Постанова ВГСУ від 23.11.2016 року у справі №922/1154/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 922/1154/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арсід"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016у справі№ 922/1154/16 Господарського суду Харківської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Арсід"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка" простягнення 3 011 042,34 грн

за участю представників сторін:

від позивача:Богуславський Д.Г., Рева І.І.,

від відповідача: Моїсеєнко К.О., Поддашкіна О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсід" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка про стягнення 3 011 042,34 грн з яких: 1 234 758,00 грн кошти, які були сплачені згідно договору № 01-1212/14 від 12.12.2014 року, 1 363 173,20 грн неустойки за прострочення поставки товару, проценти у розмірі 291 674,14 грн та збитки в розмірі 121 437,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.06.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 у справі № 922/1154/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арсід" 1 234 758,00 грн заборгованості з попередньої оплати. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 15.06.2016 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Арсід", справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Технічний Центр "Полімер-Механіка" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Арсід" (покупець) був укладений договір № 01-1212/14, відповідно до якого відповідач зобов'язується виготовити та поставити станцію глибокої біологічної очистки стічних вод "Біопроцесор-625", укомплектовану біофільтром доочистки з плаваючим полімерним завантаженням і системою ультрафіолетового знезараження (товар), передати право власності на товар, а позивач зобов'язується прийняти його та сплатити постачальнику ціну договору.

Згідно пункту 2.1. договору приймання-передача товару проводиться на складі постачальника за адресою, вказаною в п. 4.1. договору по кількості - згідно видаткової накладної та специфікації, по якості - згідно з документами, що засвідчують якість товару. Факт приймання-передачі товару оформляється видатковою накладною і підписується вповноваженими представниками сторін.

Згідно пункту 3.1. договору ціна товару (сума договору) загальна складає: 2 418 888,00 грн (у тому числі ПДВ 403 148,00 грн), що еквівалентно 120 000,00 євро (у тому числі ПДВ) на дату підписання сторонами договору з розрахунку згідно курсу гривні до середнього курсу продажу євро за даними міжбанківського валютного ринку України, що становить 20,1574 грн за 1 євро на дату, яка передує даті підписання сторонами цього договору.

Пунктом 3.6. договору сторони врегулювали, що оплата здійснюється шляхом банківського перерахування на підставі цього договору та отриманого від постачальника належним чином оформленого рахунку у наступному порядку:

Згідно пункту 3.6.1. договору покупець перераховує постачальнику авансовий платіж у розмірі 50 % від ціни товару відповідно до п. 3.1 договору протягом 3 банківських днів від дати тримання рахунку. Постачальник передає покупцеві відповідний рахунок на оплату товару в день підписання сторонами договору.

Умовою поставки згідно пункту 4.1. договору сторони визначили EХW - Україна, місто Харків, вулиця Сериківська, будинок 12, згідно із Правилами Інкотермс - 2010.

Строк поставки товару відповідно пункту 4.2. договору - 90 календарних днів від дати оплати постачальнику авансового платежу згідно з пунктом 3.6.1. договору.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору покупцем 19.12.2014 на банківський рахунок постачальника було перераховано авансовий платіж у розмірі 1 234 758,00 грн., тобто 50% від ціни товару, що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 19.12.2015 р. на суму 1234758,00 грн., проте, у встановлений п. 4.2 договору строк (90 календарних днів від дати оплати авансового платежу) - до 19.03.2015, постачальник свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору та неповернення відповідачем авансового платежу на його вимогу, тому просив суд стягнути на його користь суму авансового платежу , неустойку, проценти та збитки.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 1 234 758,00 грн. місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний суд, встановивши факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної поставки товар, визнав позовні вимоги в цій частині законними та обґрунтованими. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Предметом розгляду у даній справі є правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Як вже зазначалося вище та не заперечувалось сторонами, позивач на виконання п. 3.6.1 договору, 19.12.2014 перерахував на банківський рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 1 234 758,00 грн. (50% від ціни товару), що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 19.12.2015, тобто поставка товару повинна була відбутись до 19.03.2015.

Однак, позивач товар у встановлений договором строк не отримав. Доказів поставки товару або докази повернення внесеної позивачем передоплати відповідачем надані не були, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Факт прострочення поставки підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням між сторонами та не заперечується представниками сторін в судовому засіданні.

Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2015, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016, у справі № 922/4280/15 за позовом ТОВ "Арсід" до ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" про стягнення 1 675 566,13 грн, позов задоволено частково, ТОВ "Арсід" визнано кредитором ТОВ "Технічний Центр "Полімер-Механіка" на суму - 1 234 758,00 грн (яка складається із суми попередньої оплати), зобов'язано визнати та задовольнити вимоги кредитора - ТОВ "Арсід" на суму - 1 234 758,00 грн (яка складається із суми попередньої оплати).

Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016.

Згідно вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи наведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів поставки відповідачем товару, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність порушення постачальником зобов'язання за договором поставки, тому позовні вимоги в частині стягнення 1 234 758 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім суми боргу позивач також просив стягнути на його користь 1 363 173,20 грн неустойки за прострочення поставки товару, 291 674,14 грн процентів та 121 437,00 грн збитків.

Пунктом 8.2. договору №01-1212/14 від 12.12.2014 сторонами унормовано, що при порушенні строку поставки товару з вини постачальника, постачальник на вимогу покупця виплачує покупцеві неустойку у розмірі 0,3% від ціни не поставленого в строк товару за кожний день прострочення шляхом перерахування протягом 5 банківських днів з дня одержання від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

Проте, судами попередніх судових інстанцій вірно було встановлено, що листом №02/01/06-2015 від 02.06.2015 позивач просив відповідача повернути суму авансу в розмірі 1 234 758 грн., а також сплатити неустойку, у зв'язку з тим, що вважає договір №01-1212/14 від 12.12.2014 розірваним. Тобто, з наведеного вбачається, що 02 червня 2015 фактично відбулось припинення договірних зобов'язань за спірним договором з ініціативи покупця.

Таким чином, з аналізу змісту пункту 8.2. договору випливає, що він не регламентує спірні правовідносини, стосується випадку, коли покупець вимагає постачання товару, а не припиняє договір в односторонньому порядку та вимагає повернення попередньої оплати вартості товару; підставою виникнення права на неустойку визначає факт вини постачальника, одержання постачальником від покупця відповідного повідомлення й рахунку на оплату.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати, як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), неустойка на такі суми нараховуватися не може.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині стягнення розміру неустойки за прострочення поставки товару, яка нарахована позивачем на підставі пункту 8.2. договору, оскільки зазначений пункт договору свідчить про відсутність законодавчо визначених підстав для її нарахування.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

В силу статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судами встановлено, що положення договору №01-1212/14 не містять порядку та розміру стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, тому колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відмову у задоволенні позову в цій частині.

Що стосується вимог позивача про стягнення збитків в розмірі 121 437 грн колегія вважає вказати наступне.

Відповідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вимог ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Предметом даної частини позову є матеріально-правова вимога, що виникла в результаті понесення позивачем витрат, у зв'язку із його зверненням за кваліфікованою юридичною допомогою до фахівців в галузі права.

Як вірно вказали суди попередніх судових інстанцій, витрати по сплаті правової допомоги юридичної компанії не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України та не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови в цій частині позову, оскільки такі вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2016, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -