ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року Справа № 908/3016/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі його Маріупольської філії на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року у справі № 908/3016/15 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі його Маріупольської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 63 586,93 дол. США, що відповідно до курсу НБУ на день подання позову складає 1 338 303,43 грн. у зв'язку з неоплатою за виставленими рахунками податку на додану вартість, донарахованого на портові збори за період з серпня по листопад 2014 року, на підставі договору про надання послуг від 30.12.2013 року № 276-П-МАФ-13.

Позов обгрунтовано тим, що вантажні маніфести за спірним перевезенням свідчать про транспортування товарів з іноземних портів до місця перевантаження у нейтральних водах, що не може вважатися міжнародним перевезенням згідно з договором міжнародного морського перевезення вантажу і в розумінні ст. 132 КТМ України, а тому немає підстав для звільнення агента від сплати ПДВ в порядку п.197.9 ст. 197 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно з Розпорядженням голови Вищого господарського суду України від 09.04.2015 року № 19-р було відновлено роботу Донецького апеляційного господарського суду.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.06.2015 року (суддя Овсяннікова О.В.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року (судді: Ломовцева Н.В., Марченко О.А., Чернота Л.Ф.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 30.12.2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та ТОВ "Метінвест-Шіппінг" (агент) було укладено договір про надання послуг № 273-П-МАФ-13, за умовами якого агент діє, як повноважний представник судновласників, на підставі договорів доручення з останніми. До відносин агента та судновласника застосовуються норми Глави 68 Цивільного кодексу України (Доручення).

Адміністрація встановлює певні правила роботи агента в інтересах судновласника (п.1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг адміністрації розраховується за діючими в адміністрації правилами і ставками, які визначені в Додатку № 1 до договору.

За п. 3.10. договору усі платежі нараховуються у доларах США.

Податок на додану вартість сплачується згідно з діючим законодавством України (п. 3.11. договору).

Згідно з п. 6.1. договору він набуває чинності з 01.01.2014 року і діє по 31.12.2014 року.

Договір підписаний з протоколом розбіжностей, які сторонами врегульовані шляхом підписання протоколу врегулювання розбіжностей.

29.12.2014 року сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору, згідно з п. 4 якої, строк дії договору було продовжено до 31.12.2015 року.

З серпня по листопад 2014 року до морського порту Маріуполь заходили судна, агентування яких здійснював відповідач і за що сплачував позивачу усі нараховані ним суми портових зборів та вартість послуг з обслуговування суден. При цьому суми ПДВ позивачем не нараховувались.

Під час додаткової перевірки правильності не нарахування ПДВ, позивачем було вирішено, що такі дії є помилковими і ПДВ підлягає нарахуванню, у зв'язку з чим здійснено донарахування податку на додану вартість на портові збори за суднозаходи під агентуванням відповідача за період з серпня по листопад 2014 року на суму 63 586,93 доларів США.

Рахунки на оплату ПДВ були надіслані відповідачу листом від 22.04.2015 року № 17-01-12/435, але не оплачені з посиланням на їх необґрунтованість.

Предметом даного судового розгляду є вимоги адміністрації до агента про стягнення податку на додану вартість, донарахованого на портові збори у зв'язку з відсутністю підстав для застосування визначених законодавством пільг.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові мотивовано недоведеністю підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум ПДВ за спірний період.

Частинами 1-3 ст. 22 Закону України "Про морські порти" визначено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди.

Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону.

Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України) під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

Частиною 1 ст. 115 КТМ України визначено, що із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного розвитку.

Згідно із ст. 116 КТМ України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.

При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона його на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

За ст. 117 КТМ України морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з адміністрацією морського порту і службою капітана морського порту, власником морського терміналу, підприємствами, установами, організаціями, що надають спеціалізовані послуги, портовими операторами, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

У розумінні ст. 132 КТМ України міжнародні перевезення - це перевезення між портами України та іноземними портами, які можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором.

За приписами підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 ПК України перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Стягнення портових зборів як за міжнародне перевезення виключає можливість стягувати податок на додану вартість.

Відповідно до п. 197.9 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання послуг, що надаються іноземним та вітчизняним суднам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їхнього багажу і вантажів та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.

Згідно з п. 5.2 ст. 5 ПК України терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

За ст. 134 КТМ України документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Пунктом 54 ст. 4 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено, що судно закордонного плавання - українське або іноземне судно, яке здійснює міжнародні перевезення товарів та/або пасажирів та прибуває на митну територію України або вибуває за її межі.

Митною територією, згідно із ст. 9 МК України, є територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також території вільних митних зон, штучні острови, установки і споруди, створені у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Відповідно, судна завантажені в нейтральних водах Чорного моря, тобто за межами митної території України із оформленням відповідних коносаментів, є суднами закордонного плавання, що здійснюють міжнародні перевезення, про що свідчать митні декларації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що коносаменти зі спірних перевезень свідчать про те, що товари транспортувались з іноземних портів до місця перевантаження у нейтральних водах. Перевантаження іноземних вантажів у нейтральних водах пов'язано з неможливістю порту прийняти судно безпосередньо в порту з технічних причин.

На вантажі, які перевантажувались у нейтральних водах, оформлювались імпортні митні декларації, які були прийняті митним органом, що є підтвердженням здійснення саме міжнародних перевезень вантажів.

До того ж, під час нарахування портових зборів суднам, що агентувались відповідачем у серпні-листопаді 2014 року, позивачем було використано ставки портових зборів як для суден міжнародного перевезення.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що перевантаження імпортного вантажу у нейтральних водах є частиною договору міжнародного перевезення вантажу з іноземного порту до українського порту, а судна із цим вантажем мають статус суден, які здійснюють міжнародне перевезення, тобто учасники цього перевезення перебувають у правовідносинах договору міжнародного перевезення вантажу, внаслідок чого судновласники через своїх агентів не сплачують ПДВ при споживанні послуг, які сплачуються у складі портових зборів відповідно до п. 197.9 ст. 197 ПК України.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі його Маріупольської філії залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.10.2015 року - без змін.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова