ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 910/13483/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Прокурора Головної військової прокуратурина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.10.2015у справі № 910/13483/14 Господарського суду м. Києва за позовомВідкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море"до Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державного концерну "Укроборонпром"за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія)за участюГенеральної прокуратури Українипростягнення 8 100 000 доларів США

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаТрохимчук О.І.- - відповідачаПопічко Р.Р.- - третьої особи-1не з'явився - - третьої особи-2не з'явився - - Генеральної прокуратури УкраїниЯговдік С.М.

В С Т А Н О В И В :

В липні 2014 року Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 8 100 000 доларів США боргу та судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державний концерн "Укроборонпром".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 (суддя Любченко М.О.) у даній справі позов задоволено повністю. Судове рішення мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Приморський. вул. Десантників, буд. 1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 (головуючий Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Прокурор Головної військової прокуратури звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу та додаткових письмових поясненнях Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" заперечує проти доводів касатора і просить суд в задоволенні скарги прокурора відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Державне підприємство державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Державний концерн "Укроборонпром" не надіслали своїх відзивів на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Державний концерн "Укроборонпром" не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.12.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Феодосійська суднобудівна компанія "Море", як комітентом (позивачем у справі), та Державним підприємством державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", як комісіонером (позивачем у справі), було укладено договір № USE-16/1-400/К-08 (далі - договір), у відповідності до п. 2.1 якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату укласти з замовником за рахунок комітента, але від свого імені, правочин (зовнішньоекономічний контракт) щодо суднобудування кораблів № 1 та № 2 (без обладнання замовника), виготовлення та поставки продукції, здійснення технічного сприяння при дообладнанні кораблів № 1 та № 2 та будівництва кораблів № 3 та № 4 в країні замовника на умовах вказаного правочину.

У розділі 9 договору сторони погодили порядок перевірки етапів будівництва кораблів № 1 та № 2. Зокрема, контрагенти визначили, що в процесі будівництва вказаних кораблів виділяються наступні етапи будівництва: підготовка виробництва, моментом закінчення якого є закладна в стапель; створення корпусу, моментом закінчення якого є завершення правки корпусу; електромеханічний монтаж та добудова, що закінчується готовністю до швартових випробувань; швартові та ходові випробування, які завершуються закінченням ходових випробувань.

У додатку № 6 до договору сторони визначили етапи будівництва кораблів № 3 й № 4 та строки їх виконання: підготовка виробництва, виготовлення оснащення; закладка і розкрій; зборка корпусу і надбудови в стапелі; виправлення корпусу; покриття ґрунту, лакоокраска й ізоляція; електромонтажна робота, монтаж систем і устаткування, обробка приміщення; швартовні випробування; ходові випробування; підготовка до остаточних випробувань.

У додатку № 50 "Графік надходження коштів" контрагентами визначений порядок перерахування комісіонером грошових коштів на рахунок комітента. При цьому, вказаним додатком визначено, що грошові кошти перераховуються за кожний окремий етап виконаних робіт. Зокрема, сторонами погоджено окремі етапи надходження грошових коштів за виконання робіт з будівництва кораблів, виконання кожного з яких не залежить від попереднього.

Стосовно будівництва корабля № 2 комісіонер та комітент визначили наступний графік надходження грошових коштів: вступ контракту із замовником в силу - 7 900 000 доларів США; етап "Підготовка виробництва", що включає заявочно-закупочну компанію, укладання договорів з іншими постачальниками вартістю 13 200 000 та 382 668 доларів США; етап "Збирання корпусу та надбудови у шпателі" та "Прав корпусу" - 10 350 доларів США; етап "Ґрунтування, фарбування, ізоляція" та "Електромонтажні роботи, монтаж трубопроводів, обробка та обладнання приміщень" - 7 400 000 доларів США; етап "Швартовні випробування" та "Ходові випробування" - 2 200 000 доларів США; етап "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" - 8 100 000 доларів США; етап "Завершення остаточних випробувань" - 988 410 доларів США. Платежі здійснюються після завершення відповідного періоду. При цьому на аналогічних умовах сторони визначили і порядок оплати робіт з будівництва інших кораблів.

Таким чином, умовами договору № USE-16/1-400/К-08 та додатками до нього сторони фактично визначили окремі етапи будівництва кораблів №№ 1, 2, 3 та № 4, їх приймання комісіонером та порядок оплати.

Спір у даній справі виник через неналежне виконання комісіонером обов'язків щодо перерахування грошових коштів на рахунок комітента за окремі етапи будівництва корабля № 2, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу у розмірі 8 100 000 доларів США.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором комісії, який підпадає під правове регулювання норм статей 1011-1028 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Зі змісту п. 3.1 договору випливає, що загальна специфікація продукції та робіт наводиться у додатку № 1 до вказаного правочину. Відповідно до цього додатку на комісію передається, в тому числі, корабель №2 (без головних газотурбінних агрегатів М35-А1, М35-А2, газотурбогенераторів ГТГ-100К, системи керування "Меганом-958", бортового та базового комплектів ЗІП, бортового та базового забезпечення, а також без обладнання замовника) у кількості 1 штуки загальною вартістю 54 644 472 доларів США.

Згідно з п. 1.1 укладеного між сторонами правочину замовником є Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю.

Пунктами 4.2.1 та 4.1.2 договору передбачено, що комітент зобов'язався передати, а комісіонер прийняти продукцію, призначену для комісії. При цьому приймання продукції на комісію здійснюється на території Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" у м.Феодосія, Україна.

Приймання-передача корабля № 2 на комісію проводиться двосторонньою приймальною комісією, яка складається з представників комісіонера та комітента, з оформленням акту приймання передачі на комісію (п.п.5.5.5, 5.5.1 договору). Датою передачі корабля № 2 є дата підписання відповідного акту.

Під час розгляду справи в першій інстанції місцевим судом було встановлено, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині завершення спірних етапів будівництва корабля № 2.

17.02.2014 було складено та підписано акт № К2/882 про те, що відповідно до договору комісії №USE-16/1-400/К-08 комітент передав, а комісіонер прийняв десантний корабель №2 на повітряній подушці проекту 958, заводський номер 882. Дійсність та правомірність зазначеного акту учасниками апеляційного провадження не заперечується. При цьому в матеріалах справи наявні пояснення відповідача від 24.07.2014, в яких останній зазначив, що ОСОБА_7 (особа, яка підписала акт з боку відповідача) був уповноважений підписувати з позивачем акти приймання-передачі продукції відповідно до умов спірного договору комісії, що підтверджується наявною у матеріалах справи довіреністю №Д-007/2014 від 16.01.2014. При цьому, за твердженнями відповідача, печатка і штамп Державного підприємства державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на дату підписання акту № К2/882 від 17.02.2014 вказаній особі не видавалися.

В подальшому, а саме 21.02.2014 між постачальником (який є комісіонером за договором) та замовником (Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю) було складено та підписано акт б/н приймання-передачі корабля №2 проекту 958 в країні постачальника про те, що відповідно до контракту постачальник передав, а замовник прийняв корабель №2, заводський номер 882 у комплекті з бортовим ЗІП, бортовим спорядженням та експлуатаційною документацією.

Ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував факту передачі повністю готового корабля № 2 Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю.

За таких обставин, вказані вище акти визнані судами попередніх інстанцій належними та допустимими доказами передачі позивачем корабля № 2 комісіонеру в готовому стані та виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай".

За приписами ст.ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як було вищезазначено, у п. 6.1 договору контрагенти визначили, що ціна договору визначається як ціна реалізації продукції та робіт замовнику, встановлюється у розмірі 204 412 837 долара США та включає в себе погоджену з комітентом ціну продукції та робіт, комісійну плату та витрати комісіонера (з урахуванням додаткової угоди № 5 від 17.03.2011).

У п. 6.5 договору сторонами погоджено, що грошові кошти від реалізації продукції надходять на банківський рахунок комісіонера.

Сторонами не заперечується, що комітент доручив комісіонеру забезпечити такий порядок проведення платежів, відповідно до якого грошові кошти будуть надходити на розрахунковий рахунок комітента згідно з графіком надходження коштів (п. 6.6 договору), тобто поетапно.

Зі змісту п. 2.4 додатку №50 "Графік надходження коштів" до договору вбачається, що за етап "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" комісіонер повинен перерахувати комітенту 8 100 000 доларів США. Платежі здійснюються після завершення відповідного етапу.

Згідно з п. 6.7 укладеного між сторонами правочину комісіонер зобов'язався перерахувати комітенту отримані від замовника грошові кошти (за відрахуванням витрат та комісійної плати комісіонера) протягом 5 днів з моменту їх зарахування на свій рахунок.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що після підписання акту приймання-передачі корабля № 2 б/н від 21.02.2014 Державне підприємство державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на свій рахунок отримало 12 936 237,11 доларів США, перерахованих замовником саме на задоволення грошових зобов'язань комісіонера за будівництво корабля № 2 (що підтверджується випискою з рахунку відповідача про банківські операції за 26.03.2014). Ця обставина відповідачем не заперечується.

Враховуючи визначені контрагентами в договорі порядок та строки оплати переданого на комісію корабля № 2, обставини передання комісіонеру, а в подальшому і самому замовнику вказаного корабля та отримання грошових коштів від Бюро закупівель Управління Міжнародного Співробітництва Головного Управління озброєнь і Військової техніки Народно-визвольної армії Китаю, господарські суди дійшли висновку, що строк оплати за етапами "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в розмірі 8 100 000 доларів США настав.

Відповідачем не заперечується, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції комісіонер не здійснив оплату 8 100 000 доларів США за виконані етапи з будівництва корабля № 2 комітенту.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи відмову від виконання своїх грошових зобов'язань з оплати спірних етапів судно будівництва, Державне підприємство державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" посилалось на те, що комітент не виконав інших своїх обов'язків за договором, зокрема, в частині передачі частин обладнання, матеріалів для корабля № 3, передачі бортового забезпечення, базового ЗІП для корабля № 4, технічного сприяння та проведення теоретичної та практичної підготовки особового складу груп технічного обслуговування берегової бази, а отже відповідно до приписів ст. 538 Цивільного кодексу України комісіонер призупинив виконання своїх обов'язків з оплати.

При цьому, наполягаючи в суді апеляційної інстанції на призначенні економічної експертизи по справі, відповідач зазначав, що у зобов'язанні за договором комісії позивачем не виконано обов'язки з передачі майна відповідачу на загальну суму 18 151 102, 13 доларів США, строк виконання яких настав.

Для з'ясування питань, що виникли під час розгляду даного спору, ухвалами господарських судів попередніх інстанцій призначалась відповідні судові економічні експертизи.

Згідно висновку експертів КНДСІЕ за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 20.03.2015 № 17641/17642/14-45 (т. 8, а.с. 160-178) встановлено, що в матеріалах, наданих на дослідження відсутній акт про завершення випробувань технічного приймання корабля № 2 та акт остаточного оздоблення та фарбування корабля № 2, складені на підставі п. 5.5.1. договору комісії, але враховуючи прийняття корабля № 2 замовником та розрахунок замовника перед комісіонером у повному обсязі, вбачається заборгованість комісіонера перед комітентом за виконання етапу "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в розмірі 8 100 000 доларів США.

Стосовно інших дев'яти питань щодо документального підтвердження передання різного роду обладнання для кораблів № 3 та № 4 за переліками, визначеними у відповідних додатках та додаткових угодах до договору, експертами вказано на неможливість надати висновок в цій частині, з урахуванням відсутності при здійсненні експертного дослідженні актів приймання-передачі на комісію між комітентом та комісіонером відповідних партій обладнання.

Зважаючи на те, що при проведені експертного дослідження КНДІСЕ не було надано відповіді на всі визначенні запитання, суд апеляційної інстанції призначав повторну економічну експертизу, на вирішення якої поставив аналогічні десять запитань.

Згідно висновку комісійної судової економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса від 20.08.2015 № 6579/6595 встановлено, що в матеріалах дослідження відсутні акт про завершення випробувань технічного приймання корабля № 2 та акт остаточного оздоблення та фарбування корабля № 2, через що неможливо встановити витрати позивача в цій частині.

Підтвердити обсяги переданих партій обладнання для кораблів № 3 та № 4 (станом на 31.03.2014) повторній економічній експертизі також не вдалося, при цьому експерти послалися на відсутність документів в цій частині.

Таким чином, вищезазначені експертні дослідження не надали повної та конкретної відповіді стосовно виконання договірних зобов'язань сторін в частині дотримання етапів будівництва кораблів № 3 та № 4, тоді як експертиза, що була проведена КНДІСЕ додатково підтвердила повне виконання обов'язку позивача по завершенню будівництва корабля № 2 та прийняття даного об'єкту замовником. Крім того, експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса було встановлено документальне підтвердження передання позивачем відповідачу першої партії обладнання за переліком, визначеному у додатку № 3 до додаткової угоди № 19 для кораблів № 3 та № 4 станом на 09.07.2013, а також другої партії матеріалів за переліком, визначеному п. 9.1. додатку № 2 до додаткової угоди № 16. Даний факт спростовує твердження відповідача про те, що позивач взагалі не приступав до виконання договірних зобов'язань в частині передання обладнання для кораблів № 3 та № 4. При цьому жодним з проведених експертних досліджень не було встановлено факту неналежного виконання комітентом зобов'язань за договором комісії, а також точної суми невиконаних договірних зобов'язань позивача.

Довідка відповідача № USE-16/3-10427 від 12.08.2014 про невиконані позивачем обов'язки за договором комісії визнана судами попередніх інстанцій неналежним та недопустимим доказом невиконання комітентом умов договору, оскільки остання складена в односторонньому порядку та не містить в собі первинних даних щодо фактичної передачі окремих видів обладнання до кораблів № 3 та № 4.

В той же час, судом апеляційної інстанції враховано доводи відповідача та третьої особи 1 (яка заявляла клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції) та усунено суперечності в цій частині шляхом призначення двох вищезазначених експертних досліджень.

Судом апеляційної інстанції визнані обґрунтованими доводи позивача про те, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за виконану роботу з суднобудівництва виключно корабля № 2 (а саме виконання останніх етапів будівництва). Також правомірними визнані доводи позивача стосовно того, що будівництво кораблів № 3 та № 4 передбачає окремий порядок виконання кожного етапу, строки виконання та відповідні особливості, що жодним чином не впливає на обов'язок відповідача здійснити повний розрахунок за виконані етапи з будівництва корабля № 2. При цьому, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції відповідач не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем умов договору комісії саме на ті суми, які зазначені апелянтом у скарзі.

В своїх рішеннях суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що застосування відповідачем до спірних правовідносин норм ст. 538 Цивільного кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Такий висновок судів колегія вважає правильним, враховуючи наступне.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 538 ЦК України вбачається, що зустрічним виконанням зобов'язання є виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку.

Слід звернути увагу на те, що за загальним правилом, визначеним у ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином.

Одним з таких винятків є передбачене ч. 3 ст. 538 ЦК України право сторони відмовитися від виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі в разі невиконання другою стороною в зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. В обох випадках ідеться про зустрічне виконання зобов'язання, а підставою для застосування односторонньої відмови від зобов'язання є порушення зобов'язання другою стороною, під яким згідно зі ст. 610 ЦК слід розуміти його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання. При цьому визнати виконання зустрічним і відповідно застосувати односторонню відмову в разі його порушення можна лише тоді, коли послідовність виконання сторонами своїх обов'язків прямо обумовлюється в договорі (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-53гс14).

Як вже зазначалось, у договору комісії сторони детально погодили істотні та додаткові умови правочину, зокрема, в частині визначення їх обов'язків, порядку виконання робіт, завершення етапів будівництва кожного окремого корабля, графіку надходження платежів, тощо. Таким чином, сторонами в договорі була обумовлена послідовність обов'язків.

Разом з цим, положення ч. 1 ст. 538 ЦК України визначають як зустрічне виконання саме виконання взаємного обов'язку, тобто такого обов'язку, виконання якого є обумовленим виконання свого обов'язку другою стороною зобов'язання. Так, виконання основного обов'язку іменується наданням. Зокрема, у даному випадку наданням є виконані роботи комітента з будівництва корабля № 2, тоді як зустрічним наданням є прийняття робіт комісіонером та оплата таких робіт згідно з графіком надходженням платежів після фактичного отримання грошових коштів від замовника (факт який здійснився та не заперечується відповідачем).

Враховуючи викладене, суди дійшли обгрунтованих висновків про те, що обов'язок комісіонера по оплаті комітенту виконаних робіт з будівництва корабля № 2, зокрема, за виконані етапи "Підписання приймально-здавального акту" та "Транспортування в Китай" в сумі 8 100 000,00 доларів США не є зустрічним по відношенню до обов'язку позивача своєчасно поставляти партії обладнання для кораблів № 3 та № 4 (для суднобудівництва яких умовами договору комісії передбачено окремий порядок оплати, строки та етапи).

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що для застосування положень ст. 538 ЦК України судом має бути встановлено виконання якого саме зобов'язання передує виникненню відповідного обов'язку у боржника та факт такого невиконання позивачем умов договору, у зв'язку з яким у відповідача не було б можливості виконати взяті на себе грошові зобов'язання.

Одночасно, враховуючи принцип свободи договору, який передбачено ст. 627 ЦК України, місцевим господарським судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено права комісіонера на призупинення розрахунків за один з отриманих на комісію кораблів у разі невиконання комітентом етапів з передачі та обладнання інших кораблів, які є предметом спірного договору.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність посилання відповідача на зупинення комітентом розрахунків за здійснення суднобудівництва корабля № 2 із застосуванням приписів ст. 538 Цивільного кодексу України, колегія вважає достатньо обґрунтованими.

З урахуванням зазначених висновків судових експертиз, порядку та умов розрахунків, що передбачені договором комісії № USE-16/1-400 D/К-08 від 22.12.2008, судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів, яким у відповідності до вимог статті 43 ГПК України надано належну правову оцінку, встановлено, що заборгованість відповідача на час вирішення спору судом склала 8 100 000 доларів США, що в установленому законом порядку не спростовано. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі та судові витрати по сплаті судового збору. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

Додатково при вирішенні даного судового спору апеляційною інстанцією враховано, що після ухвалення рішення по даній справі, а саме 30.11.2014, сторонами було складено та підписано акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії, згідно якого за відповідачем обчислювалася загальна заборгованість у розмірі 11 440 818, 03 грн., що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. До того ж, представники сторін підтвердили, що ціна позову по даній справі увійшла в загальний розмір заборгованості.

Судом апеляційної інстанції надано правову оцінку доводам відповідача про те, що вказаний акт не є первинним документом на підтвердження виконаних робіт. Суд зазначив, що факт належного виконання позивачем договірних зобов'язань на суму 8 100 000, 00 доларів США підтверджено вищезазначеними первинними документами, тоді як акт звірки взаєморозрахунків є належним та допустимим доказом визнання заборгованості відповідачем, який приймається та досліджується судом на підставі ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Крім того, сторонами не заперечується, що під час апеляційного провадження (до вступу в силу рішення першої інстанції про стягнення оспорюваного боргу) відповідач здійснив часткові погашення заборгованості в загальному розмірі 6 455 642,00 доларів США, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача станом на 26.05.2015 про надходження від комісіонера 1 500 000,00 доларів США (що також відображено в звіті комісіонера № 61 від 29.05.2015) та випискою з банківського рахунку позивача станом на 21.08.2015 на суму 4 955 642,00 доларів США. Той факт, що вказані кошти були перераховані в якості оплати робіт по етапах, які є предметом даного спору, сторонами не заперечується. Однак здійснення часткового погашення заборгованості лише на стадії апеляційного провадження лише окремо підтверджує визнання боргу відповідачем, але не є підставою для повного або часткового скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи приписи ст. 104 ГПК України.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач посилався, що несвоєчасному здійсненню розрахунків також передував той факт, що підприємство заявника знаходиться в Феодосії, тобто, на тимчасово окупованій території.

З цього приводу суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції від ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Феодосія) надійшла апеляційна скарга, яка була повернута без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України. При цьому, зазначений суб'єкт було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, в тому числі з врахуванням того, що позиція, викладена в повернутій апеляційній скарзі відрізнялася від позиції позивача по справі - ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (м. Київ). Крім того, судом апеляційної інстанції було враховано, що сторони по справі на момент звернення цього суб'єкту не володіли конкретною та достовірною інформацією щодо його статусу на тимчасово окупованій території.

Стосовно доводів відповідача про порушення судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, зокрема, в частині неповернення позовної заяви у зв'язку з її підписанням особою, яка не мала на це повноважень (з посиланням на факт процедури банкрутства позивача) суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що ОСОБА_8 на день подання позову було призначено керуючим санацією позивача, а отже, до останнього перейшли повноваження з управління суб'єктом господарювання та представництва інтересів юридичної особи у відносинах з іншими особами.

Таким чином, за висновком апеляційного суду ОСОБА_8 мав достатній обсяг повноважень для підписання позовної заяви, відтак посилання відповідача на порушення судом першої інстанції приписів п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України визнані судом безпідставними.

Зазначені висновки апеляційного господарського суду є достатньо обґрунтованими.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову та висновків судів скаржник послався на недоведеність виконання умов контракту позивачем з огляду на відсутність в матеріалах справи актів про завершення випробовувань технічного приймання та остаточного оздоблення і фарбування корабля № 2.

Ці заперечення не приймаються колегією до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 111 ГПК України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Наведені у касаційній скарзі обставини, не звільняють відповідача, як боржника у зобов'язанні, від виконання взятих на себе зобов'язань з перерахування грошових коштів на рахунок комітента за окремі етапи будівництва корабля № 2, в передбачений договором строк.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

При розгляді скарги в касаційному провадженні прокурор подав до суду касаційної інстанції дві заяви про відкликання поданої ним касаційної скарги, які обґрунтовані відсутністю порушень інтересів держави у зв'язку з фактичним врегулюванням спору, що виник між сторонами у справі.

Зазначені заяви про відкликання касаційної скарги задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту "7)" частини першої ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Як вбачається з матеріалів справи, касаційна скарга була прийнята до касаційного провадження ухвалою суду від 09.12.2015, її розгляд призначено на 16.12.2015. Даний процесуальний документ було надіслано усім учасникам судового процесу 10.12.2015, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні останнього аркушу ухвали. В подальшому, розгляд касаційної скарги відкладався за клопотанням прокурора ухвалою суду від 16.12.2015 на 23.12.2015.

Після надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження до суду прокурором були подані дві заяви про відкликання касаційної скарги, які зареєстровані канцелярією 21 та 22 грудня 2015 року, що підтверджується відповідними відбитками штампів та відмітками про одержання на перших аркушах цих заяв.

Таким чином, задоволення вказаних заяв про відкликання касаційної скарги на підставі пункту "7)" частини першої ст. 1113 ГПК України не вбачається за можливе, оскільки ці заяви подані до суду після надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження.

Між тим слід зазначити, що частиною першої ст. 1116 ГПК України особі, яка подала касаційну скаргу, надано право відмовитися від неї. Ця норма є проявом принципу диспозитивності господарського процесу, який означає можливість особи вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Відмова особи, яка подала касаційну скаргу, є можливою до винесення постанови суду касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду. Тобто для вчинення цієї процесуальної дії встановлено процесуальний строк, перебіг якого закінчується вказівкою на подію.

Однак, в даному випадку, вчинення вказаної процесуальної дії не вбачається за можливе, оскільки заяв про відмову від касаційної скарги від скаржника в порядку ст. 1116 ГПК України на адресу суду не надходило.

Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 09.12.2015 про прийняття касаційної скарги до провадження скаржнику було надано відстрочку сплати судового збору за подання касаційної скарги, а оскільки судовий збір до ухвалення судового рішення сплачений не був, справа вирішена не на користь скаржника, то судовий збір підлягає стягненню з Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України до спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Заяви про відкликання касаційної скарги відхилити.

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі № 910/13483/14 залишити без змін.

Стягнути з Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України до спеціального фонду Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код 38004897, ГУ ДКСУ у м. Києві, код 820019, рахунок 31211254700007, код класифікації бюджету 22030004, символ звітності 254) 87 696, 00 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова