ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 908/3582/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргиДепартаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 29.09.2015р. у справі господарського суду№908/3582/15 Запорізької області за позовом1) Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради 2) міського комунального підприємства "Основаніє"допублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ"про за участю представників сторін: позивача 1- позивача 2- відповідача -внесення змін до п.1 додаткової угоди від 01.12.2011р. до договору оренди майна №67/05 від 02.12.2002р. не з'явився не з'явився не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (позивач-1) і міське комунальне підприємство "Основаніє" (позивач-2) звернулись до господарського суду Запорізької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта-Січ" (відповідач) про внесення змін до п.1 додаткової угоди від 01.12.2011р. до договору оренди майна №67/05 від 02.12.2002р. та викладення його у запропонованій редакції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.08.2015р. (суддя Азізбекян Т.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.09.2015р. (судді Попков Д.О., Стойка О.В., Зубченко І.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі, посилаючись на недоведеність позивачами наявності передбачених діючим законодавством підстав для зміни договору, встановленою законодавчою забороною запроваджувати зміну ціни договору після його виконання та безпідставним пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02.12.2002р. між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець), комунальним підприємством "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №5" (Балансоутримувач) та відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Оранта-Січ" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №67/05 з додатками та додатковими угодами до нього.

Відповідно до п.1.1 договору (в редакції додаткової угоди від 27.10.2014р.) відповідачу передано в строкове оплатне користування частина нежитлового приміщення X підвалу (літ. А-8), загальною площею 32,15 кв. м., в будинку 16 по вулиці Малиновського в місті Запоріжжі, у складі Ѕ приміщення №1 площею 1,95 кв.м., Ѕ частини приміщення №2 площею 6,5 кв.м. та торгівельного залу №3 площею 23,7 кв.м.

Вказаним договором передбачено, що приміщення передано для розміщення офісу.

Передача об'єкту оренди підтверджена актом прийому-передачі від 02.12.2002р.

Договір укладено строком на 3 роки з 02.12.2002р. по 02.12.2005р.

Судами встановлено, що після закінчення терміну дії договору оренди жодна із сторін не заявила про його припинення, у зв'язку із чим, договір продовжив свою дію.

Додатковими угодами від 30.04.2010р. та 01.08.2012р. до договору оренди внесено зміни в частині заміни Балансоутримувача з КП "ВРЕЖО №5" на КП "ВРЕЖО № 11", а потім на Міське комунальне підприємство "Основаніє".

Згідно із додатковою угодою від 01.06.2011р. до договору оренди змінено Орендодавця з Управління житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Додатковою угодою від 01.12.2011р. сторонами внесено зміни в договір оренди, а саме встановлено з грудня 2011 року новий розмір орендної плати, при цьому застосовано ставку орендної плати 18% як для офісу.

В результаті планової перевірки фінансово-господарської діяльності департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, проведеної державною фінансовою інспекцією в Запорізькій області на початку 2015 року, було виявлено, що додаткова угода від 01.12.2011р. до договору оренди була укладена із застосуванням невірного розміру річної орендної ставки. Так, замість орендної ставки у розмірі 40%, яка спеціально передбачена для розміщення фінансових установ, була застосована ставка у розмірі 18%, яка передбачена для офісів.

З метою усунення вказаного порушення департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради було підготовлено проект відповідної додаткової угоди до договору оренди, який було направлено відповідачу разом з листом від 26.03.2015р. №1298/01/01-07.

Відповідач, листом від 10.04.2015р. №1271 повідомив позивача-1 про те, що не згодний на зміну розміру орендної плати.

Позивач-1 листом від 12.05.2015р. №1891/01/01-07 направив проект договору про внесення змін до додаткової угоди від 01.12.2011р. до договору оренди від 02.12.2002р. №67/05 від 07.05.2015 р. та запропонував внести зміни до пунктів 1 та 2 додаткової угоди від 01.12.2011р. до договору оренди від 02.12.2002р. №67/05.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом оренди за договором №67/05 від 02.12.2002р. є комунальне майно, тому правовідносини сторін щодо порядку користування ним регулюються приписами Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом; зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про страхування" страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, зокрема, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства".

Відповідач є страховою компанією, про що свідчить інформація із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Так, в розділі про види діяльності вказано, що підприємство займається різними видами страхування, крім страхування життя.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 затверджено Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

Пунктом 1 рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011р. №47 "Про затвердження і введення в дію річних ставок орендної плати за використання нерухомого майна права комунальної власності територіальної громади М.Запоріжжя" встановлено, що при оренді нерухомого майна права комунальної власності територіальної громади м.Запоріжжя застосовуються ставки орендної плати, які затверджуються Кабінетом Міністрів України для об'єктів права державної власності.

Пунктом 3 Додатку 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу передбачено, що за використання нерухомого державного майна під розміщення фінансових установ орендна ставка складає 40%.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додаткова угода від 01.12.2011р. до договору оренди була укладена із застосуванням невірного розміру річної орендної ставки. Так, замість орендної ставки у розмірі 40%, яка спеціально передбачена для розміщення фінансових установ, була застосована ставка у розмірі 18%, яка передбачена для офісів.

Таким чином, додаткова угода від 01.12.2011р. була укладена з порушенням п.3 дод.2 Методики розрахунку розміру орендної плати та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786, п.1 рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011р. №47.

В подальшому, додатковою угодою від 27.10.2014р. внесені зміни до договору оренди, якими при розрахунку розміру орендної плати починаючи з грудня 2013 року застосовано правильний розмір орендної ставки у розмірі 40%.

Судами встановлено, що відповідач виконав усі умови договору в 2011 році, 2012 році, тобто сплатив позивачам орендну плату у повному обсязі, розмір якої був передбачений договором та додатковими угодами, чинними на той час.

Вирішуючи справу по суті, суди також підставно керувались ст.632 ЦК України, яка не допускає зміну ціни в договорі після його виконання.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то суди виходили з того, що відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строки позовної давності встановлені нормами ст.ст.257, 258 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальний строк позовної давності, закріплений ст.257 ЦК України, становить три роки.

В даному випадку до вимог щодо внесення змін до договору застосовується загальний строк позовної давності в 3 роки.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Колегія Вищого господарського суду України погоджується з позицією позивачів та зазначає, що сторонами при укладанні додаткової угодо від 01.12.2011р. було невірно застосовано ставку орендної плати, однак сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, позивачами порушено загальний строк позовної давності, оскільки позивачі в позовній заяві від 09.06.2015р. просять внести зміни в додаткову угоду від 01.12.2011р. Поважність причини пропуску строку позовної давності позивачами не доведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, тому суди дійшли до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.09.2015р. у справі №908/3582/15 господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова