ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 910/22155/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної фінансової інспекції Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.07.2016у справі№ 910/22155/15 Господарського суду міста Києваза позовомДержавної фінансової інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство екології та природних ресурсів Українипростягнення 187 475,38 грн.,

за участю представників:

від позивача: Гудь І.І., дов. від 17.11.2016 №25/11/27-Д;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Державна фінансова інспекція України (далі за текстом -Держфінінспекція) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн" (далі за текстом - ТОВ "Айкюжн", товариство) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерства екології та природних ресурсів України (далі за текстом - Міністерство) про стягнення 187 475,38 грн. збитків, завданих державі неналежним виконанням товариством умов договору від 12.12.2013 № 123/270/12-02, укладеним між відповідачем та третьою особою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі №910/22155/15 (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 (головуючий суддя Коротун О.М., судді Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Державна фінансова інспекція України, звернулась із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статті 224 Господарського кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує на недотриманні судами вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оскільки судами залишено поза увагою доводи позивача про наявність у діях відповідача, яким безпідставно завищено вартість наданих ним за договором № 123/270/12-02 від 12.12.2013 послуг, складу цивільного правопорушення, чим завдано державі збитків у розмірі 187 475,38 грн.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкюжн" від 19.01.2017 2017/01/19-1, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін, з мотивів у них викладених.

У судове засідання не з'явилися представники відповідача та третьої особи, незважаючи на те, що сторони повідомлено належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.11.2013 ТОВ "Айкюжн" було визнано переможцем відкритих торгів по закупівлі послуг для Міністерства (предмет закупівлі: 1.1.03 Дослідження та розробка в галузі біологічних наук (Забезпечення функціонування національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів).

25.11.2013 наказом №2013/11/25 директора ТОВ "Айкюжн" було створено робочу групу проекту та розпочато роботи по проекту відповідно до тендерної документації відкритих торгів.

12.12.2013 Міністерством (замовник) і ТОВ "Айкюжн" (виконавець) укладено відповідний договір про закупівлю послуг за державні кошти на загальну суму 500 000,00 грн.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що кількісні та якісні характеристики послуг визначені технічними завданнями (додаток 1) та Календарним планом (додаток 2), які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору термін надання послуг: грудень 2013 року, а згідно з пунктом 10.1 строк дії договору було встановлено до 31.12.2013.

23.12.2013 надані за договором послуги були прийняті замовником без будь-яких зауважень чи застережень, про що сторони склали акт № 1 здавання-приймання наданих послуг від 23.12.2013.

Виконавець передав, а замовник прийняв за актом приймання необоротних активів від 23.12.2013:

- інформаційне забезпечення національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів, що включає механізми щодо збору, обробки, консолідації та завантаження статистичних даних на інформаційному носієві;

- інструкцію з експлуатації національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів;

- звіт про науково-дослідну роботу "Забезпечення функціонування національної моделі спостереження та прогнозування антропогенного впливу на довкілля для оцінки регіонального та транскордонного переносів забруднюючих речовин та парникових газів".

Як встановлено судами, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами спору, Міністерство екології та природних ресурсів України, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 у справі №910/3812/14, у жовтні 2014 року повністю розрахувалось із відповідачем за надані послуги.

У подальшому, Держфінінспекцією проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України за період з 01.04.2011 по 01.04.2014, якою встановлено низку порушень та недоліків, що відображені в акті від 14.11.2014 №31-21/47.

Зокрема, за результатами ревізії встановлено, що відповідно до калькуляції кошторисної вартості за договором передбачено витрати на оплату праці в сумі 249957,50 грн.; нарахування на соціальні заходи (36,77 % від витрат на оплату праці) - 91909,37 грн.; матеріали - 123 грн.; накладні витрати - 124978,13 грн.; витрати на роботи, які виконуються сторонніми організаціями - 33032 гривень. Однак, згідно з розрахунково-платіжною відомістю відповідача з оплати праці за грудень 2013 року, сума понесених витрат ТОВ "Айкюжн" на оплату праці працівників за період з 12.12.2013 по 27.12.2013 (7 календарних днів) становить 112884,03 грн. та відрахування внесків на соціальні заходи становлять 41507,45 грн. Різниця між кошторисною вартістю роботи за договором за статтею "Витрати на оплату праці" та фактично понесеними витратами, на думку апелянта, становить 137073,47 грн. та різниця між кошторисною вартістю роботи за статтею "Відрахування на соціальні заходи" та фактично понесеними витратами, відповідно - становить 50401,91 грн.

Таким чином, на переконання позивача, актом ревізії встановлено факт завищення відповідачем вартості робіт за договором від 12.12.2013 №123/270/12-02 у розмірі 187475,38 грн.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога Державної фінансової інспекції України стягнути з ТОВ "Айкюжн" 187475,38 грн. збитків, завданих неналежним виконанням товариством договору, зокрема в частині завищення вартості послуг наданих Міністерству екології та природних ресурсів України.

Відмовляючи у задоволенні позову суди, керуючись приписами статей 22, 525, 526, 530, 611, 901, 906 Цивільного кодексу України, статті 193, 224 Господарського кодексу України, дійшли висновку про недоведеність позивачем як неналежного виконання відповідачем взятих за договором від 12.12.2013 №123/270/12-02 зобов'язань, так і спричинення товариством збитків державі на заявлену до стягнення суму.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між Міністерством (замовник) і ТОВ "Айкюжн" (виконавець) укладено договір від 12.12.2013 №123/270/12-02, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

За приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 906 Цивільного кодексу України унормовано відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг. Так, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Досліджуючи подані сторонами докази, суди встановили належне виконання відповідачем умов договору від 12.12.2013 №123/270/12-02, що підтверджується актом № 1100 здачі-приймання послуг від 23.12.2013 за договором від 12.12.2013 №123/270/12-02 з кошторисом фактичних витрат і їх розшифровкою; інформаційною карткою науково-технічної продукції (ІК НТП); обліковою карткою НДР і ДКР (ОК); реєстраційою НДР і ДКР (РК); наказом директора ТОВ "Айкюжн" № 2013/11/25 від 25.11.2013 про створення робочої групи проекту і початок робіт за темою; кошторисом фактичних витрат за Договором; розшифровкою фактичних витрат на заробітну плату за Договором; витягом з виписки по рахунку № 26004000360961 по договору від 12.12.2013 №123/1, укладеного між ТОВ "Айкюжн" та ТОВ "Софтлайн-ІТ" з 04.03.214 до 28.03.2014; актом про списання матеріалів з ТОВ "Айкюжн" згідно з Договором; актом звіряння взаємних розрахунків за період 01.12.2013 - 01.03.2014 між ТОВ "Софтлайн-ІТ" і ТОВ "Айкюжн" за договором № 123/1 від 12.12.2013; бухгалтерською довідкою про склад накладних витрат за договорами № 120/270/12-02 та № 123/270/12-02 від 12.12.2013; витягом з виписки по рахунку №26004000360961 з 15.11.2013 до 31.12.2013; витяом з виписки по рахунку № 260068394 з 05.12.2013 до 31.12.2013; витягом з виписки по рахунку №26004000360961 по розрахункам по зарплаті за грудень 2013 року; розрахунково-платіжною відомістю №12_2013 по ТОВ "Айкюжн"; рахунком-фактурою № 2258 від 15.11.2013; видатковою накладною № 9190 від 15.11.2013.

Натомість, як підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 у справі №910/3812/14 (набрало законної сили 01.08.2014) саме Міністерство екології та природних ресурсів України є особою, яка неналежно виконувала обов'язки за укладеним між ним та товариством договором.

Так, згаданим рішенням у справі №910/3812/14 з Міністерства екології та природних ресурсів України стягнуто на користь ТОВ "Айкюжн" заборгованість за договором від 12.12.2013 №123/270/12-02 у сумі 500000,00 грн.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, судами обґрунтовано надано преюдиційного значення висновкам господарських судів у справі №910/3812/14, зокрема щодо виконання сторонам умов договору від 12.12.2013 №123/270/12-02

Водночас, обґрунтовуючи неналежність виконання ТОВ "Айкюжн" умов договору від 12.12.2013 №123/270/12-02 позивач вказує на завищення товариством вартості наданих Міністерству послуг та як наслідок, завищення ціни договору, що в свою чергу, підтверджується актом ревізії від 14.11.2014 №31-21/47.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За встановлених судами обставин виконання договору сторонами договору, як учасники спору, так і суд позбавлений можливості переглядати чи змінювати ціну, погоджену сторонами. При цьому, господарськими судами правильно зауважено на тому, що і виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором.

Безпідставно позивач посилається на згаданий акт ревізії як на підтвердження спричинення збитків товариством державі, в інтересах якої позивачем заявлено позов.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні положення викладені у статтях 224,225 Господарського кодексу України.

Застосовуючи дані статті необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи позивач не надав доказів на підтвердження факту порушення відповідачем умов Договору та завданням внаслідок цього збитків Міністерству, а також не довів причинний зв'язок між порушенням умов договору та завданими збитками.

За встановлених обставин, беручи до уваги приписи статті 22 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність фактичних та відповідно правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що доводи заявника касаційної скарги про порушення судами статті 224 Господарського кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України відхиляються колегією суддів як такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Безпідставними є доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України. На переконання Держфінінспекції, встановлений у акті ревізії від 14.11.2014 №31-21/47 факт завищення товариством вартості наданих ним Міністерству послуг у розмірі 187475,38 грн. є підставою для стягнення цих коштів як таких, що набуті відповідачем безпідставно.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому розумінні скаржником норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін. Так, оскільки між відповідачем та третьою особою у справі було укладено Договір про надання послуг від 12.12.2013 №123/270/12-02, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім за наявності правової підстави - Договору як оплату виконаних за цим Договором послуг, відтак вони не можуть вважатись такими, що набуті безпідставно, що виключає застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи і повноваження касаційної інстанції щодо переоцінки доказів, встановлені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі №910/22155/15 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України - без задоволення.

В силу приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі №910/22155/15 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 у справі №910/22155/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко