ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 910/15971/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Київміськбуд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 року у справі № 910/15971/15 за позовом Національного банку України до публічного акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Київміськбуд" про стягнення штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення пені в сумі 1 066 136,50 грн. та штрафу в сумі 441 594,69 грн. у зв'язку з порушенням строків виконання зобов'язань щодо передачі об'єктів будівництва (14 квартир) за договором про інвестування у житлове будівництво від 22.08.2013 року № Г-2245.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2015 року (суддя Борисенко І.І.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 066 136,50 грн. та штраф у сумі 441 594,69 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 року (судді: Майданевич А.Г., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними, та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 10.02.2016 року було оголошено перерву до 17.02.2016 року, а в судовому засіданні 17.02.2016 року оголошено перерву до 24.02.2016 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 22.08.2013 року між Національним банком України (інвестор) та публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (забудовник) укладено договір про інвестування у житлове будівництво № Г-2245.

Відповідно до п. 1.1. договору інвестор в порядку та на умовах, визначених даним договором, бере участь у здійсненні фінансування будівництва об'єктів будівництва, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору, а забудовник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначеним цим договором, збудувати та передати інвестору об'єкти будівництва належної якості за актами приймання-передавання за кожною адресою та зареєструвати їх в Департаменті будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Згідно з п. п. 3.1., 3.2. договору загальна вартість об'єктів будівництва за даним договором становить 58 383 650,55 грн., в тому числі ПДВ - 9 730 608,43 грн. Ціна за 1 квадратний метр об'єктів будівництва визначена по кожній окремій квартирі у адресному переліку квартир, що наведено у додатку №1 до цього договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що оплата проводиться інвестором в національній валюті України - гривня, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору в сумі, яка передбачена п. 3.1. договору.

Пунктом 4.2. договору визначено, що якщо фактична площа об'єкта будівництва буде відрізнятись у сторону збільшення/зменшення більше як на 0,50 кв. м (по кожній окремій квартирі), сторони здійснюють остаточний перерахунок на підставі технічного паспорту квартири у об'єкті будівництва, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації на об'єкти нерухомого майна (БТІ) або іншої уповноваженої організації виходячи з вартості 1 кв. м. об'єкта будівництва, визначеного відповідно до умов цього договору згідно додатку 1 до моменту підписання акта приймання-передавання об'єктів будівництва.

Відповідно до п. п. 5.1., 6.1.5. договору забудовник передає інвестору об'єкти будівництва за актами приймання-передавання у строки, що зазначені у додатку 1 до даного договору. Забудовник зобов'язаний передати у власність інвестору об'єкти будівництва у строки та в порядку, визначеному цим договором.

Сторони домовилися, що після підписання актів приймання-передавання та отримання забудовником оплати згідно з п. 3.1. договору забудовник передає інвестору на кожну окрему квартиру наступні документи: завірену своєю печаткою копію сертифікату відповідності закінченого будівництвом житлового будинку; технічний паспорт на кожну квартиру; у разі необхідності, інший документ для оформлення права власності на об'єкт будівництва (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 6.1.8. договору у строк, визначений у п. 5.1. договору, забудовник зобов'язаний передати інвестору об'єкт будівництва за актом приймання-передавання об'єкта будівництва разом із документами, визначеними у п. 5.2 договору.

Згідно з п. 10.1. договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

15.10.2013 року між сторонами укладено додатковий договір № Г-2277 до договору № Г-2245 про інвестування у житлове будівництво від 22.08.2013 року, відповідно до якого додаток 1 до зазначеного договору та п. 7.2. договору № Г-2245 викладено в новій редакції.

Зокрема, відповідно до п. 7.2. договору у разі порушення забудовником строків передачі об'єктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно переданих квартир за кожен день прострочення до дня виконання зобов'язань, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Додатком 1 до договору про інвестування у житлове будівництво сторони погодили адресний перелік квартир у житлових будинках за будівельними адресами, які забудовник зобов'язаний був передати інвестору за спірним правочином. Зокрема, в ньому зазначено, що квартири, які знаходяться у житловому будинку № 28-32 по вул. Радунській в м. Києві, а саме: 19, 30, 41, 47, 212, 217, 223, 228, 234, 239, 245, 246, 249, 250 забудовник зобов'язався передати інвестору у 3 кварталі 2014 року, тобто не пізніше 30.09.2014 року.

На виконання умов договору інвестор перерахував на рахунок забудовника 58 383 650,55 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру №1100001483 (#723449236) від 27.08.2013 року.

19.03.2015 року за актом № 5 ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" було передано, а Національним банком України прийнято 14 квартир загальною площею 657,70 кв. м, на загальну суму 6 308 495,60 грн.

На підставі п. 4.2. договору позивач здійснив доплату відповідачу в сумі 175 293,80 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру від 03.04.2015 року №1100000456 (#967087536).

Предметом даного судового розгляду є вимоги інвестора до забудовника про стягнення пені та штрафу у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання щодо строків передачі об'єктів будівництва за договором про інвестування у житлове будівництво.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову та стягнення пені й штрафу обґрунтовано встановленням обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язання за спірним договором щодо своєчасної передачі інвестору об'єктів будівництва, та встановленням сторонами договірної санкції за прострочення виконання негрошового зобов'язання.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 7.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час згідно з цим же пунктом 7.2 інвестиційного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання, а саме - прострочення передачі об'єктів будівництва понад 30 днів.

Проте, дійшовши висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу як договірної санкції, суди обох інстанцій не врахували вимог статті 549 ЦК України, за змістом якої штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, та не з'ясували чи можливе їх одночасне застосування за порушення строків виконання негрошового зобов'язання за спірним інвестиційним договором, та чи узгоджується така відповідальність з положеннями, закріпленими в статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий висновок про застосування ст. 549 ЦК України і ст. 61 Конституції України наведено у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.

Однак, обставинам у справі з урахуванням зазначених положень Цивільного кодексу та Конституції України судами оцінки надано не було.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити штрафні санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Втім судами попередніх інстанцій не було з'ясовано наявності визначених законодавством підстав для використання права суду зменшити неустойку, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. При цьому не досліджено обставин наявності чи відсутності завданих позивачу збитків, та співвідношення їх розміру із розміром неустойки, що стягується з відповідача.

До того ж, відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Між тим суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували правового статусу позивача у спірних правовідносинах виходячи з наданих йому законодавством повноважень та з правової природи укладеного між сторонами інвестиційного договору.

Отже, висновки судів обох інстанцій про задоволення позову є передчасними, зробленими без врахування та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також без дослідження всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, прийняті в даній справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Холдінгова компанія "Київміськбуд" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 року скасувати, і справу № 910/15971/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова