ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 914/1211/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Демчук О.В. Гелемей Ю.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Львівської області від 06 червня 2016 року Львівського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2016 рокуу справі№ 914/1211/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"дотовариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ"про стягнення 7 439 140,17 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 7 439 140,17 грн, з яких 4 522 341,35 грн - інфляційні втрати, 296 053,97 грн - 3 % річних, 2 620 744,85 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 (суддя - Долінська О.З.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 (головуючий - Скрипчук О.С., судді - Бонка Т.Б., Матущак О.І.), позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 289 614,97 грн пені, 291 445,65 грн 3% річних та 4 148 561,72 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Заяву ТОВ НВП "Енергія-Новояворівськ" про відстрочку виконання рішення суду задоволено частково і відстрочено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 у справі № 914/1211/16 на 6 місяців.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні 1 289 614,97 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В решті рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 27.11.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ науково-виробниче підприємство "Енергія-Новояворівськ" (покупець) було укладено договір № 1103/14-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити покупцеві природний газ, у 2014 р. виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 37 703,132 тис. куб. м. на загальну суму 49 360 940,40 грн, що підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями актів приймання передачі природного газу.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди встановивши прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання за договором та, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 291 445,65 грн 3% річних та 4 148 561,72 грн інфляційних втрат і правильність висновків судів в цих частинах ніким не оскаржується.

Також не оскаржуються судові рішення в частині надання відповідачу відстрочки виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2016 у справі № 914/1211/16 на 6 місяців.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені.

Статтею 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, він зобов'язується (крім суми основного боргу) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги причини прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання за договором, відсутність доказів спричинення позивачу значних збитків відповідним простроченням чи настання негативних наслідків, а також факт сплати відповідачем основного боргу на момент винесення рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України обґрунтовано зменшив пеню до 1 289 614,97 грн.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що під час розгляду справи та прийняття рішень, судами були враховані лише інтереси відповідача, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судами були почуті сторони, враховані інтереси саме обох сторін і прийнятті обґрунтовані і мотивовані судові акти, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування в оскаржуваній частині судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2016 року у справі за № 914/1211/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя І. ВовкСуддя І. Кондратова