ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 913/633/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г.розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.12.2015у справі№913/633/15 Господарського суду Луганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія"доКомунального підприємства "Лисичанськтепломережа"провизнання недійсним договоруза участю представників:

позивача: Коваленко Ю.О. (представник за дов. від 20.05.2015 №80),

відповідача: Глушков Г.В. (представник за дов. від 04.01.2016 №07), Дядько Г.П. (представник за дов. від 04.01.2016 №06)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія" звернулось з позовом до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" про визнання недійсним договору від 21.10.2013 за № 105 на підставі ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 227, ст. 235 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.10.2015 у справі №913/633/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.12.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, КП "Лисичанськтепломережа" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 203, 215, 216, 227 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст.ст. 32, 43, 84, 105 ГПК України. Зокрема як зазначається скаржником, спірний договір виконувався, але не належним чином - без оформлення актів по передачі обладнання в користування, чому суди не надали відповідну оцінку, та не зазначили про цей факт в рішеннях; на вимогу відповідача та у відповідності до ст.ст. 203, 235 ЦК України, п.25 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009, судами не досліджено та не встановлено наявність в діях сторін по договору мети його укладення, та намірів сторін.

У відзиві ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.10.2013 між ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" (замовник) та КП "Лисичанськтепломережа" (виконавець) укладено договір №105 предметом якого є виконання робіт по виготовленню теплової енергії на опалювальний сезон 2013-2014 років з власного енергоносія виконавця.

Відповідно до п.1.2. договору загальна сума договору орієнтовно складає 3000000 грн. з ПДВ та складається з сум виставлених актів по факту виконаних робіт, які є невід'ємним додатком до цього договору.

Відповідно до п.3.1.1. договору замовник зобов'язаний передати виконавцю в користування об'єкти для виконання зобов'язань по даному договору - котельні за адресами: - котельня "Дитяче лікарняне містечко", м. Лисичанськ, кв-л 40 років Перемоги,12б; - котельня "Терапія", м. Лисичанськ, пр-т Леніна,134в; - котельня "Гімназія" м. Лисичанськ, вул. Могилевського, 5а; котельня "Д/с "Червона шапочка" м. Лисичанськ, вул. Ломоносова, 9а.

Виконавець зобов'язаний прийняти від замовника підготовлене до опалювального сезону обладнання котелень, згідно опису, що є невід'ємною частиною даного договору (п.3.1.2. договору). Зокрема, додатком № 2 до договору № 105 від 21.10.2013 сторони погодили перелік котельного обладнання, яке мало бути передано відповідачу, для виконання ним робіт по виробництву теплової енергії.

Строк виконання зобов'язань виконавцем - до 15 квітня 2014р. (п.4.2. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.

Таким чином, відповідно до вказаної норми Закону, необхідною умовою для виконання робіт з виробництва теплової енергії є наявність у виробника теплової енергії енергетичних ресурсів та відповідних технічних засобів для перетворення енергетичних ресурсів на теплову енергію.

Як вбачається з умов договору від 21.10.2013 №105, сторони погодили, що роботи з виробництва теплової енергії будуть виконуватись в котельнях та на обладнанні, які належать позивачу. Отже відповідно до умов договору, можливість виконання робіт з виробництва теплової енергії залежала від отримання відповідачем технічних засобів для перетворення енергетичних ресурсів (енергоносіїв) на теплову енергію.

Матеріали справи не містять доказів передачі технічних засобів для перетворення енергетичних ресурсів на теплову енергію (котелень та обладнання) відповідачу.

Крім того, як встановлено судом позивач не є власником вказаних котелень, а є їх орендарем на підставі договору оренди майна від 31.12.2010, укладеного між позивачем та власником котелень - ТОВ "Газтеплоенерго", умовами якого не передбачено для ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" права передавати котельні в користування (суборенду) іншим особам без згоди власника майна. Доказів отримання сторонами згоди ТОВ "Газтеплоенерго" на передачу котелень в користування КП "Лисичанськтепломережа" матеріали справи також не містять.

Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, відповідно до підпункту "д" п. 3.1.1. договору № 105 від 21.10.2013, замовник (позивач) зобов'язаний здійснювати управління та контроль роботи котелень, що суперечить положенням підпункту "а" п. 3.1.1. цього договору, щодо обов'язку замовника (позивача) передати котельні в користування відповідачу, оскільки виконання одного обов'язку, унеможливлює виконання іншого обов'язку.

Таким чином, як правильно стиверджує суд попередніх інстанцій, уклавши спірний договір № 105 від 21.10.2013, сторони не мали об'єктивної можливості виконати його умови, оскільки позивач не мав законних підстав для передачі відповідачу котелень. В свою чергу, відсутність у відповідача можливості використовувати ці котельні, позбавляло його можливості виконувати роботи з виробництва теплової енергії.

Разом з цим, протягом дії спірного договору - з 21.10.2013 по 15.04.2014, ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" здійснювало виробництво та постачання теплової енергії кінцевим споживачам - Управлінню охорони здоров'я Лисичанської міської Ради та Відділу освіти Лисичанської міської Ради, з якими позивач має відповідні договори купівлі-продажу теплової енергії.

Також, для виробництва теплової енергії позивач в якості енергетичного ресурсу (енергоносія) використовував природний газ, який закупався ним у НАК "Нафтогаз України" за договором № 13/2001-БО-20 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 та договором № 1381/14-БО-20 від 18.12.2013.

На період дії спірного договору № 105 від 21.10.2013 позивач не отримував природний газ від НАК "Нафтогаз України".

Враховуючи, що додатком № 1 до договору № 105 від 21.10.2013 ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" та КП "Лисичанськтепломережа" погодили кошторис на виконання робіт, з якого вбачається, що до вартості робіт входить вартість природного газу, то природний газ, необхідний для виробництва теплової енергії, ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" отримувало від КП "Лисичанськтепломережа" за договором №105 від 21.10.2013.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчиненим сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Враховуючи зазначені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що спірний договір № 105 від 21.10.2013 є удаваним правочином, укладеним для приховання правочину по поставці природного газу.

В силу приписів п. 18 ст. 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та п. 15 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", для вчинення правочинів з постачання природного газу необхідною є наявність у постачальника ліцензії на постачання природного газу (енергоносія).

Докази наявності у відповідача ліцензії на постачання природного газу (енергоносія) в матеріалах справи відсутні .

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаним судом недійсним.

За таких обставин, судом правомірно визнано недійсним спірний договір від 21.10.2013 №105.

Таким чином, господарський суд попередніх інстанцій, дослідивши наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правом переоцінки яких в силу положень ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.12.2015 у справі №913/633/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський