ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 910/5891/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Громніцький Ю.П. - за дов. від 13.05.2014 відповідача Мицько Р.М. - за дов. від 27.12.2016 розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановувід 31.10.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/5891/16 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" простягнення 259662965,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 195003885,02 грн. інфляційних втрат та 64659080,27 грн. - 3% річних на підставі статей 11-16, 258, 525, 526, 530, 550-552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 217, 231, 264, 265 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позову, позивач посилався на невчасне проведення відповідачем розрахунків за природний газ поставлений позивачем упродовж січня-грудня 2009 року за договором поставки природного газу теплопостачальним підприємствам №09/09-9 від 23.01.2009 р., а відтак вважав обґрунтованим нарахування і стягнення з відповідача спірних сум інфляційних втрат за червень 2013 року - липень 2014 року та 3% річних за період з 20.03.2013 р. по 30.07.2014 р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, посилаючись на те, що розрахунок інфляційних втрат суперечить чинному законодавству; що на спірні правовідносини розповсюджуються положення Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" щодо списання штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, що виникла з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р. Водночас відповідач просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення з відповідача 389512,53 грн. - 3 % річних.

У запереченнях на відзив та поясненнях у справі позивач не погоджувався з доводами відповідача та наголошував на наявності підстав для стягнення з відповідача спірних сум 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016 р. (суддя Князьков В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" інфляційну складову боргу у сумі 195003884,34 грн., 3% річних в сумі 64529242,75 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 206596,64 грн.

Мотивуючи рішення, суд виходив з того, що позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % річних у період, коли грошове зобов'язання не виконувалось відповідачем, що унеможливлює застосування положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" до нарахування 3% річних та інфляційних, які не є штрафними санкціями.

За апеляційною скаргою ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Скрипка І.М., Майданевич А.Г., Гончаров С.А.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 31.10.2016 р. скасував його та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що спірні суми 3% річних та інфляційних втрат, нараховані позивачем на заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем протягом 2009 року, тобто в межах періоду з 01.01.1997 по 01.01.2011, а тому підлягають списанню відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; що сума списання заборгованості із сплати штрафних та фінансових санкцій в силу положень Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, і здійснюється такими учасниками самостійно; що нарахування позивачем інфляційних втрат та річних на заборгованість за природний газ, спожитий протягом 2009 року, здійснюється всупереч приписів частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, позаяк порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених до стягнення сум, призводить до непередбачуваних законодавством матеріальних втрат як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним господарським норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 р. №894, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для застосування приписів Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та вказує на недоведення матеріалами справи дотримання учасниками процедури списання встановленої законодавством процедури списання заборгованості за природний газ.

Скаржник також наголошує на тому, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції необґрунтована та є такою, що прийнята без дотримання принципу рівності сторін, оскільки містить доводи лише на користь відповідача.

Від ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та залишити судові акти у справі без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.01.2009 р. між НАК "Нафтогаз України"- постачальником та ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - покупцем був укладений договір №06/09-9 поставки природного газу теплопостачальним підприємствам (надання послуг з опалення та гарячого водопостачання для населення), за умовами якої постачальник зобов'язався передати покупцю протягом 2009 року імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для потреб підприємств теплоенергетики, теплових електричних станцій і централей та котелень промислових підприємств, зокрема блочних (модульних) котелень (в обсягах, що використовуються на виробництво теплової енергії для населення), а покупець зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 до вказаного договору) постачальник передає покупцю природний газ в обсязі до 9800000000 м3 згідно з погодженим графіком, а саме: у I кварталі 2009 року до 4570,0 млн. м3, у ІІ кварталі - до 910,0 млн. м3, у ІІІ кварталі - до 440,0 млн. м3, у ІV кварталі - до 3 880,0 млн. м3. Постачальник передає покупцеві природний газ з ресурсів 2009 року в обсязі 19150,732 тис. м3, в тому числі: з ресурсу січня 2009 р. - 6967,341 тис.куб.м; з ресурсу лютого 2009 р. - 5627,955 тс.куб.м; з ресурсу березня 2009 - 6039,530 тс.куб.м; з ресурсу квітня 2009 р. - 515,906 тс.куб.м.

Ціна природного газу та тариф, сума договору на транспортування визначені в розділі 4 договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору розрахунки за газ та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акта приймання-передачі газу не пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до пункту 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 р., в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

В процесі розгляду спору господарські суди встановили, що на виконання умов вказаного договору позивачем передано відповідачу протягом 2009 року 12682171245 м3 природного газу та надано послуг з його транспортування загальною вартістю 7106762887,76 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу від 31.01.2009 р., від 26.02.2009 р., від 28.02.2009 р., від 31.03.2009 р., від 26.11.2009 р., від 30.04.2009 р., від 31.05.2009 р., від 30.06.2009 р., від 31.07.2009 р., від 31.08.2009 р., від 30.09.2009 р., від 31.10. 2009 р., від 30.11.2009 р., від 09.12.2009 р., від 31.12.2009 р., двостороннім актом звіряння розрахунків станом на 31.12.2012 р. та не заперечується сторонами.

Суди також встановили, що відповідач, отримавши природний газ, повного розрахунку за нього та послуги з його транспортування не здійснив у зв'язку з чим заборгованість відповідача станом на 19.03.2013 р. становила 1579 689712,03 грн. Після звернення позивача до суду з позовом у справі №910/9915/13 господарського суду міста Києва, відповідачем 30.07.2014 р. було погашено вказану заборгованість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 64659080,27 грн. - 3% річних за період з 20.03.2013 р. по 30.07.2014 р. та 195003885,02 грн. інфляційних втрат за період з червня 2013 р. по липень 2014 р. у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу від 23.01.2009 р.

Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення. Втім такі висновки господарських судів визнаються передчасними з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно за таких самих підстав зобов'язання змінюються та припиняються.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

04.06.2011 р. набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 р., статтею 1 якого передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 та пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню: заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз", що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом: заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України"; заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 2.6 статті 2 названого Закону суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Списання заборгованості здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію").

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 № 894, відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, пунктом 6 якого передбачено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника, як голова комісії, та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Відповідно до пункту 7 названої Постанови заборгованість зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 р. по 01.01.2011 р., щодо стягнення яких до набрання чинності Законом розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31.12.2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості. Компанія "Газ України" здійснює списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в межах сум, списаних компанією "Газ України" учасникам процедури списання, зазначеним у пункті 4 цього Порядку, та заборгованості ліквідованих підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, та надсилає їй щомісяця повідомлення про суму списаної таким учасникам заборгованості та суму заборгованості, що підлягає списанню у бухгалтерському обліку Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надсилає протягом семи днів після списання заборгованості компанії "Газ України" повідомлення про суми списаної заборгованості в розрізі договорів щодо постачання природного газу, що є підставою для такого списання в бухгалтерському обліку зазначених компаній (пункт 9 Порядку).

Проте, віршуючи даний спір, господарські суди попередніх інстанцій наведених вимог не врахували.

Як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сума основної заборгованості, на яку нараховані спірні річні та інфляційні втрати, є заборгованістю за природний газ, спожитий відповідачем протягом 2009 року; що імперативними приписами Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" передбачено обов'язок учасників процедури самостійно списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, визначених пунктом 2.2 статті 2 цього ж Закону, та вказаний Закон не обмежує цей обов'язок діями сторін щодо списання; що позивач здійснив (реалізував) право на стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем упродовж 2009 року, всупереч приписів частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, позбавляючи відповідача можливості списати зазначені суми у зв'язку з втратою чинності Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Втім, судова колегія відзначає, що, застосовуючи частину другу статті 13 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд не врахував, що за приписами цієї норми особа зобов'язана при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не навів порушеного права відповідача у спірних правовідносинах.

Апеляційним господарським судом також не було враховано приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, за якими сплата індексу інфляції та річних з простроченої суми є обов'язком боржника; суд не перевірив, чи мав позивач можливість та підстави нарахувати інфляційні та річні на прострочену заборгованість за спірний період (2013-2014 роки) протягом дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Водночас, поза увагою апеляційного господарського суду залишилось і те, що передбачена Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" можливість списання заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій пов'язана з відповідною вимогою кредитора та здійснюється у встановленій законодавством процедурі та за визначеним механізмом; суд не встановив, а з матеріалів справи не вбачається, що сторони дотримали процедуру списання заборгованості за природний газ, встановлену Порядком списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 №894.

На недослідженні вказаних обставин наголошував також і позивач упродовж розгляду справи, проте ці доводи, як того вимагають приписи статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним господарським судом оцінені не були.

Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про те, що сума списання заборгованості із сплати штрафних та фінансових санкцій в силу положень пунктів 6, 7 Порядку не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарських кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно, не узгоджується з положеннями наведеного Порядку, оскільки пунктом 7 Порядку встановлено не порядок списання заборгованості, а спосіб визначення розміру заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій на підставі договорів про поставку природного газу, у той час як списання таких сум відбувається з дотриманням процедури, яка визначена даним Порядком. Крім того, не враховано, що, оскільки на момент набрання чинності Законом "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" між сторонами спору не існувало процедури судового врегулювання спору щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідно процедура такого списання мала відбуватися згідно з приписами пунктів 6, 8, 9 Порядку.

Водночас за наведених обставин та зважаючи на приписи наведених норм не може бути залишено в силі і рішення місцевого господарського суду.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду, зокрема, у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині. Проте, ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд вимог наведених норм не виконав; у повному обсязі не дослідив та не надав оцінку усім доводам сторін та доказам у справі; судом в резолютивній частині судового рішення зазначено про часткове задоволення позову без вирішення питання щодо решти заявлених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, виходячи з предмету та підстав позову, а отже висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій, викладені у судових актах, не ґрунтуються на належним чином досліджених і оцінених судами доказах у справі та розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак судові рішення у справі ухвалені з порушенням приписів статей 33-36, 43, 82, 84, 99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 р. у справі № 910/5891/16 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач