ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 922/3494/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід20.10.2015у справі№922/3494/14Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доБорівського комунального підприємства теплових мережпростягнення суми

за участю

- позивача:Єгоров В.С. (довіреність від 13.05.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (далі - відповідач) 1 465 575,93 грн. основного боргу, 213 312,65 грн. пені, 178 627,85 грн. інфляційних втрат, 50 451,78 грн. три відсотки річних, всього 1 907 968,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повністю розрахувався за постановлений йому на підставі договору природний газ, у зв'язку з чим позивач нарахував йому також пеню відповідно до умов договору, три відсотки річних і інфляційні втрати на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за період з 14.02.2013 по 14.07.2014.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2015 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 13 427,45 грн., три відсотки річних в розмірі 34 148,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 55 644,59 грн.

В частині стягнення основного боргу в розмірі 1 465 575,93 грн. провадження у справі припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору, в іншій частині позову відмовлено, відстрочено виконання судового рішення до 31.12.2015.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., судді Ільїн О.В., Шепітько І.І.) це рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені змінено, стягнено з відповідача на користь позивача 67 137,26 грн. пені, в іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті судами рішення в частині відмови у стягненні 146 175,39 грн. пені, 16 303,30 грн. трьох відсотків річних, 122 983,26 грн. інфляційних втрат та відстрочення виконання рішення до 31.12.2015, в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 146 175,39 грн. пені, 16 303,30 грн. три відсотки річних, 122 983,26 грн. інфляційних втрат та відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення до 31.12.2015, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2659-БО-32 (далі-договір), відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 1017 тис. куб. м.

Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п.5.1-5.2 договору.

Згідно п.3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п.6.1 договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п.9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє у частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

На виконання п.2.1 договору позивачем протягом січня - грудня 2013 року передано відповідачу природний газ на загальну суму 4 057 562,16 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2013, від 30.04.2013, від 31.10.2013, від 30.11.2013, від 31.12.2013.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством.

Відповідач за поставлений природний газ сплатив частково, на суму 2 591 986,23 грн., про що свідчить довідка позивача, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 1 465 575,93 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 213 312,65 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати поставленого природного газу, інфляційних нарахувань - 178 627,85 грн. та 3% річних у сумі 50 451,78 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач самостійно сплатив частину заборгованості за поставлений природний газ на загальну суму 432 427,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №114 від 10.09.2014 на суму 5 649,04 грн., №116 від 29.09.2014 на суму 21 448,80 грн., №2061 від 21.07.2015 на суму 40 000 грн., №109 від 11.08.2014 на суму 13 873,21 грн., №111 від 21.08.2014 на суму 16 851,53 грн., №112 від 27.08.2014 на суму 20 724,93 грн., №2097 від 30.07.2015 на суму 199 332,40 грн., а також виписками АТ "Ощадбанк" від 20.05.2015 на загальну суму 43 820,05 грн., від 10.06.2015 на загальну суму 52 695,75 грн., від 24.06.2015 на загальну суму 18 031,58 грн.

Також 11.12.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір про організацію взаєморозрахунків №1215/30, за умовами якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 647 583,64 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 №13/2659-БО-32.

26.12.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір про організацію взаєморозрахунків №1639/30, відповідно до якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 385 565 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 №13/2659-БО-32.

Умовами укладених сторонами договорів про взаєморозрахунки передбачено, що після виконання договору сторони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

На виконання вказаних договорів про організацію взаєморозрахунків відповідач сплатив позивачу заборгованість за поставлений природний газ на загальну суму 1 033 148,64 грн., про що свідчать платіжні доручення №10 від 16.12.2014 та №15 від 30.12.2014.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що частина основної заборгованості позивачем була погашена на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків, тому позивачем пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати нараховані невірно, оскільки такими договорами змінюється порядок розрахунків між сторонами; перевіривши розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, наданий відповідачем, суд визнав його обґрунтованим, разом з тим, взявши до уваги скрутний фінансовий стан відповідача, збитковість його діяльності, незалежність від волі відповідача обставин неможливості вчасно розрахуватись за договором з позивачем, суд першої інстанції вирішив зменшити на 90 відсотків розмір пені, а також задовольнити клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення.

Апеляційний господарський суд, погоджуючись з судом першої інстанції щодо можливості нарахування пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат лише на заборгованість, що сплачувалась відповідачем самостійно, а не на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків, також визнав розрахунок вказаних нарахувань, наданий відповідачем, вірним, проте дійшов висновку про те, що зменшення розміру пені судом першої інстанції було здійснено неадекватно обставинам справи та майновим становищам сторін, тому розмір пені, визнаної обґрунтованою, апеляційний суд переглянув і зменшив на 50 відсотків.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом третім статті 611 цього кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною другою статті 625 вказаного кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Як встановлено судами, на виконання договорів про організацію взаєморозрахунків відповідач сплатив позивачу заборгованість за поставлений природний газ на загальну суму 1 033 148,64 грн., також встановлено, що частина боргу в розмірі 432 427,29 грн., була сплачена відповідачем самостійно ще до встановлених договірних відносин із організації взаєморозрахунків.

Умовами договорів №1215/30 та №1639/30 передбачалися не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, а також змінювалися порядок і строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу №13/2659-БО-32, тобто уклавши договори №1215/30 та №1639/30, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу №13/2659-БО-32.

Отже, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що для застосування санкцій, визначених умовами договору №13/2659-БО-32, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №917/2520/14 та від 01.07.2015 у справі №924/1230/14, що відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права.

Таким чином, вірним є висновок судів про те, що пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати у заявленому розмірі могли бути нараховані позивачем лише на заборгованість, що була сплачена відповідачем самостійно в розмірі 432 427,29 грн. ще до встановлених договірних відносин із організації взаєморозрахунків.

Тому, враховуючи наявність встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання колегія суддів погоджується з висновком судів про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 134 274,57 грн., трьох відсотків річних в розмірі 34 148,48 грн. та 55 644,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу, що сплачена відповідачем самостійно ще до встановлених договірних відносин із організації взаєморозрахунків.

Крім того, до прийняття судом рішення по суті спору відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені і суд першої інстанції вирішив зменшити її розмір на 90 відсотків.

Апеляційний суд переглянувши таке рішення місцевого господарського суду зменшив розмір пені на 50 відсотків.

Відповідно до приписів статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною четвертою статті 231 вказаного кодексу встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2).

Згідно із положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, наведеними нормами передбачено право суду зменшити розмір неустойки у двох випадках - коли належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином до спірних правовідносин підлягають застосуванню ті положення статті 551 Цивільного кодексу України, які стосуються інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами у розумінні наведеної норми можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.

Судами встановлено, що відповідач постачає теплову енергію по вартості нижчій її собівартості; на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання; однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги; борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Борівським КПТМ досягли по теплопостачанню суму у розмірі 435,447 тис. грн.; заборгованість населення перед відповідачем виникла незалежно від волі відповідача; крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 2 329,802 тис. грн., що також не залежить від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів; субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до законів України про державний бюджет на відповідний рік, від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими законами України про державний бюджет на відповідний, від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів; обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 1 695,70 тис. грн.; тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи №125 від 23.06.2015, проведеної НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області, в якій, зокрема, зазначено про те, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, розрахуватися підприємство за договором про закупівлю природного газу №13/2659-БО-32 від 28.12.2012 без зовнішнього фінансування не може, крім того у підприємства в обігу знаходиться більше позикових коштів, ніж власних, і це співвідношення стає все більше вагомим; неможливість своєчасно погашати борг перед позивачем без отримання належних відповідачу субвенцій з Державного бюджету підтверджує Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації згідно листів №09-02/1137 від 05.09.2014 та №03-08/247 від 17.07.2015; фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та інші фінансові документи, що були надані до справи відповідачем.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що сума основного боргу є погашеною, вимоги позивача щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат частково компенсують йому несприятливі економічні наслідки порушення відповідачем укладеного між сторонами договору, складну економічну ситуацію, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який взяв до уваги також майнові інтереси позивача, що адекватним зменшенням нарахованої суми пені є зменшення її на 50 відсотків.

Вказаного висновку в касаційній скарзі позивачем не спростовано.

Крім того, врахувавши вказані вище обставини, а також неможливість відповідача негайно виконати судове рішення та сплатити позивачу пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати в повному обсязі, оскільки стягнення всієї суми одразу може призвести до зупинки діяльності підприємства, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для відстрочки виконання судового рішення.

При цьому судами було відстрочено виконання судового рішення відповідачу до 31.12.2015, а враховуючи дату винесення даного судового рішення, навіть скасування прийнятих рішень в частині відстрочки виконання рішення суттєво не змінить ситуацію і суттєво не вплине на інтереси позивача.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України частиною першою передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки порушень та неправильного застосування апеляційним судом норм права не встановлено, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі Господарського суду Харківської області №922/3494/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко