ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року Справа № 905/1168/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В., Саранюка В.І.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОГМА" м.Донецькна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 рокута рішенняГосподарського суду Донецької області від 12.10.2015 року (повний текст підписаний 16.10.2015 року)у справі№905/1168/15 Господарського суду Донецької областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОГМА" м.Донецькдо Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" м.Київза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА" м.Донецькпровизнання недійсними умов договору поруки №1/1175010-П1 від 15.08.2012 року

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Противень С.Л. (дов.№90939094 від 08.12.2015 року);

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2015 року (повний текст рішення підписаний 16.10.2015 року) (з урахуванням ухвали Господарського суду Донецької області від 28.10.2015 року про виправлення описки) у справі №905/1168/15 (суддя: Левшина Я.О.) у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "ДОГМА", м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк", м. Київ, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА", м.Донецьк про визнання недійсним умов договору поруки № 1/1175010-П1 від 15.08.2012 у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013, що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року у справі №905/1168/15 (судді: Колядко Т.М., Ломовцева Н.В., Стойка О.В.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОГМА", м. Донецьк залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2015 по справі № 905/1168/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОГМА" м.Донецьк звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року та рішення Господарського суду Донецької області по справі №905/1168/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОГМА".

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін.

Заслухавши представника відповідача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.08.2012 ПАТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "ДОГМА" уклали договір поруки № 1/1175010-П1, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОГМА" (Поручитель) поручився перед Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (Банком) за своєчасне і повне виконання Боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА", м. Донецьк зобов'язань за договором, що встановлює основне зобов'язання - кредитним договором №1/1175010 від 15.08.2012.

Договором від 01.10.2013 про внесення змін та доповнень до договору поруки сторони виклали договір поруки в новій редакції.

Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в якому просив визнати недійсними умови договору поруки № 1/1175010-П1 від 15.08.2012 у редакції договору про внесення змін та доповнень від 01.10.2013, що містяться у ст. 4 та ст. 7 договору поруки, а саме: у ч. 1 ст. 4 Договору поруки слова "незалежно від того, направлена Вимога до Поручителя (як цей термін визначено нижче) чи ні"; у ч. 1 ст. 7 Договору поруки слова "незалежно від того, направлена Вимога до Поручителя чи ні, та незалежно від того, чи направлена Вимога до Клієнта чи ні".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що зазначені умови договору поруки суперечать як іншим умовам самого Договору, так і вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 530, 543, 555 Цивільного кодексу України, які передбачають пред`явлення (направлення) кредитором відповідної вимоги поручителю.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Статтею 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Згідно статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. (п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач просить визнати недійсною ст.4 договору "Захист прав Банку", яка передбачає: "Банк має право звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку, незалежно від того направлена Вимога до Поручителя (як цей термін визначено нижче) чи ні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки право особи на судовий захист порушеного права є конституційним, воно не може бути обмежене умовами договору, тому суди дійшли висновку, що Банк має право звернутись до суду незалежно від того, направлена вимога до Поручителя чи ні и дана вимога договору не суперечить вимогам законодавства.

Також позивач просить визнати недійсними умови статті 7 Договору (перше речення), згідно якої передбачено, що "у разі порушення боргових зобов'язань Клієнт та Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники, незалежно від того, направлена вимога до Поручителя чи ні."

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Зазначене правило солідарної відповідальності прямо передбачене ст.543 Цивільного кодексу України.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що в ст. 5 Договору сторони передбачили обов'язок Банку щодо повідомлення про порушення, а саме: "у разі порушення Клієнтом боргових зобов'язань Банк надсилає Поручителю письмове повідомлення про порушення боргових зобов'язань (Вимога до Поручителя), в якій зазначається стислий зміст порушених боргових зобов'язань, загальний розмір невиконаної вимоги, забезпеченої порукою за договором поруки, та вимога до Поручителя виконати порушені боргові зобов'язання протягом семи днів з дати отримання ним Вимоги до Поручителя".

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюванні умови договору поруки ґрунтуються на нормах Цивільного кодексу України, тому підстави для визнання їх частин недійсними відсутні.

Відносно посилань скаржника щодо описки в даті прийняття рішення, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що вона була виправлена ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2015 в порядку, передбаченому ст. 89 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОГМА" м.Донецьк залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року та рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2015 року (повний текст підписаний 16.10.2015 року) у справі №905/1168/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: С.В. Владимиренко

В.І. Саранюк