ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/9561/16

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Селіваненка В.П., Студенця В.І., за участі представників сторін Ю. Станової (дов. від 08.11.2016), Н. Григор'євої (дов. від 25.10.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року у справі № 910/9561/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.5 договору позики від 9 грудня 2015 року № 09/12-15,

УСТАНОВИВ: У травні 2016 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про визнання недійсними пунктів 4.3, 4.4, 4.5 договору позики від 9 грудня 2015 року № 09/12-15 з тих підстав, що договір був укладений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року (суддя С. Мудрий), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року, у позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 203 215 217 233 Цивільного кодексу України, статей 43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та передати справу на новий розгляд.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 9 грудня 2015 року сторони уклали договір № 09/12-15 на умовах якого відповідач (позикодавець) зобов'язався передати у позику дизельне паливо, а позивач (позичальник) - повернути продукцію такої ж кількості та не нижчої якості (далі - договір).

Умовами договору сторони погодили, що оціночна вартість однієї тонни продукції, що передається у позику, становить 17 149 грн 98 коп. з податком на додану вартість та акцизним збором, що є звичайною ціною продукції на дату укладання цього договору; даний договір є безпроцентним; позикодавець передає позичальникові продукцію в кількості 15 000 тон; позикодавець зобов'язаний передати позичальникові продукцію відповідно до розділу 2 договору, узгодженими партіями у строк до 30 грудня 2015 року; позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 даного договору, у строк до 1 березня 2016 року; кількість продукції, яку позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі продукції, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана у позику; договір є укладеним з моменту передання продукції та діє до 3 березня 2016 року (пункти 1.3, 1.4, 2.1, 3.1, 3.2, 7.1 договору).

Додатковою угодою від 1 лютого 2016 року № 2 до договору сторони передбачили, що позикодавець передає позичальникові продукцію в кількості 20 000 тонн.

На виконання умов договору відповідач передав позивачу 20 108, 212 тонн дизпалива, проте позивач до закінчення строку дії договору повернув лише 4 300 тонн дизпалива на суму 73 744 914 грн. Повернення дизпалива в кількості 15 808,212 тонн здійснено позивачем після закінчення дії договору.

Позивач стверджує, що договір укладений під впливом тяжких обставин і на невигідних умовах. Тяжкою обставиною позивач вважає необхідність забезпечення безперебійного руху поїздів у новорічні та різдвяні свята в січні 2016 року, виникнення критичної ситуації з дизельним паливом, у зв'язку із зупиненням Антимонопольним комітетом України процедури закупівлі дизельного палива.

Спірними пунктами договору сторони узгодили, що в разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 відсотку від суми продукції, переданої в позику, за кожний день прострочення повернення (пункт 4.3); у разі неповернення та/або прострочення повернення продукції позичальником позикодавцю в строк, зазначений у пункті 3.2 договору позичальник оплачує позикодавцю вартість неповернутої продукції, виходячи з оціночної вартості продукції, визначеної пунктом 1.3 даного договору, протягом п'яти банківських днів з моменту порушення своїх зобов'язань (пункт 4.4); у разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2 договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1 відсоток від суми продукції, переданої в позику, за кожний день прострочення повернення (пункт 4.5).

Згідно з приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Як установлено господарськими судами, станом на 3 грудня 2015 року середній запас дизельного палива на залізницях України становив 10 діб (до 12 грудня 2015 року), а спірний договір укладено 9 грудня 2015 року і позикодавець зобов'язався передати позичальникові продукцію у строк до 30 грудня 2015 року. Отже договір не міг усунути обставини в перевезеннях, на які посилається позивач, як на підставу позову.

Господарські суди обґрунтовано визнали безпідставними твердження позивача про, що скрутне становище із запасами палива на залізниці викликано рішенням Антимонопольного комітету України від 25 листопада 2015 року № 2095-р/пк-ск про призупинення процедури закупівлі палива, оскільки процедура закупівлі позивачем палива регулюється Законом України "Про здійснення державних закупівель" та позивач обізнаний зі строками та умовами здійснення процедури закупівлі. Так, відповідно до абз. 4 частини 2 статті 31 Закону України "Про здійснення державних закупівель" замовник укладає договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано, не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції відповідно до вимог документації конкурсних торгів та акцептованої пропозиції. З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб- порталі Уповноваженого органу повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів.

Оскільки умови здійснення закупівель визначені законом та є відомими позивачеві, оскарження процедури закупівлі не могло бути несподіванкою для позивача, яку неможливо передбачити. Так само щодо збільшення перевезень у святкові дні.

Таким чином господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено наявність тяжких обставин, що спонукали його до укладення договору позики.

Водночас договір позики є безпроцентним (пункт 1.4). Відповідальність відповідача наступає, виключно за умови порушення ним умов договору та взятих на себе обов'язків з повернення продукції. При цьому позивач міг звернутися до відповідача з проханням продовжити термін повернення продукції та укласти відповідну додаткову угоду, проте позивачем таких дій вчинено не було.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно приписами частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ураховуючи, що зазначена відповідальність є обов'язковою умовою для договорів позики та визначена на законодавчому рівні, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Усупереч вказаним статтям, позивач не надав господарським судам доказів, які підтверджують вимоги позову.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції та обраного позивачем способу захисту права, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року у справі № 910/9561/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя В.П. Селіваненко Суддя В.І. Студенець