ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 916/1501/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В.розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення та постанову господарського суду Одеської області від 23.06.2015 Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2015у справі№ 916/1501/15-гза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" доОдеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті простягнення 37 123, 10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

08.04.2015 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач, Адміністрація) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (далі відповідач, Служба) про стягнення 19618 грн. 38 коп., з яких: 13958 грн. 23 коп. - сума основного боргу, 2576 грн. 81 коп. - сума інфляційних втрат, 217 грн. 03 коп. - 3% річних, 2866 грн. 31 коп. - пеня, а також понесених витрат на сплату судового збору.

Заявою від 03.06.2015 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 37123 грн. 10 коп., з яких 23361 грн. 67 коп. - сума основного боргу, 8680 грн. 22 коп. - сума інфляційних втрат, 312 грн. 17 грн. - 3% річних, 4769 грн. 04 коп. - пеня посилаючись на збільшення періоду заборгованості у зв'язку з продовженням несплати відповідачем рахунків за договором № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 14458,55 грн. - основного боргу, 255,50 грн. - 3% річних, 6723,56 грн. - інфляційних втрат, 1 грн. - пені та 913,50 грн. - судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.03.2009 року та 04.02.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Службою був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1. яких останній в строкове платне користування надано державне нерухоме майно, а саме, частину нежитлового приміщення на першому поверсі будівлі 601/1 загальною площею 21,46 кв. м. та нежитлові приміщення на третьому поверсі службово-побутової будівлі 601, площею 35,6 кв. м. за адресою: м. Южне, ДП "МТП "Южний", що перебуває на балансі ДП "Морський торгівельний порт "Южний".

У п. 5.9 названого договору на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати балансоутримувачу витрати з утримання будинку та прибудинкової території шляхом укладення відповідного договору з останнім на протязі 15 днів після підписання договору оренди.

На виконання умов вищевказаних договорів оренди 01.01.2011 року між Службою та Державним підприємством „Морський торгівельний порт „Южний" (Порт, балансоутримувач) був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна №133-28Б/46, згідно п. 1.1 якого Порт-балансоутримувач забезпечує утримання будівлі з прибудинковою територією за адресою: 65481, Одеська область, м. Южне, ДП „МТП „Южний", в якій знаходиться орендоване орендарем за договором оренди з РВФДМУ по Одеській області від 12.03.2009 року, від 04.02.2010 року державне нерухоме майно, а саме, приміщення будинку 601/1 площею 21,46 кв.м., нежитлові приміщення у будинку 601 корпусу, площею 35,6 кв.м., яке перебуває на балансі Порту-балансоутримувача, а Орендар відшкодовує витрати Порту-балансоутримувача на утримання будівлі, пропорційно займаної ним площі в цій будівлі, згідно розрахунку.

13.06.2013 року додатковою угодою № 5 до договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року, Державне підприємство „Морський торгівельний порт „Южний" замінено його правонаступником - Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 2.2.3 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року сторони визначили, що орендар зобов'язується не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити щомісячну плату на рахунок Порту-балансоутримувача на підставі рахунків порту за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної площі в цій будівлі, згідно розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилаючись на порушення відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна №133-28Б/46 від 01.01.2011 року, укладеного між сторонами щодо своєчасної оплати рахунків № 604 від 31.08.2014 року, № 653 від 31.10.2014 року, № 664 від 30.11.2014 року, № 677 від 31.12.2014 року, № 76 від 31.01.2015 року, № 103 від 28.02.2015 року, просив суд стягнути заборгованість та штрафні санкції.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи доведений факт переміщення структурного підрозділу відповідача з листопада 2014 року до нового приміщення - нежитлового приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. № 74, яке згідно технічної документації, має площу 18 кв. м., а оскільки, відповідно до умов договору, розмір плати має визначатися пропорційно розміру займаної площі, то правомірним є нарахування витрат, що підлягають відшкодуванню з розрахунку розміру займаної площі відповідачем, а саме площею 21,46 кв. м та 18 кв. м.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не повно встановивши всі обставини справи та не надавши належної правової оцінки правовідносинам між сторонами, дійшли передчасних висновків, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 23361,67 грн., позивач посилається на обов'язок відповідача здійснювати плату за договором № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року, за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної площі в цій будівлі за договором оренди майна, а саме, приміщення будинку 601/1 площею 21,46 кв.м. та нежитлового приміщення у будинку 601 корпусу, площею 35,6 кв.м.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказував на те, що останній на прохання позивача перемістився у нежитлове приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 площею 16,2 кв. м., в зв'язку з чим він фактично займав площу меншу аніж передбачено договором та на його думку повинно бути змінено розмір плати на утримання будівлі та прибудинкової території.

Так, суди погоджуючись з доводами відповідача та посилаючись на наявну в матеріалах справи переписку між сторонами з приводу переміщення Служби до іншого нежитлового приміщення в зв'язку з необхідністю Адміністрації провести ремонтні роботи, дійшли висновку про те, що з листопада 2014 року структурний підрозділ відповідача переїхав до нового приміщення в зв'язку з чим здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум задовольнив позовні вимоги частково.

Разом з тим, суди залишили поза увагою п. 2.2.7 договору, в якому встановлено, що у випадку змін розрахунку за утримання будівлі, пропорційно займаної площі, орендар зобов'язується підписати додаткову угоду з розрахунком на утримання будівлі до цього договору та здійснювати оплату рахунків за послуги Порту-балансоутримувача за цим договором з урахуванням змін, з початку введення Портом-балансоутримувачем в дію цих нових розрахунків.

Крім того, беручи до уваги переписку, яка велась між сторонами з приводу переміщення відповідача до іншого приміщення, суди належним чином не встановили період перебування відповідача в іншому приміщені, не вказали якими саме доказами підтверджується вказана обставина, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи листах позивача до відповідача з проханням про переміщення до іншого приміщення встановлено різний строк такого переміщення, а саме листом №5299/01 від 07.10.2014 встановлено строк до 15.10.2014, листом №5633/01/102-14 від 21.10.2014 до 17.11.2014.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить, зокрема, відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів у їх сукупності, з урахуванням норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 року та рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року у справі №916/1501/15-г скасувати.

Справу №916/1501/15-г направити до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

І.В. Вовк