ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2015 року Справа № 910/12804/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Коробенка Г.П.,

суддів Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1 дов. №2518 від 08.12.2014,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015

у справі №910/12804/13 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 419 619,44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

За клопотанням позивача судом касаційної інстанції 08.10.2015 р. було відкладено розгляд справи на 22.10.2015 р. У судовому засіданні 22.10.2015 р. оголошено перерву до 23.10.2015 р.

Колегія не може задовольнити клопотання позивача від 22.10.2015 р. вих. №03-10/15 про подальше відкладення розгляду справи, оскільки визначений ст. 1118 ГПК України строк розгляду справи закінчився, участь представника позивача у судовому засіданні касаційної інстанції обов'язковою судом не визнавалася, представник відповідача заперечує проти подальшого відкладення розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солонь" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за укладеним сторонами договором франчайзингу від 23.07.2011, що складається з: 278 308,07 грн. боргу, 13 410,36 грн. пені, 24 000,00 грн. штрафу, 103 901,01 грн. упущеної вигоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013, позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь" 278 308 грн. 07 коп. основної заборгованості, 8 852 грн. 56 коп. пені, 24 000 грн. штрафу, 103 901 грн. 01 коп. відшкодування упущеної вигоди (відступного), 2 967 грн. 41 коп. витрат на правову допомогу та 9 161 грн. 48 коп. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 вищезазначені судові рішення скасовані, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014, позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь" 278 308,07 грн. заборгованості, 6 458,21 грн. пені; 24 000 грн. штрафу; 103 901,01 грн. відшкодування упущеної вигоди (відступного); 3 000 грн. витрат на правову допомогу та 8 253,35 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 скасовані, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (судді: Остапенко О.М., Верховець А.А., Шипко В.В.), в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не було передано відповідачеві належним чином ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності згідно умов договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011, позивачем не виставлялись рахунки відповідачеві на оплату саме за договором від 23.07.2011, тому у останнього не виникло обов'язку оплати.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, якими відмовлено в задоволенні позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Солонь" звернулось до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Зокрема, позивач вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем не було передано у визначений договором спосіб відповідачу ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності, що виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату не ґрунтувалися на договорі на підставі якого заявлені позовні вимоги, що договір франчайзингу від 23.07.2011 не був зареєстрований.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить оскаржені судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

23.07.2008 ТОВ „Солонь" та ФОП ОСОБА_2 укладено договір франчайзингу №5, відповідно до предмету якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру (п.1.1. договору). Строк дії цього договору складав три роки від дати його підписання, яка вказана у правому верхньому куті його першої сторінки (п.14 договору).

Згідно з субліцензійним договором від 23.07.2008 на використання надається торгова марка "DESSANGE".

23.07.2011 між ТОВ „Солонь" та ФОП ОСОБА_2 укладено договір франчайзингу б/н, відповідно до умов якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання комплексу наступних об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру (п.1.1. договору), а саме: п.1.1.1. ноу-хау щодо керування та ведення діяльності з надання послуг у межах салону; п.1.1.2. ноу-хау щодо дизайнерського оформлення та технологічного оснащення салону, а також специфіки надання послуг у салоні; п.1.1.3. комерційний досвід (маркетингове дослідження, план рекламної кампанії, консультації щодо надання перукарських та косметичних послуг, формування та навчання персоналу франчайзі); п.1.1.4. ділову репутацію франчайзера (корпоративний (фірмовий) стиль франчайзера, стандарти якості обслуговування та інше); п.1.1.5. торгівельні марки. За умовами п. 5.2 договору для оплати щомісячної винагороди франчайзер виставляє франчайзі рахунок, який останній має сплатити в строк, що не перевищує 20 робочих днів з моменту виставлення рахунку.

Згідно з п. 16.1 договору від 23.07.2011, додатком до нього є, зокрема, Субліцензійний договір про передачу права на використання знаків для товарів і послуг №5-11 від 23.07.2011 року.

Усі додатки до цього договору, зазначені в п. 16.1. цього договору є невід'ємною частиною цього договору (п. 16.4. договору).

Відповідно до п. 2.15. Субліцензійного договору, ліцензія вважається виданою франчайзером франчайзі в момент повної сплати франчайзі суми, вказаної у п. 3.1. цього договору. Цю умову сторони вважають істотною і без неї цей договір вони б не укладали.

Пунктом 3.1. Субліцензійного договору передбачено, що за отримання права користування знаком Ліцензіат сплатив одноразовий внесок Ліцензіару.

Пунктом 2.15. Субліцензійного договору передбачено, що Ліцензія вважається виданою позивачем відповідачеві в момент повної сплати відповідачем суми, вказаної у п. 3.1. договору, тобто одноразового внеску, а таку умову сторони договору визначили як істотною.

Господарськими судами також встановлено, що одноразовий внесок було сплачено відповідачем лише за субліцензійним договором від 23.07.2008, а за субліцензійним договором від 23.07.2011 такий внесок не сплачено, тобто з урахуванням умов пункту 2.15. Субліцензійного договору від 23.07.2011 Ліцензія позивачем відповідачеві не передана; рахунки, які виставлялись позивачем для відповідача у період з вересня 2012 по травень 2013, містили посилання на договір від 23.07.2008, який на той час припинив свою дію, а не на договір від 23.07.2011, хоча в обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ "Солонь" посилалось саме на договір франчайзингу від 23.07.2011.

Разом з тим, господарськими судами встановлено, що перевірками, проведеними працівниками позивача 09.03.2013 та 09.04.2013, виявлено використання відповідачем інших торгових марок.

Відповідно до статті 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

За приписами статті 1116 ЦК України, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Судами встановлено, що договір франчайзингу за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

З встановлених попередніми судовими інстанціями обставин вбачається, що позивачем не було передано відповідачеві у визначений договором франчайзингу та субліцензійним договором від 23.07.2011 року спосіб ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності; рахунки на оплату, що виставлялися позивачем, не ґрунтувалися на законних правових підставах, тобто обидві сторони фактично не виконували умови договору. А відтак, господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позову.

В силу ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому доводи касаційної скарги про неправильну оцінку судами попередніх інстанцій доказів і встановлення ними обставин справи не входять до кола повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі №910/12804/13 - без змін.

Головуючий суддя Коробенко Г.П.Судді Мачульський Г.М. Шаргало В.І.