ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 910/27689/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Сервіс ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.06.2015у справі№ 910/27689/14за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Сервіс ЛТД"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" простягнення 145 342, 04 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Луцюк В.В. - за довіреністю;

від відповідача: Сівак А.І. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МКМ Сервіс Лтд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" про стягнення з останнього основного боргу в сумі 122 221,68 грн., пені в сумі 13 568,32 грн., трьох процентів річних у сумі 1 436,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 115,52 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2015р. у справі № 910/27689/14 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Е-Лектра" на користь ТОВ "МКМ Сервіс Лтд" основний борг у сумі 122 221,68 грн., 3% річних - 1 436,52 грн., інфляційні втрати - 8 115,52 грн. та судовий збір у розмірі 2 635,47 грн.. В іншій частині позову відмовити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №910/27689/14 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "МКМ Сервіс Лтд" на користь ТОВ "Е-Лектра" судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 1435,43 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було перераховано відповідачу передоплату за поставку кабельної продукції у розмірі 122 221,68 грн., згідно рахунку від 07.07.2014 №6285, що підтверджується платіжним дорученням від 11.07.2014 № 3481.

29.07.2014 ТОВ "МКМ Сервіс Лтд" 29.07.2014 направило ТОВ "Е-Лєктра" проект договору поставки товару № 7262, останній даний проект не узгодив, у відповідь направив 14.08.2014 позивачу свій варіант договору від 11.07.2014 № 0111072014, в якому не було визначено строків поставки та відповідальності постачальника.

27.08.2014 позивач направив відповідачу претензію № 2840 з вимогою перерахувати суму попередньої оплати на свій розрахунковий рахунок, однак зазначена вимога залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "МКМ-Сервіс Лтд" вказувало на те, що ТОВ "Е-Лектра" товар не поставив, кошти отримані в якості передоплати не повернув, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 122221,68 грн. Крім того, позивач з посиланням на норму ч. 6 ст. 231 ГК України просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 13568,32 грн. за період з 12.07.2014 по 01.12.2014 рік, а також в зв'язку з простроченням грошового зобов'язання з боку відповідача, з посиланням на ст. 625 ЦК України просив стягнути 3% річних у розмірі 1436,52 грн. та інфляційні втрати - 8115,52 грн. за період з 12.07.2014 по 01.12.2014 рік.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб, а саме з моменту отримання рахунку від 07.07.2014 № 6285 виникли договірні зобов'язання, враховуючи, що позивач належним чином виконав покладені на нього зобов'язання, а саме оплатив виставлений йому рахунок з передоплати за товар, але відповідач у розумні строки товар не поставив, кошти отримані в якості передплати за поставку не повернув, суд визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 122 221,68 грн., обґрунтованими. Також судом визнані обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. При цьому, суд відмовив в задоволенні вимоги про стягнення пені з огляду на неукладений між сторонами договір поставки.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав на те, що здійснивши оплату за рахунком відповідача, позивач фактично погодився з редакцією договору відповідача, відповідно до якого, позивач здійснивши повну оплату повинен був подати заявку на товар, чого ним зроблено не було, в зв'язку з чим безпідставні його посилання на невиконання відповідачем своїх зобов'язань.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим та необґрунтованим, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем з моменту отримання рахунку від 07.07.2014 № 6285 виникли договірні зобов'язання, при цьому позивач належним чином виконав покладені на нього зобов'язання, а саме оплатив виставлений йому рахунок з передоплати за товар, але відповідач у розумні строки товар не поставив, кошти отримані в якості передплати за поставку не повернув, в зв'язку з чим суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду, належним чином не надавши оцінки обставинам справи, поясненням та доводам позивача, дійшов помилкових висновків про те, що договір укладено в редакції відповідача та що кошти позивачем отримані на виконання умов укладеного саме в письмовій формі договору, оскільки матеріалами справи підтверджується укладення між сторонами договору лише у спрощений спосіб шляхом направлення відповідачем позивачу рахунку на оплату товару.

Також правомірним є висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені у розмірі 13568,32 грн., з огляду на те, що договору між сторонами у письмовій формі укладено не було, а отже сторонами не було передбачено стягнення пені за прострочення виконання зобов'язань.

Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про правомірність вимог позивача, заявлених на підставі ст. 625 ЦК України, в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевим господарським судом було допущено неправильне застосування норми матеріального права, в зв'язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Сервіс ЛТД" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі №910/27689/14 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №910/27689/14 скасувати в частині стягнення трьох відсотків річних у сумі 1436,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8115,52 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 1436,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8115,52 грн. відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №910/27689/14 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Лєктра" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Сервіс ЛТД" судовий збір у розмірі 3488,21 грн. за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

І.В. Вовк