ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 916/2564/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І.,суддів:Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015та на рішеннягосподарського суду Одеської області від 17.08.2015у справі№ 916/2564/15 господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"про стягнення 101 859, 11 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився, - відповідача Фараонова В.О.,Розпорядженням секретаря першої судової палати від 22.12.2015 № 02-05/963 у зв'язку з перебуванням судді Губенко Н.М. у відпустці змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Іванова Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (надалі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 88 990,89 грн. та 3 % річних в сумі 12 868,22 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.08.2015 у справі № 916/2564/15 (суддя Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Ліпчанська Н.В.) позов задоволено в повному обсязі.

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, у якому він просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 між позивачем (власник) та відповідачем (сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №646-0/107-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 14 (довжина причалу (п.м.) -175, 00, архівний номер паспорту 85106).

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2014 у справі № 916/930/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2014, стягнуто з відповідача на користь позивача 538 811,76 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 № 646-0/107-П-ІЛФ-13.

При цьому суди виходили із встановлених обстави справи про те, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 № 646-0/107-П-ІЛФ-13, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем з оплати за користування належними власнику гідротехнічними спорудами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2014 у справі № 916/930/14 було виконано в примусовому порядку ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області лише 29.09.2014.

Позивач, посилаючись на те, що він як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, а саме по 28.09.2014 включно, звернувся до господарського суду Одеської області з позовом у даній справі до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 № 646-0/107-П-ІЛФ-13 за період з 31.10.2013 по 28.09.2014.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того з їх правомірності та обґрунтованості, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 2.3 договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 №646-0/107-П-ІЛФ-13 передбачено, що оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Договір діє до 31.12.2013, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 договору).

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2014 у справі № 916/930/14 встановлено, що позивач виконав у повному обсязі умови договору від 30.09.2013, і виставив відповідачу рахунки для оплати (використання причалу) на загальну суму 538 811,76 грн., а саме: від 30.09.2013 № ПР/4447 на суму 166 099,87 грн.; від 31.10.2013 № ПР/9356 на суму 125 587,70 грн.; від 30.11.2013 № ПР/9377 на суму 121 536,49 грн.; від 31.12.2013 № ПР/12869 на суму 125 587,70 грн. Однак, відповідач (сервітуарій) виставлені рахунки не оплатив у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 538 811,76 грн.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення виконання грошового зобов'язання (аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постановах № 6/433-42/183 від 12.09.2011, № 13/210/10 від 04.07.2011, № 37/64 від 23.01.2012).

Отже, оскільки судами у справі № 916/930/14 встановлено прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором від 30.09.2013 №646-0/107-П-ІЛФ-13, а судами у даній справі встановлено, що заборгованість за вказаним договором було стягнуто в примусовому порядку відповідним ВДВС МУЮ Одеської області лише 29.09.2014, то позивач має право відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми за увесь час прострочення.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що провадження у даній справі підлягало припиненню на підставі п. 2 частини 1 ст. 80 ГПК України, з посиланням на те, що аналогічний спір між тими ж сторонами про той же предмет вже було вирішено у справі № 916/930/14.

Так, відповідно до п. 2 частини 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Однак предметом спору у справі № 916/930/14 є стягнення основної заборгованості за договором від 30.09.2013 №646-0/107-П-ІЛФ-13, в той час як предметом спору у даній справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на основну заборгованість за вказаним договором.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішень, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 17.08.2015 у справі № 916/2564/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. КАРТЕРЕ

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА