ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/9189/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 02.06.2016у справі№ 910/9189/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал"доПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"провизнання недійсною частини договорув судовому засіданні взяли участь представники: - ТОВ "Терра Капітал" Дзюба А.В., - ПАТ "Державний ощадний банк України" Аргат Т.В., ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал" (надалі - ТОВ "Терра Капітал") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - ПАТ "Ощадбанк") про визнання недійсним пункту 1.2. Іпотечного договору № 368/31/6-7 від 01.07.2010 в редакції договору про внесення змін № 1 до нього від 13.09.2010, з посиланням на недодержання сторонами під час його укладення вимог, необхідних для його чинності, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України..

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/9189/16 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 (судді: Мальченко А.О. - головуючий, Жук Г.А., Дикунська С.Я.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані рішення залишити без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Губенко Н.М. у відпустці з 21.11.2016, змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, сформовано наступний склад суддів: Барицька Т.Л. - головуючий суддя, судді: Картере В.І., Гольцова Л.І.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 24.06.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України"/банк/відповідач) та ТОВ "Терра Капітал" (позичальник) укладено договір кредитної лінії № 368/31/6 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати на умовах кредитного договору, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені кредитним договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 01.07.2010 між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України"/іпотекодержатель) та ТОВ "Терра Капітал" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 368/31/6-7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за № 4732, за умовами якого (в редакції договору про внесення змін № 1 від 13.09.2010 до іпотечного договору), іпотекодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно з п. 1.2. іпотечного договору в редакції від 13.09.2010 предметом іпотеки за договором є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка загальною площею 7,0671 га (кадастровий номер 8000000000:66:178:0085) з цільовим призначенням - будівництво, експлуатація та обслуговування багатофункціональних комплексів у складі комплексу готельно-офісного та торгівельно-розважального призначення, житлово-офісного комплексу з апартаментами, яхт-клубу, дельфінарію та аквапарку, благоустроєних набережних, що знаходиться у Дніпровському районі м. Києва між вул. Микільсько-Слобідською та Броварським проспектом, а також всіх об'єктів, які належать/будуть належати на праві власності іпотекодавцю та розташовані/будуть розміщені на вищевказаній земельній ділянці, переміщення яких (об'єктів) є неможливим без знецінення та зміни цільового призначення, у тому числі об'єкта будівництва, що будуть/буде збудований (створений) на вищевказаній земельній ділянці і стане власністю іпотекодавця після завершення будівництва та введення в експлуатацію, а також реєстрації на нього права власності як на новозбудоване (новостворене) нерухоме майно, включаючи майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено (об'єкт будівництва).

Так, звертаючись до суду з відповідним позовом, ТОВ "Терра Капітал" вказувало, що п. 1.2. іпотечного договору в редакції від 13.09.2010 в частині визначення предметом іпотеки всіх об'єктів, які належать/будуть належати на праві власності іпотекодавцю та розташовані/будуть розміщені на вищевказаній земельній ділянці, переміщення яких (об'єктів) є неможливим без знецінення та зміни цільового призначення, у тому числі об'єкта будівництва, що будуть/буде збудований (створений) на вищевказаній земельній ділянці і стане власністю іпотекодавця після завершення будівництва та введення в експлуатацію, а також реєстрації на нього права власності як на новозбудоване (новостворене) нерухоме майно, включаючи майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено (об'єкт будівництва), прямо суперечить вимогам Закону України "Про іпотеку", зокрема, ч. 2 ст. 5 даного Закону, що, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.

Місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи рішення та постанову про відмову в задоволенні позову, виходили з того, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. При цьому, суди дійшли висновку, що майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права, а договір іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язання, є правочином щодо розпорядження майновими правами інвестора. З огляду на це, суди вказали, що спірна частина пункту 1.2. іпотечного договору не суперечила приписам чинного на момент укладення договору іпотеки законодавства, а тому й відсутні підстави для визнання правочину недійсним в цій частині.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, зважаючи на таке.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п. 2.11).

Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначалося вище, 01.07.2010 між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є відповідач) та ТОВ "Терра Капітал" укладено іпотечний договір № 368/31/6-7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., зареєстрований в реєстрі за № 4732, за умовами якого (в редакції договору про внесення змін № 1 від 13.09.2010 до іпотечного договору), іпотекодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності.

За змістом статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

У частині 3 статті 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

Згідно з ч. 7 ст. 5 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що взаємні права та обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

В силу положень частини 1 статті 55 Закону України "Про нотаріат" угоди про відчуження та заставу майна, що підлягають реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.

Іпотечні договори, іпотекою за якими є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують майнові права на нерухомість (ч. 8 ст. 55 Закону України "Про нотаріат").

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

За статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" "майнові права" можуть оцінюватися як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 у справі № 6-36цс13 дійшов висновку, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Беручи до уваги вищезазначене, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що права та обов'язки сторін за договором виникли з моменту його нотаріального посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. 01.07.2010.

А отже, ПАТ "Ощадбанк" є іпотекодержателем земельної ділянки, а також всіх об'єктів, які розташовані/будуть розташовані на цій земельній ділянці, в тому числі, і об'єкта будівництва, майнових прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено (об'єкт будівництва), право власності на які належить/буде належати іпотекодавцю з моменту нотаріального посвідчення договору.

Крім того, у відповідності з п. 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству. У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно відхилили посилання ТОВ "Терра Капітал" на те, що предметом іпотеки може бути об'єкт незавершенного будівництва, який вже збудований, проте неприйнятий в експлуатацію, з огляду на те, що відповідно до підпункту 5.6. пункту 5 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, об'єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку після державної реєстрації права власності. При цьому, за відсутності реєстрації об'єкта незавершеного будівництва в іпотеку можуть передаватися майнові права на нього або права на земельну ділянку, на якій здійснюється будівництво.

Зважаючи на встановлені обставини справи та виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки господарського суду міста Києва, з яким погодився і Київський апеляційний господарський суд, про те, що пункт 1.2. іпотечного договору в редакції від 13.09.2010 не суперечив приписам чинного на момент укладення договору іпотеки законодавства, є правомірними та обґрунтованими, а тому підстави для визнання правочину недійсним в цій частині відсутні.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, їм була надана оцінка та відхилені як необґрунтовані, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Капітал" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/9189/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Л.А. Гольцова