ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 911/3572/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 у справі№ 911/3572/15 Господарського суду Київської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської областіпровизнання права на користування земельною ділянкоюв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаОСОБА_4, ОСОБА_5- - відповідачаЦвід О.І.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Вишневої міської ради Києво - Святошинського району Київської області про зобов'язання вчинити певні дії та визнати право користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2015 (суддя Бабкіна В.М.) позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повернуто без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 (головуючий Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.) вказану ухвалу суду скасовано. Матеріали позовної заяви направлено до Господарського суду Київської області для порушення позовного провадження.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Вишнева міська рада Києво-Святошинського району Київської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не скористалась правом, наданим статтею 1112 ГПК України, не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акта, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якій просило суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди щодо відведення в оренду позивачу земельної ділянки площею 95 кв. м. по АДРЕСА_1 для розміщення та обслуговування торгового павільйону та визнати за позивачем право на користування на умовах оренди вказаною земельною ділянкою згідно принципу мовчазної згоди.

Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, якою повернуто вказану позовну заяву та додані до неї документи без розгляду став висновок апеляційного господарського суду про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо відсутності обставин, на яких ґрунтується позовна вимога та доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, що мало наслідком безпідставне повернення позовної заяви на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає достатньо обґрунтованим, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків за його наявності;

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус фізичної особи - підприємця;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору якщо такі проводилися;

61) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 цього Кодексу;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми (пункт 1 частини першої статті 63 ГПК України).

Ретельно дослідивши матеріали позовної заяви, суд апеляційної інстанції встановив, що в мотивувальній частині позову позивачем наведено у хронологічній послідовності обставини справи, норми чинного законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, також зроблено посилання на певні документи, якими він обґрунтовує правомірність заявлених вимог і копії яких додані ним до позову, а в прохальній частині позову позивачем чітко зазначено зміст позовних вимог.

Колегія погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо помилковості посилання суду першої інстанції в ухвалі, як на підставу для повернення позовної заяви відповідно до пункту 1 частини першої статті 63 ГПК України, на те, що: у прохальній частині позовної заяви не вказано умов оренди, на яких позивач просить суд визнати за ним право користування земельною ділянкою; не зазначено згідно якого саме "принципу мовчазної згоди" суд має визнати за позивачем право користування; та у який саме спосіб, шляхом вчинення яких дій, мають бути усунуті перешкоди, оскільки зазначені обставини мають встановлюватись під час розгляду спору по суті, тобто на стадії судового розгляду, а не на стадії оцінки матеріалів позову за формальними ознаками.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що спосіб захисту порушеного права обирає саме сторона спору, яка вважає, що її право порушене відповідачем, і для захисту якого необхідне звернення до суду. Питання ефективності обраного способу захисту, його відповідність приписам чинного законодавства здійснюється, як зазначалось вище, на стадії судового розгляду, під час якого сторона спору має права, обумовлені статтею 22 ГПК України, які вона може реалізувати у визначеному процесуальним законом порядку, а обов'язком суду, як державного органу судової влади, є розгляд позовних вимог та здійснення оцінки на відповідність приписам законодавства вимог позивача та встановлення їх порушення або не порушення відповідачем.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення частини другої статті 124 Конституції України, положення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Щодо посилань суду першої інстанції в ухвалі на те, що позивачем до матеріалів позову додано незасвідчені докази, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що одним із процесуальних обов'язків суду під час вирішення спору є встановлення обставин справи і перевірки їх доказами, оригінали яких можуть досліджуватись судом в процесі розгляду справи, а відповідність доданих до позову копій документів їх оригіналам може бути перевірена судом, з зобов'язанням позивача посвідчити належним чином відповідність копій оригіналам документів.

За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм процесуального законодавства.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми процесуального законодавства застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування постанови, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 у справі № 911/3572/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова