ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 910/14226/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівПопікової ОВ., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.11.2015у справі№ 910/14226/15 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку"допублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"простягнення 3 207 189,94 грн за участю представників сторін:

від позивача: Горячих Я.О., дов. від 23.12.2015

від відповідача: Печерний С.Л., дов. від 18.09.2015

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої до суду 17.08.2015 (т.1, а.с. 209-210), просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ККРОSKG201670.002 від 11.12.2013 в сумі 3 207 189,94 грн, з яких: 2 715 394,86 грн - прострочена заборгованість по процентам за користування кредитними коштами та 491 795,08 грн - пеня.

В обґрунтування вимог позивач послався на невиконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором № ККРОSKG201670.002 від 11.12.2013 щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2015 (суддя Ващенко Т.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" 2 715 394,86 грн простроченої заборгованості по процентам, 491 795,08 грн пені та в доход Державного бюджету України 64 143,80 грн судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами є доведеним та це є достатньою підставою для стягнення з відповідача простроченої заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пені за порушення строків сплати процентів у розмірах вказаних сум, визначених позивачем станом на день подання позову у даній справі, які підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 (колегія суддів у складі: Суліма В.В., - головуючий, Гаврилюк О.М., Коротун О.М.) апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 11.12.2013 між публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (банк, позивач) та публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (позичальник, відповідач) укладено кредитний договір № ККPOSKG201670.002, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором, шляхом відкриття позичальнику поновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 120 000 000,00 грн, з терміном користування кредитом до 10.12.2014 та з процентною ставкою 20,0% річних.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін, отримання погодження відповідного Міністерства та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. (п. 7.1. кредитного договору).

Згідно з п. 4.2.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти за фактичний строк користування кредитом, виконувати всі свої зобов'язання у строки, передбачені договором.

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору позичальник користується кредитними коштами згідно з визначеним сторонами графіком зменшення ліміту кредитної лінії. При невиконанні графіку зменшення ліміту в зазначений строк, після дати закінчення строку дії ліміту, починаючи з наступного дня сума зменшення ліміту вважається простроченою.

Додатковими угодами № 2 від 10.12.2014 та № 3 від 25.02.2015 до кредитного договору сторони змінювали встановлений договором графік зменшення ліміту кредитної лінії.

Так, додатковою угодою № 3 від 25.02.2015 до кредитного договору сторони збільшити термін користування кредитом до 17.03.2015 та погодили зміни графіку зменшення ліміту кредитної лінії, яким, зокрема встановлено, що з 06.03.2015 по 17.03.201 ліміт кредитної лінії складає 65 000 000,00 грн.

На виконання умов зазначеного кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в загальній сумі 120 000 000,00 грн відповідними траншами, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії заяв позичальника та розпоряджень банку на видачу траншу по кредиту від 12.12.2013 та 13.12.2013, а також виписка по особовому рахунку позичальника за період з 11.12.2013 по 28.05.2015.

Остаточне погашення кредитної лінії за кредитним договором відповідач здійснив 16.06.2015 шляхом сплати 65 000 000,00 грн за платіжним дорученням № 7215 від 16.06.2015.

Однак, як встановлено судами, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором, в т.ч. і щодо своєчасної сплати процентів, виконував неналежним чином з порушенням строків, встановлених в договорі, проценти за користування кредитом сплатив неповністю, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача простроченої заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в розмірі 2 715 394,86 грн та пені за порушення строків сплати процентів за загальний період з 11.12.2013 по 12.08.2015 в розмірі 491 795,08 грн.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № ККPOSKG201670.002 від 11.12.2013 є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 1.1.4. кредитного договору встановлено розмір проценту за користування кредитом - 20,0% річних.

Відповідно до п. 2.4. договору відсотки сплачуються щомісячно до 5-го числа включно місяця, наступного за звітним - за користування фактично залученими позичальником кредитними ресурсами і межах ліміту - у вигляді нарахованих відсотків, а у останній місяць користування кредитним ресурсами - у день кінцевого терміну повернення кредитних ресурсів. Нарахування відсотків здійснюється з дати першого перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника на дату повного і остаточного повернення позичальником усіх отриманих від банку в межах ліміту кредитної лінії коштів. Для розрахунку відсотків використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці і фактичної кількості днів у році. Заборгованість за процентами погашається в сумі залишку на 1-ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника. При несплаті процентів у зазначений строк, вони вважаються простроченими.

Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом (п. 2.7. кредитного договору).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 та ч.1 ст.530 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, станом на час звернення позивача з позовом у даній справі відповідач в порушення умов кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами сплатив лише частково та проводив сплату відсотків з порушенням визначених кредитним договором строків, внаслідок чого у відповідача перед позивачем станом на 17.08.2015 (дату подання позивачем уточнень до позову) виникла прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 2 715 394,86 грн. Доказів сплати відповідачем позивачу вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

Колегія суддів касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на те, що його зобов'язання перед банком щодо сплати залишку заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 2 715 394,56 грн припинилися зарахуванням зустрічних однорідних вимог за його заявою № 8128/8-001 від 22.06.2015, з огляду на наступне.

Постановою Правління Національного банку України № 743 від 27.11.2014 публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132 від 27.11.2014 в ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 28.11.2014 по 27.02.2015 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВБР".

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регулюються статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пунктами 1 та 4 частини п'ятої якої в редакції, чинній станом на дату подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 8128/8-001 від 22.06.2015, передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, заява відповідача про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги була подана після введення в ПАТ "ВБР" тимчасової адміністрації.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог, яке було заявлено позичальником, не може бути здійснено під час запровадження в банку тимчасової адміністрації в силу обмеження, встановленого п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, зобов'язання відповідача перед ПАТ "ВБР" не були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.

Крім того, посилання відповідача на те, що позивач не виконав його вимог за платіжним дорученням № 16415 від 10.12.2014 щодо списання з його рахунку суми коштів у розмірі 2 700 000,00 грн в рахунок часткового погашення кредитної лінії за кредитним договором №ККPOSKG.201670.002 від 11.12.2013 є безпідставними, оскільки, як вірно зазначено судами, відповідач звернувся до банку з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка після запровадження у банку тимчасової адміністрації, під час обмежень, встановлених п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Врахувавши викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ПАТ "ВБР", стягнувши з відповідача 2 715 394,86 грн простроченої заборгованості по процентах, оскільки, як вірно встановлено судами, факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної та повної сплати відсотків за користування кредитними коштами є доведеним, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір заборгованості по відсоткам є правильним, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3. кредитного договору сторони передбачили, що за порушення строків сплати процентів за користування кредитом банк має право нарахувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за процентами за кожний день прострочення.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної та повної сплати процентів за користування кредитом згідно з кредитним договором № ККРОSKG201670.002 від 11.12.2013 є доведеним, а заявлена до стягнення сума пені визначена позивачем вірно, у зв'язку з чим правильно задовольнили позовну вимогу про стягнення пені.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позову та посилається на те, що його зобов'язань зі сплати пені були припинені на підставі ст. 605 ЦК України та ч. 1 ст. 202 ГК України внаслідок прощення боргу, про що було зазначено позивачем в листі № 2815 від 11.06.2015. Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в зазначеному листі не йдеться про звільнення відповідача, як позичальника, від виконання обов'язку зі сплати пені, в листі зазначена сума заборгованості позичальника, яка підлягає сплаті, та вказано лише про готовність банку не стягувати в судовому порядку пеню за порушення термінів сплати процентів. Доказів того, що банк зобов'язався не нараховувати та не стягувати в судовому порядку пеню матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій відхилили безпідставні твердження відповідача та правильно зазначили про те, що банк скористався наданим йому законом та передбаченим кредитним договором правом на стягнення з позичальника пені за порушення строків сплати процентів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані позивачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справі № 910/14226/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді О. Попікова

В. Саранюк