ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 903/298/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В.(головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року у справі № 903/298/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Луцьк Фудз" до товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" про стягнення безпідставно отриманих коштів,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 173 913,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з усною домовленістю щодо можливого виконання ремонтних робіт в офісних приміщеннях, ПАТ "Луцьк Фудз" платіжними дорученнями №5200, 52161, 1056 від 15, 16, 18 лютого 2016 року були перераховані відповідачу кошти в сумі 173 913,00 грн., але у зв'язку з недосягненням між сторонами згоди за всіма істотними умовами, договір на виконання ремонтних робіт не було укладено, тому 07.04.2016 року відповідачу було направлено вимогу повернути кошти до 13.04.2016 року, яку було отримано відповідачем 16.04.2016 року, та залишено без виконання.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.06.2016 року (суддя Костюк С.В.) позов задоволено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року (судді: Коломис В.В., Демидюк О.О., Мамченко Ю.А.) рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було оплачено відповідачу грошові кошти в розмірі 173 913,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №5200 від 15.02.2016 року, №5214 від 16.02.2016 року, №1056 від 18.02.2016 року (а.с. 9-11), в яких в графі призначення платежу вказано "оплата за будівельні роботи згідно рахунку №СФ-3 від 15.02.2016 року без ПДВ".

За поданою позовною заявою, зазначені кошти було сплачено відповідачу наперед до укладення письмового договору на виконання ремонтних робіт, який в свою чергу в зв'язку з недосягненням між сторонами домовленостей щодо його істотних умов, в тому числі й щодо вартості робіт, укладено не було, і це сторонами не оспорюється.

07.04.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 173 913,00 грн. до 13.04.2016 року, яка отримана останнім 16.04.2016 року (а.с. 12-13). На вказану вимогу відповідачем не було надано відповіді.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача безпідставно одержаних грошових коштів, у зв'язку з відмовою їх повернення.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За вимогами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідач посилаючись на норми ст.ст.207,208 ЦК України стверджує, що між сторонами у справі було укладено усний договір на виконання будівельно-вантажних робіт в офісному приміщенні ПАТ "Луцьк Фудз", при цьому в підтвердження укладення договору посилається на рахунок-фактуру №СФ-3 від 15.02.2016 року, за яким позивач перерахував кошти в сумі 173 913,00 грн., але доказів, які б свідчили про узгодження з позивачем найменування, обсягів і вартості придбання будівельних матеріалів не подав.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що даний рахунок не є товарно-розпорядчим документом, що підтверджує укладення між сторонами правочину та не визначає істотних умов необхідних для договорів підряду.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.318 ГК України, ст.875 ЦК України істотним у договорі підряду є умови, що стосуються його предмета, ціни та строку виконання.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що між сторонами договір підряду так і не був укладений, оскільки не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що спірні грошові кошти в сумі 173 913 грн. є такими, що одержані відповідачем без достатніх правових підстав.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Доводи відповідача про те, що отримані від позивача кошти були перераховані на закупівлю будівельних матеріалів судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки долучені накладні не підтверджують їх придбання саме для позивача, а між сторонами не узгоджувався перелік робіт, їх ціна та найменування, обсяги і вартість будівельних матеріалів необхідних для виконання таких робіт на користь позивача.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються у момент їх вчинення, тоді як відповідачем не надано суду доказів виконання будь-яких робіт.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, відповідачем не наведено обставин, які б стали підставою для відмови в позові про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів.

Отже, висновок судів обох інстанцій про задоволення позову про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко