ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 910/12902/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

позивача - Стафійчука В.В., Онуфрієнка О.І.,

відповідача - Ганаги А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015

у справі № 910/12902/15

за позовом Публічного акціонерного товариства закритий недиверсифікований корпоративний фонд "Синергія-4"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про стягнення 128 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство закритий недиверсифікований корпоративний фонд "Синергія-4" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", у якому з врахуванням заяви про доповнення підстав позовної заяви, просив стягнути з відповідача 128 000,00 грн., які становлять суму списаних відповідачем з депозитного рахунку позивача НОМЕР_4 та перерахованих на його поточний рахунок НОМЕР_5 коштів, та, які в подальшому були перераховані на рахунок фізичної особи (за реквізитами: НОМЕР_1, МФО 320984, отримувач: ФОП ОСОБА_5).

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2015 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 (колегія суддів у складі: суддя Ропій Л.М. - головуючий, судді Рябуха В.І., Калатай Н.Ф.), позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ПАТ закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Синергія-4" 128 000,00 грн. Приймаючи такі рішення, господарські суди виходили з того, що відповідач був зобов'язаний здійснювати контроль за списанням грошових коштів з рахунку спільного інвестування, а спірна операція зі списання грошових коштів свідчить про здійснення несанкціонованого списання коштів з рахунку позивача, а отже, незабезпечення відповідачем належного збереження коштів клієнта.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015, рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015 та припинити провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України, а у разі відмови у припиненні провадження у справі прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 42, 43, 45, 27, 34, 80, 82 ГПК України, ст.ст. 1066, 1071 ЦК України, ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", вимоги Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Так, на думку скаржника, господарськими судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено його клопотання про припинення провадження у справі, тоді як у п. 4.1 укладеного сторонами договору № 031/29-131703 від 17.11.2009 міститься третейська угода у вигляді третейського застереження, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана. Крім того, відповідач зауважив на тому, що у банку не було підстав не виконувати вказані платіжні доручення відповідача, оскільки спірні платіжні доручення були підписані чинними ключами ЕЦП, які належать уповноваженим працівникам позивача.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 17.11.2009 позивач (від імені та в інтересах якого на підставі чинного на той час Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" та договору про управління активами № 8 від 02.04.2007 діяло ВАТ "КІНТО", в подальшому ПАТ "КІНТО") як клієнт, та відповідач як банк, уклали договір банківського рахунку інституту спільного інвестування № 031/29-131703, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання відкрити позивачу поточний рахунок в гривнях та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов договору, Правил обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків суб'єктів господарювання, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" зі змінами (далі - Правила) та вимог чинного законодавства;

- в п. 2.2 договору сторони погодили, що порядок здійснення операцій визначається Правилами;

- п. 3.1 договору сторони погодили, що здійснення операцій щодо списання грошових коштів з рахунку може бути здійснено відповідачем лише зі згоди відповідача (як зберігача активів позивача), який здійснює зберігання активів позивача у цінних паперах та грошових коштах, а також надає інші послуги у відповідності до договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду № 28-67/КУА/09 від 29.10.2009;

- згідно з п. 3.2 договору згода або відмова відповідача як зберігача стосовно проведення операції щодо списання грошових коштів з рахунку має бути надана у формі листа, направленого на адресу електронної пошти відповідача або шляхом проставляння електронного підпису зберігача на електронному розрахунковому документів, що є підставою для списання коштів з рахунку позивача;

- у випадку неотримання вказаної в п. 3.2 договору згоди зберігача або у випадку отримання мотивованої відмови останнього в день надання розрахункових документів до банку операції зі списання грошових коштів з рахунку не здійснюються, а розрахункові документи повертаються без виконання, за винятком примусового списання коштів, здійсненого на вимогу уповноважених державних органів (п. 3.3);

- зі змісту укладеного відповідачем як зберігачем та позивачем як фондом договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду № 28-67/КУА/09 від 29.10.2009 зі змінами та доповненнями (далі - договір зберігання) в редакції, яка діяла на дату спірних правовідносин, слідує, що за вказаним договором відповідач прийняв на себе зобов'язання прийняти і зберігати активи позивача у формі цінних паперів та грошових коштів, здійснювати облік прав власності на цінні папери позивача та контроль за діяльністю позивача відповідно до положень чинного законодавства України та внутрішніх документів позивача;

- згідно з пунктами 2.1.13 - 2.1.14 договору зберігання відповідач зобов'язаний при отриманні від КУА ПрАТ "КІНТО" (яка є компанією з управління активами позивача) розрахункового документа на списання коштів з рахунку для обслуговування активів позивача у грошовій формі, здійснювати перевірку відповідності такого списання вимогам чинного законодавства України, а за результатами перевірки не пізніше наступного робочого дня з дати надання йому відповідних розрахункових документів надати згоду на списання коштів з рахунку, відкритого для обслуговування активів позивача в грошових коштах або, в той же строк надати КУА ПрАТ "КІНТО" мотивовану письмову відмову від такого списання. Згода або відмова відповідача як зберігача стосовно проведення операції щодо списання грошових коштів з рахунку надається у формі листа, направленого засобами електронної пошти або шляхом проставляння електронного підпису зберігача на електронному розрахунковому документі, що є підставою для списання коштів з рахунку позивача;

- відповідно до п. 2.3.5 договору зберігання відповідач не має права здійснювати обслуговування позивача всупереч вимогам регламенту, проспекту емісії цінних паперів позивача та нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо депозитарної діяльності;

- відповідач відкрив для позивача поточний рахунок НОМЕР_6, депозитний рахунок НОМЕР_4 та поточний рахунок НОМЕР_5;

- 26.09.2013 відповідачем з депозитного рахунку позивача НОМЕР_4 були списані грошові кошти в сумі 128 000,00 грн. та перераховані на поточний рахунок позивача НОМЕР_5, а в подальшому - перераховані на рахунок фізичної особи (за реквізитами: НОМЕР_1, МФО 320984, отримувач: ФОП ОСОБА_5);

- відповідачем за фактом списання спірних грошових коштів проведено службове розслідування, яким встановлено, що 26.09.2013 через мережу Інтернет (ІР адреса - 195.234.69.242) в системі "Клієнт-банк" були сформовані два платіжні доручення: № 130 на перерахування грошових коштів в сумі 128 000,00 грн. з розрахункового рахунку позивача НОМЕР_4 на рахунок позивача НОМЕР_5 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023. Призначення платежу: "Перерахування депозитних коштів на розрахунковий рахунок зг.дог. № 06.2-29/189 банківського вкладу на вимогу ("Rollover") від 21.09.2013 без ПДВ." та № 131 на перерахування грошових коштів в сумі 128 000,00 грн. з розрахункового рахунку позивача НОМЕР_5 на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Прокредит банк", МФО 320984 одержувач ФОП ОСОБА_5 Призначення платежу: "Оплата винагороду компанії за надання послуг з управління активами зг.дог. № 17 від 17.08.2013 за вересень 2013 р. у т.ч. ПДВ 20% 21333,33 грн.";

- дані платіжні доручення були сформовані з використанням ключів електронно-цифрових підписів НОМЕР_2 (власник - ОСОБА_6) та НОМЕР_3 (власник - ОСОБА_7);

- відповідач перевірив дешифрування та справжність вказаних електронних цифрових підписів уповноважених осіб позивача;

- в результаті проведеного відповідачем розслідування було встановлено, що остання активація ключів ЕЦП була 03.06.2013. До банку були надані сертифікати ключів ЕЦП НОМЕР_2 та НОМЕР_3 власником яких є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідно. Строк перегенерації було встановлено клієнтом - 5 місяців, тобто ключі були чинними до 30.11.2013;

- отримавши повідомлення про несанкціонований переказ, відповідач направив поштою НБУ повідомлення про помилковий переказ до АТ "Прокредит банк" (лист від 27.09.2013 № б/н), та повідомлення про необхідність блокування коштів та повернення власнику (лист від 27.09.2013 № 15.301-250/51-1132);

- згідно з отриманою інформацією від АТ "Прокредит банк" - грошові кошти, що надійшли на рахунок ФОП ОСОБА_5, були ним особисто зняті 26.09.2013 у касі відділення АТ "Прокредит банк" за адресою: м. Біла Церква, 50-річчя Перемоги, 15.

Звертаючись до господарського суду з цим позовом позивач, послався на те, що перерахування грошових коштів в сумі 128 000,00 грн. відбувалось не за його дорученням, тобто платіжні доручення, як того вимагає п.п. 1.1, 2.2 договору, п.п. 3.1.2, 3.3.1, 5.1.4, 5.17.2 Правил не оформлялися і не надавалися відповідачу, а відтак останній відповідно до приписів ст. 1073 ЦК України має зарахувати вказану суму на рахунок позивача. Також позивач додатково зазначив про те, що зі змісту укладеного відповідачем як зберігачем та позивачем як фондом договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду № 28-67/КУА/09 від 29.10.2009 зі змінами та доповненнями, слідує, що за вказаним договором відповідач прийняв на себе зобов'язання прийняти і зберігати активи позивача у формі цінних паперів та грошових коштів, здійснювати облік прав власності на цінні папери позивача та контроль за діяльністю позивача відповідно до положень чинного законодавства України та внутрішніх документів позивача.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач в тому числі подав заяву про припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК України з огляду на наявне третейське застереження у договорі банківського рахунку інституту спільного інвестування від 17.11.2009 № 031/29-131703.

Вищий господарський суд України виходить з того, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вказаної заяви та розглянули спір по суті з огляду на те, що право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України і не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

При цьому, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому ст. 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Отже, у сторін існує правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач, а позивач в свою чергу проти припинення провадження у справі заперечував. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно з ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Відтак вимога скаржника про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин сторін, господарський суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку позовні вимоги позивача ґрунтуються як на договорі банківського рахунку інституту спільного інвестування від 17.11.2009 № 031/29-131703 (за яким банк надає послуги з обслуговування рахунків позивача) так і на договорі про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду від 29.10.2009 № 28-67КУА/09 (за яким банк виступає зберігачем активів позивача у формі цінних паперів та грошових коштів).

Так, п. 3.1 договору банківського рахунку інституту спільного інвестування від 17.11.2009 № 031/29-131703 сторони погодили, що здійснення операцій щодо списання грошових коштів з рахунку може бути здійснено відповідачем лише зі згоди відповідача, який здійснює зберігання активів позивача у цінних паперах та грошових коштах, а також надає інші послуги у відповідності до договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду № 28-67/КУА/09 від 29.10.2009.

При цьому, у п. 6.2 договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду № 28-67/КУА/09 від 29.10.2009 передбачено, що у разі якщо сторони не зможуть дійти згоди зі спірних питань шляхом переговорів, то такий спір підлягає передачі на розгляд господарського суду згідно з чинним законодавством України.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про відмову у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі та наявністю правових підстав для вирішення даного спору по суті.

Сукупності встановлених обставин справи господарські суди дали належну оцінку і з урахуванням вимог ст.ст. 11, 509, 626, 936, 942, 1066, 1071, 1073 ЦК України, ст. 341 ГК України дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При цьому, господарські суди правомірно зазначили, що в даному випадку банк є не лише обслуговуючим банком позивача за договором банківського рахунку, а також банк є і зберігачем грошових коштів позивача на підставі укладеного між ними договору зберігання.

Статтею 52 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" встановлено, що:

- грошові кошти корпоративного інвестиційного фонду зараховуються на його рахунок у банку відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ;

- грошові кошти пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами у банку окремо від власних коштів компанії з управління активами, коштів інших пайових інвестиційних фондів та відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ;

- банк зобов'язаний зараховувати грошові кошти, що надходять на рахунок корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду, зберігати їх та перераховувати (видавати) згідно з вимогами законодавства України та договором про обслуговування ІСІ. Банк, який виконує функцію зберігача, може здійснювати операції з поточного обслуговування рахунків фонду та збереження активів фонду у грошовій формі.

- зберігач повинен надавати компанії з управління активами згоду (або мотивовану письмову відмову) на списання коштів з грошових рахунків корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду не пізніше наступного робочого дня з дати надання зберігачу відповідних платіжних документів.

Відповідно до Положення про діяльність депозитарних установ щодо зберігання активів інституційних інвесторів, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.06.2013 № 1106:

депозитарна установа - юридична особа, яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи;

зберігач активів ІСІ:

- для ІСІ з публічним розміщенням - депозитарна установа - банк, що має ліцензію на провадження діяльності із зберігання активів ІСІ, видану Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - комісія), та з якою в установленому законодавством порядку укладений договір про обслуговування зберігачем активів ІСІ;

- для ІСІ з приватним розміщенням - депозитарна установа, що має ліцензію на провадження діяльності із зберігання активів ІСІ, видану Комісією, та з якою в установленому законодавством порядку укладений договір про обслуговування зберігачем активів ІСІ;

- зберігач активів ІСІ не має права використовувати активи ІСІ для здійснення власних операцій (п. 2 р. ІІ).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" компанія з управління активами інституційних інвесторів - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Отже, враховуючи вказані вимоги спеціального законодавства, яке регулює питання щодо діяльності зберігачів активів ІСІ, а також виходячи з умов укладеного сторонами договору про обслуговування зберігачем активів корпоративного інвестиційного фонду від 29.10.2009 № 28-67КУА/09, в даному випадку банк повинен був перевірити не лише реквізити електронного розрахункового документа, який був сформований через мережу Інтернет, а й зобов'язаний був у випадку надходження розрахункового документа на списання коштів з рахунку для обслуговування активів позивача у грошовій формі здійснити перевірку відповідності такого списання вимогам чинного законодавства України, а за результатами перевірки не пізніше наступного робочого дня з дати надання йому відповідних розрахункових документів надати згоду на списання коштів з рахунку, відкритого для обслуговування активів позивача в грошових коштах або, в той же строк надати КУА ПрАТ "КІНТО" мотивовану письмову відмову від такого списання.

У зв'язку з тим, що банком не було належним чином перевірено зміст розрахункового документа на списання коштів, відбулося несанкціоноване списання коштів з рахунку позивача, а отже, незабезпечення відповідачем належного збереження коштів клієнта.

Господарськими судами обґрунтовано зазначено, що відповідач в порушення вимог ст. 33 ГПК України доказів відсутності своєї вини у здійсненні спірного грошового переказу господарському суду не надав, а всі його заперечення фактично зводяться до відсутності в нього обов'язку здійснювати перевірку відповідності списання коштів з рахунку позивача вимогам чинного законодавства України, що спростовується змістом укладених сторонами договорів.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015 у справі № 910/12902/15 залишити без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Іванова