ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 908/860/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Агропромислова фірма "Алекс", с. Велика Знам'янка, Запорізька обл.на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 25.07.2016 рокуу справігосподарського суду Запорізької областіза позовом Приватного підприємства "Агропромислова фірма "Алекс", с. Велика Знам'янка, Запорізька обл.до Комунального підприємства "Агросервіс-Кам'янка" Кам'янсько-Дніпровської районної ради Запорізької області, м. Кам'янка-Дніпровська, Запорізька обл.за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКам'янсько-Дніпровської районної ради Запорізької області, м. Кам'янка-Дніпровська, Запорізька обл.простягнення 849 609, 21 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Агропромислова фірма "Алекс" (далі за текстом - ПП "Агропромислова фірма "Алекс") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Агросервіс-Кам'янка" Кам'янсько-Дніпровської районної ради Запорізької області (далі за текстом - КП "Агросервіс-Кам'янка") про стягнення заборгованості у розмірі 849 609, 21 грн. по Договору про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.04.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Кам'янсько-Дніпровську районну раду Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2016 року визнано недійсним Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року, укладений КП "Агросервіс-Кам'янка" та ПП "Агропромислова фірма Алекс"; у задоволенні позову про стягнення з КП "Агросервіс-Кам'янка" на користь ПП "Агропромислова фірма "Алекс" 849 609, 21 грн. основного боргу відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року суперечить законодавству, чинному на час його укладення, і, зокрема, ч. ч. 1 та 5 ст. 203, ст. 234 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", а тому, скориставшись правом, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, судами визнано Договір недійсним та відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за недійсним правочином.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "Агропромислова фірма "Алекс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2016 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

КП "Агросервіс-Кам'янка" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.05.2013 року КП "Агросервіс-Кам'янка" в особі директора Панкєєва Володимира Вікторовича (замовник) та ПП "Агропромислова фірма "Алекс" в особі директора Панкєєвої Антоніни Миколаївни (виконавець) укладено Договір про надання послуг № 7 (далі за тектом - Договір), за умовами п. 1.1. якого предметом Договору є виконання виконавцем за завданням замовника облаштування ландшафту, поточного ремонту доріг із використанням техніки.

Згідно з п. п. 3.1 - 3.2 Договору фактичні об'єми виконаних робіт фіксуються в актах наданих послуг, окремо по кожному полю і підписуються сторонами не пізніше наступного дня після закінчення робіт. По завершенню робіт за Договором відповідач зобов'язаний повністю розрахуватися з позивачем протягом 3-х банківських днів після підписання останнього акту про надані послуги.

Позивач, звертаючись з позовом про стягнення з відповідача заборгованості на підставі зазначеного Договору у розмірі 849 609, 21 грн. свої вимоги обґрунтовував тим, що факт надання послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) і зокрема:

- № 0У-0000004 від 01.08.2013 року на суму з ПДВ 188 799, 66 грн.; № 0У-0000006 від 01.08.2013 року на суму з ПДВ 35 883, 70 грн.; № 0У-0000007 від 31.07.2013 року на суму з ПДВ 272 426, 15 грн.; № 0У-0000010 від 30.09.2013 року на суму з ПДВ 80 178, 82 грн.; № 0У-0000011 від 30.09.2013 року на суму з ПДВ 91 078, 80 грн.; № 0У-0000012 від 30.09.2013 року на суму з ПДВ 30 955, 18 грн., які містять посилання на надання "послуг" без врахування вимог п. п. 3.1 - 3.2 Договору;

- № 0У-0000021 від 24.10.2013 року на суму з ПДВ 59 034, 89 грн.; № 0У-0000022 від 30.10.2013 року на суму з ПДВ 36 134, 94 грн., в яких зазначено про надання "послуги техніки";

- № 0У-0000034 від 29.11.2013 року на суму 55 117, 07 грн., предметом якого є "послуги катка 8 т, катка 13 т, бульдозера, автогрейдера, распр. щебеня, трактора із щітками навісними, трактора на гус. ходу".

Зазначені акти були підписані відповідачем без зауважень, проте не оплачені через відсутність коштів, що підтверджується відповіддю останнього (б/н та б/д) на претензію № 2 від 01.02.2016 року, у зв'язку з чим позивач просив стягнути заборгованість за надані тракторні послуги на загальну суму 849 609, 21 грн. у судовому порядку.

Вирішуючи зазначений спір по суті господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до Статуту КП "Агросервіс-Кам'янка" - комунальне підприємство засноване на спільній власності територіальних громад сіл, міста Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, є власністю територіальної громади району, підпорядкованим, підзвітним і підконтрольним Кам'янсько-Дніпровській районній раді (п. п. 1.1, 1.3, 1.4 Статуту). Із директором підприємства укладається контракт (п. 8.3 Статуту).

На момент укладення Договору про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року Панкєєв Володимир Вікторович був призначений на посаду директора комунального підприємства з 17.05.2012 року до 17.05.2015 року, перебування на якій продовжено по 17.05.2017 року включно, що підтверджується Контрактом від 17.05.2012 року та Додатковою угодою № 3 від 22.04.2015 року.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із видів діяльності відповідача є надання ландшафтних послуг, будівництво доріг і автострад.

При цьому, перебуваючи на посаді директора КП "Агросервіс-Кам'янка" Панкєєвим В.В. укладено з ПП "Агропромислова фірма "Алекс" Договір про надання послуг з облаштування ландшафту, поточного ремонту доріг із використанням техніки останнього.

Разом з тим, згідно зі Статутом ПП "Агропромислова фірма "Алекс" та Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником (власником) ПП "Агропромислова фірма "Алекс" є Панкєєв Володимир Вікторович, тобто, директор підприємства відповідача - Панкєєв В.В. уклав договір із ПП "Агропромислова фірма "Алекс", власником якого він є.

При цьому, судами констатовано, що позивачем не подано належних та допустимих доказів надання зазначених у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) з огляду на те, що в наданих на підтвердження позовних вимог актах виконаних робіт не зафіксовано, які фактичні послуги надавалися підприємству відповідача, їх об'єм та об'єкти на яких їх виконано (надано), як передбачено у п. 3.1 Договору, що вказує на те, що правовий зв'язок між сторонами правочину на підставі якого заявлено вимоги про стягнення заборгованості з комунального підприємства існує лише на папері, для створення уявлення оточуючих про наявність правовідносин сторін, тобто, правочин, на підставі якого заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості, вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним, що свідчить про фіктивність такого правочину.

З огляду на встановлені обставини справи та приписи ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 234 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року в момент його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, оскільки внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому їх прояву, без цілі його виконання, тобто містить ознаки фіктивного правочину, що з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України дає суду підстави для визнання цього правочину недійсним.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 1, абз. 2 ч. 1 та ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону, що діяла на момент укладення Договору про надання послуг) відповідач як комунальне підприємство, що засноване на спільній власності територіальних громад сіл, міста Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, здійснюючи закупівлю послуг за рахунок державних коштів, вартість яких дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, не дотримався законодавчої заборони на укладення таких договорів до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Оскільки вартість робіт за Договором про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року перевищує суму в 100 тисяч грн., то в силу ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" проведення тендеру та як наслідок укладення відповідного Договору у даному випадку було обов'язковим для сторін такого Договору.

Отже, за ознаками зазначених статей у сукупності з положеннями ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України укладений сторонами Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року є недійсним як такий, що укладено поза процедурою державної закупівлі, у зв'язку з чим суди дійшли вірних висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за недійсним правочином.

Відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В свою чергу ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

При цьому, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

З урахуванням вищевикладеного, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено вірні та обґрунтовані висновки про те, що Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року, укладений позивачем та відповідачем, не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки не містить будь-яких індивідуальних ознак, які б надали можливість достовірно встановити факт реального виконання сторонами обумовлених Договором послуг та укладений сторонами з єдиним умислом, який мали обидві сторони, - створення штучної заборгованості КП "Агросервіс-Кам'янка" перед ПП "Агропромислова фірма "Алекс", власником якого є директор комунального підприємства Панкєєв В.В.; при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 169 Цивільного кодексу України комунальне підприємство є юридичною особою публічного права, що свідчить про конфлікт інтересів укладення фіктивного правочину, у зв'язку з чим господарські суди дійшли правомірних висновків щодо наявності ознак фіктивного договору.

В силу приписів ч. 1 ст. 63 та ч. 1 ст. 78 Господарського кодексу України комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення Договору про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору) цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень.

Дія цього Закону України "Про здійснення державних закупівель" поширюється на підприємства, визначені в п. 21 ч. 1 ст. 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених в п. 4 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

При цьому, до таких підприємств відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" віднесено підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).

Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, оплату робіт за Договором про надання послуг передбачалось здійснювати за рахунок державних коштів, вартість вказаних послуг перевищує суму в 100 тисяч грн., тому в силу ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", проведення тендеру та як наслідок укладення зазначеного Договору у даному випадку було обов'язковим.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що укладаючи оскаржуваний Договір про надання послуг, відповідач, який є комунальним підприємством, повинен був дотриматись приписів вказаного Закону.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи положення Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладання Договору про надання послуг), погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що в даному випадку необхідно було проведення встановленої Законом процедури закупівлі послуг за державні кошти, оскільки вартість предмета закупівлі перевищує 100 тисяч гривень, а, отже, Договір про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року укладено з порушенням процедури, визначеної нормами спеціального Закону, що відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним зазначеного правочину.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

При цьому, в п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 роз'яснено, що у разі якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абз. 2 ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі недійсного правочину та одночасно, скориставшись наданим п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом, вірно встановили наявність передбачених ч. ч. 1 та 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним Договору про надання послуг № 7 від 31.05.2013 року, оскільки на момент його укладання правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та був укладений поза процедурою державної закупівлі всупереч імперативним приписам ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", у зв'язку з чим правомірно визнали такий правочин недійсним.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи ПП "Агропромислова фірма "Алекс", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені і не спростовують законних висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2016 року у справі № 908/860/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова Г.М. Мачульський