ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/6478/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 07.06.2016 Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016у справі№ 910/6478/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група"доНаціонального банку України в особі Головного управління Національного банку по м. Києву та Київській області провизнання договору недійснимза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Бондаренко Н.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України в особі Головного управління Національного банку по м. Києву та Київській області про визнання недійсним з моменту укладення Іпотечного договору від 18.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 156.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/6478/16 (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Алданової С.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 910/6478/16, передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що судами було залишено поза увагою, що погодження загальними зборами можливості підписання іпотечного договору обов'язково має містити і погодження істотних умов такого договору, чого в даному випадку не відбулося, а тому, підписавши такий договір із відповідачем, директор позивача перевищив свої повноваження.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Національного банку України на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 04.06.2009 між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (позичальник) та Національним банком України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області (позикодавець) було укладено кредитний договір № 20/09/5 з урахуванням змін, внесених Додатковим договором № 1 від 18.03.2010 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого сторони погодили надання кредиту у сумі 700000000,00 грн. з терміном повернення 11.02.2015.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань позичальника, 18.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" та Національним банком України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. та зареєстрований в реєстрі за № 156 (надалі - Іпотечний договір).

Відповідно до зазначеного Іпотечного договору, позивач передав відповідачу в іпотеку об'єкт нерухомого майна - штампувальний цех (адміністративно-виробнича будівля) (літ. Б), загальною площею 2738,10 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55, оціночною та узгодженою у іпотечному договорі сторонами вартістю - 90830000,00 грн.

Судами встановлено, що відповідно до п. 15.10 Статуту позивача рішенням Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" від 16.02.2010, оформленого протоколом № 16/02-10, позивачем надано погодження виступити майновим поручителем позичальника та передати в заставу Національному банку України нерухоме майно, а також надати повноваження на укладання договорів застави (іпотечних договорів) директору Малюку Віктору Анатолійовичу.

Довідкою від 23.01.2014 № 1-01/14 за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" підтверджується, що рішення про передачу нерухомого майна в заставу Національному банку України згідно іпотечного договору від 18.03.2010, реєстровий № 156, прийнято належним органом управління Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" відповідно до установчих документів і діючого законодавства України.

Предметом позову у справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" про визнання недійсним з моменту укладення Іпотечного договору від 18.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 156.

Обґрунтовуючи підстави недійсності Іпотечного договору, позивач посилається на те, що спірний договір підписаний від імені позивача директором Малюком В.А. з перевищенням повноважень, наданих статутом позивача, оскільки погодження спірного іпотечного договору від 18.03.2010, відповідно до змісту норм ст. ст.41, 59 Закону України "Про господарські товариства", позивачем не здійснювалось.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Іпотечний договір не суперечить Цивільному кодексу України, Закону України "Про іпотеку" та містить всі істотні умові, передбачені ст. 18 Закону України "Про іпотеку"; спірний іпотечний договір підписано зі сторони позивача особою, яка була наділена у встановленому законодавством порядку повноваженнями на вчинення таких дій; протоколом загальних зборів № 16/02-10 не встановлено вимог щодо ознайомлення підписантом договору учасників загальних зборів з істотними умовами іпотечного договору, будь-яким чином не обмежувались повноваження підписанта при укладенні та підписанні іпотечних договорів; відсутність затвердження товариством договору іпотеки після його підписання, з огляду на те, що вказану угоду було укладено директором товариства без порушення наданих повноважень, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв'язку із чим відмовили у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як зазначено у п. 3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до п. 15.10 статуту позивача рішенням загальних зборів учасників позивача від 16.02.2010, оформленого протоколом № 16/02-10, надано згоду виступити майновим поручителем позичальника та передати в заставу Національному банку України нерухоме майно, а також надано директору товариства повноваження на укладання відповідних договорів застави (іпотечних договорів).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що спірний Іпотечний договір підписано зі сторони позивача особою, яка була наділена повноваженнями на вчинення таких дій, а відсутність в подальшому затвердження товариством договору іпотеки після його підписання не може бути підставою для визнання його недійсним.

Вказаний висновок судів відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 910/6478/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир