ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 910/7357/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ТОВ "Іллічівський зерновий порт" - Протасова С.В., Міщенка І.С.,

ПАТ "Дельта Банк" - Литвинова С.І.,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича - не з'явився,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінової Тетяни Віталіївни - не з'явився,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Музичук Л.В.,

Прокуратури - Попенка О.С.,

ТОВ "Іллічівська зернова компанія" - Пісної Д.В.,

ТОВ "Плаза Біч" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015

у справі № 910/7357/15-г

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича;

2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінової Тетяни Віталіївни;

3) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання іпотеки припиненою та зобов'язання вчинити дії

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"

за участю Прокуратури міста Києва

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ТОВ "Іллічівський зерновий порт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Дельта Банк", в якому просило господарський суд (з урахуванням заяви від 26.05.2015) визнати іпотеку за іпотечним договором № ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013 такою, що припинена; визнати іпотеку за іпотечним договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012 такою, що припинена; визнати іпотеку за іпотечним договором № ВКЛ-2010667/3/S1 від 06.12.2013 такою, що припинена; зобов'язати ПАТ "Дельта Банк" звернутися до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича з заявою про виключення з державних реєстрів запису щодо обтяження та заборони земельної ділянки загальною площею 5,4253 га з цільовим призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012, накладеною на підставі іпотечного договору № ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013; зобов'язати ПАТ "Дельта Банк" звернутися до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича з заявою про виключення з державних реєстрів запису щодо обтяження та заборони земельної ділянки загальною площею 5,4253 га з цільовим призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012 накладеною на підставі іпотечного договору № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012; зобов'язати ПАТ "Дельта Банк" звернутися до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінової Тетяни Віталіївни з заявою про виключення з державних реєстрів запису щодо обтяження та заборони земельної ділянки загальною площею 5,4253 га з цільовим призначення - для розміщення олійножиркомбінату, що розташована за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012 накладеною на підставі іпотечного договору № ВКЛ-2010667/3/S1 від 06.12.2013.

У квітні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду із зустрічними позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки оціночною вартістю 524 663 600,00 грн. за іпотечним договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012 шляхом набуття права власності та визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на земельну ділянку площею 5,4253 га, розташовану за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер 5110800000:03:001:0012.

27.04.2015 ПАТ "Дельта Банк" подало заяву про зменшення позовних вимог, у якій зазначило, що відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності Українська універсальна біржа, зробленого на замовлення ПАТ "Дельта Банк", оціночна вартість предмету іпотеки станом на 24.04.2015 визначена у розмірі 19 870 704,00 грн., у зв'язку з чим банк просив господарський суд звернути стягнення на предмет іпотеки оціночною вартістю 19 870 704,00 грн. за договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012 шляхом набуття ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 5,4253 га, розташовану за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер 5110800000:03:001:0012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2015 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 (колегія суддів у складі: суддя Баранець О.М. - головуючий, судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.), у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Іллічівський зерновий порт" перед ПАТ "Дельта Банк" за договором кредитної лінії № НКЛ-2010667 від 27.06.2012, розмір якої станом на 31.03.2015 складає загалом 465 697 831,61 грн. (350 000 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 2 970 518,11 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 31 465 969,28 грн. - сума заборгованості за відсотками, 543 928,58 грн. - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків; 80 500 000,00 грн. - розмір штрафу, 185 110,18 грн. - сума 3% від суми простроченого кредиту; 32 305,46 грн. - сума 3% від суми прострочених процентів) звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012, а саме: на земельну ділянку площею 5,4253 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012, за заставною вартістю 524 663 600,00 грн., шляхом набуття ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказану земельну ділянку, цільове призначення якої для розміщення олійножиркомбінату. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Іллічівський зерновий порт" з урахуванням додаткових пояснень просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 08.06.2015, постанову апеляційного суду від 28.07.2015 та прийняти нове рішення, яким первісні вимоги задовольнити, а у зустрічних - відмовити повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 1, 16, 17, 24, 27, 41 ГПК України, ст.ст. 16, 509, 512, 514, 526, 593, 598, 601, 626, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 17, 33, 37 Закону України "Про іпотеку", та приписи Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514.

Зокрема, ТОВ "Іллічівський зерновий порт" наполягає на тому, що внаслідок звернення ним до банку з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.02.2015 та в силу вимог ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України припинилися зобов'язання ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за договорами кредитної лінії, укладеними ТОВ "Іллічівський зерновий порт" та ПАТ "Дельта Банк" та, як наслідок припинення основного зобов'язання, правовідносини сторін за іпотечним договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012, іпотечним договором № ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013 та іпотечним договором № ВКЛ-2010667/3/S-l від 06.12.2013 також є припиненими згідно з ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Викладені обставини, на думку скаржника, є підставою для задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічного позову. Крім того, ТОВ "Іллічівський зерновий порт" стверджує про порушення господарськими судами правил виключної підсудності під час розгляду зустрічної позовної заяви, безпідставну відмову господарським судом апеляційної інстанції у клопотанні ТОВ "Іллічівський зерновий порт" щодо залучення третіх осіб у справі, прав та обов'язків яких стосуються прийняті рішення у справі, а також не встановлення господарськими судами оціночної вартості предмета іпотеки та необґрунтовану відмову у призначення судової експертизи.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" просить рішення господарського суду першої інстанції від 08.06.2015 та постанову апеляційного суду від 28.07.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому банк стверджує, що на час звернення товариства з заявою про зарахування зустрічних вимог строк виконання вимог за безвідкличними резервними акредитивами № LC/SB/017/042014, № LC/SB/021/042014 та № LC/SB/025/042014, за якими ТОВ "Іллічівський зерновий порт" відповідно до договорів відступлення права вимоги виступає кредитором банку не настав.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Приймаючи рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій на підставі встановлених ними обставин справи дійшли висновку про відмову у задоволенні первісного позову в повному обсязі та часткове задоволення зустрічного позову.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, господарські суди виходили з того, що зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" як банка-емітента зі здійснення оплати за безвідкличними резервними акредитивами № LC/SB/021/042014 та № LC/SB/025/042014 перед бенефіціаром виникають саме з дати набуття акредитивами чинності, яка вказана в умовах акредитивів, і на дату набуття чинності акредитивами не впливає вимога особи здійснити їх оплату достроково, зокрема внаслідок пред'явлення вимоги. В свою чергу, до дати набуття акредитивами № LC/SB/021/042014 та № LC/SB/025/042014 чинності у банка-емітента існує грошове зобов'язання, строк виконання якого не настав. При цьому, строк набуття чинності акредитивом встановлено саме сторонами контрактів купівлі-продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011, № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011 в порядку узгодження між сторонами суттєвих умов угод, зокрема порядку та строків їх оплати, а не банком-емітентом, який у даному випадку виступає не як особа, яка встановлює умови акредитивів, і, відповідно, умови їх виконання, а як особа, яка випускає певний платіжний інструмент з узгодженими сторонами контрактів умовами оплати і виконує його у разі настання усіх узгоджених у ньому умов в сукупності (зокрема і строку набуття чинності акредитивом). У зв'язку з викладеними обставинами, господарські суди зазначили про те, що односторонній правочин, вчинений ТОВ "Іллічівський зерновий порт" щодо припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог шляхом направлення ПАТ "Дельта Банк" відповідної заяви таким, що не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України в частині настання строку виконання зобов'язань за акредитивами № LC/SB/021/042014 та № LC/SB/025/042014 станом на момент звернення ТОВ "Іллічівський зерновий порт" до ПАТ "Дельта Банк" з відповідною заявою від 09.02.2015. Крім того, господарськими судами зазначено, що за акредитивом № LC/SB/017/042014, строк пред'явлення за яким настав, проте, його сума не є достатньою для погашення заборгованості ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за договорами кредитної лінії, укладеними з ПАТ "Дельта Банк". Відтак, оскільки зобов'язання ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за основними зобов'язаннями за договорами кредитної лінії № НКЛ-2010667 від 27.06.2012, № ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013, № ВКЛ-2010667/2 від 27.11.2013, № ВКЛ-2010667/3 від 06.12.2013 щодо повернення суми заборгованості не припинились на підставі заяви ТОВ "Іллічівський зерновий порт" про зарахування зустрічних вимог від 09.02.2015, а тому, господарські суди дійшли висновку про те, що станом на момент подання відповідної заяви не припинились і зобов'язання сторін, зокрема і ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за іпотечними договорами № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012, № ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013, № ВКЛ-2010667/3/S-l від 06.12.2013, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні підстави для визнання зобов'язань за іпотечними договорами такими, що припинені.

Задовольняючи частково зустрічний позов, господарські суди дійшли висновку про те, що у зв'язку з порушенням ТОВ "Іллічівський зерновий порт" умов договору кредитної лінії № НКЛ-2010667 від 27.06.2012, а також відсутністю підстав для припинення кредитного договору за заявою про зарахування зустрічних вимог, банк має право вимагати від ТОВ "Іллічівський зерновий порт" сплати заборгованості за кредитним договором за рахунок будь-якого майна і право одержати задоволення грошових вимог за рахунок предмета іпотеки, наданого ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за іпотечним договором № НКЛ-2010667/S-1 від 27 06.2012. У зв'язку з цим, господарські суди зазначили про те, що ПАТ "Дельта Банк" на підставі ст. 589 ЦК України, ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", пунктів 7.1, 7.2, 7.3 іпотечного договору № НКЛ-2010667/S-1 від 27.06.2012 отримало право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, обравши на свій розсуд звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за договором кредитної лінії № НКЛ-2010667 від 27.06.2012 шляхом набуття у власність іпотечного майна за наведеним іпотечним договором, а саме: на земельну ділянку площею 5,4253 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату.

Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на такому:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач за первісним позовом обґрунтовуючи свої вимоги вказував на те, що зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" за безвідкличними резервними акредитивами настали і, відповідно, відбувся залік зустрічних однорідних вимог.

При цьому, ТОВ "Іллічівський зерновий порт" погоджувалося з тим, що строк пред'явлення до виконання (операційна дата), зазначений у акредитивах № LC/SB/025/042014 та № LC/SB/021/042014, на час звернення позивача з первісним позовом не настав, однак, враховуючи наявність вимоги щодо негайної сплати коштів від Компанії CSFIT, яка була направлена разом з акредитивами, це є правовою підставою звертатись з пред'явленням акредитивів до оплати незважаючи на зазначений у них строк. Крім того, товариство стверджувало, що відсутність відповіді з боку банку щодо погодження чи відхилення оплати акредитивів, як це передбачено п. 1.17, п. 1.18 Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514, призвела до настання зобов'язання з боку ПАТ "Дельта Банк" сплатити за акредитивами.

Разом з тим, в порушення ст.ст. 22, 38, 43, 83, 84 ГПК України, приймаючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, господарські суди оцінки вказаним доводам ТОВ "Іллічівський зерновий порт" не надали та не дослідили у цьому зв'язку відповідних доказів, зокрема стосовно вимоги Компанії CSFIT щодо порушення зобов'язань та негайної сплати коштів за відповідними контрактами.

Крім того, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій і не заперечується сторонами у справі, безвідкличні резервні акредитиви № LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035,00 доларів США, № LC/SB/025/042014 на суму 28 654 844,95 доларів США та № LC/SB/021/042014 на суму 1 283 378,86 доларів США були відкриті банком-емітентом (ПАТ "Дельта Банк") та авізовані Банком КредітСуісс АГ (CreditSuisseAG) (Женева, Швейцарія) на користь продавця - CFSIT Inc. за контрактами купівлі-продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011, № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011, які укладені CFSIT Inc. як продавцем та ТОВ "Агроновоком" як покупцем.

Отже, у даному випадку господарські суди під час розгляду позовних вимог за первісним позовом повинні були встановити чи є правовідносини сторін, що склалися відносно акредитивів, такими, що відносяться до приватноправових відносин з іноземним елементом.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом вирішуються з урахуванням Закону України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" визначає приватноправові відносини, як відносини, що ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з ч. 1. ч. 2 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Вказаним вимогам ГПК України рішення господарських судів не відповідають, оскільки господарські суди розглядаючи вимоги за первісним позовом незважаючи на наявність в цих правовідносинах іноземного банку не дослідили наявність або відсутність в даному випадку правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про міжнародне приватне право".

Щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог, Вищий господарський суд України також вважає висновки господарських судів передчасними з огляду на таке:

Відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається в тому числі загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Розглянувши первісний позов господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що строк пред'явлення вимоги за безвідкличними резервними акредитивами № LC/SB/021/042014 та № LC/SB/025/042014 не настав, а щодо безвідкличного резервного акредитиву № LC/SB/017/042014, строк пред'явлення вимоги за яким настав, то його суми недостатньо для повного погашення заборгованості за кредитом і як наслідок немає підстав для припинення відповідних договорів іпотеки.

Однак, дійшовши висновку про те, що строк пред'явлення вимоги за безвідкличним резервним акредитивом № LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035,00 доларів США настав, господарські суди не дослідили яким чином вплинуло настання строку пред'явлення вимоги за вказаним безвідкличним резервним акредитивом на розмір загальної суми заборгованості та її складових.

Неповне з'ясування обставин справи в цій частині унеможливило обґрунтоване встановлення фактичного розміру заборгованості іпотекодавця перед іпотекодержателем.

Вищий господарський суд України вважає передчасним також висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо ціни за якою в даному випадку предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателем.

Так, чинним законодавством порядок визначення вартості, за якою предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателем, врегульовано лише стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Враховуюче викладені вимоги закону, суд не позбавлений права застосувати спеціальну норму закону за аналогією права, якщо спірні правовідносини не врегульовані ЦК України чи або договором, якщо це буде наслідком прийняття правильного рішення у справі.

Господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, визначаючи вартість предмета іпотеки у розмірі, який був погоджений сторонами під час укладення іпотечного договору від 27.06.2012, не вказав на підставі якої норми права або за якою аналогією закону ним саме в такому порядку було визначено вартість предмета іпотеки, що набувається у власність іпотекодежателем за рішенням суду.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень у зазначених частинах.

Касаційна інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, справа в частині відмови у задоволенні первісного позову і часткового задоволення зустрічного позову, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Водночас, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 5,4253 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що в даному випадку заявлені банком вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно ґрунтуються на вимогах Закону України "Про іпотеку". Вказана обставина є безумовним підтвердженням того, що банк на момент звернення до суду з позовними вимогами не був власником спірного іпотечного майна, в той час як згідно з положеннями ст. 392 ЦК України пред'явити позов про визнання права власності може лише власник майна у разі якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, а тому вимога про визнання за банком права власності на земельну ділянку в даному випадку є безпідставною.

Щодо доводів скаржника у касаційній скарзі про те, що господарськими судами під час розгляду справи було порушено правила виключної підсудності, Вищий господарський суд України такі доводи відхиляє з огляду на таке:

Зустрічний позов, незалежно від його підсудності подається до господарського суду за місцем розгляду первісного позову.

Згідно з ч. 3 ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Пунктом 20.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 № 10 роз'яснено, що якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом ч. 3 ст. 17 ГПК, за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині п'ятій ст. 16 ГПК, то така справа у будь-якому разі підлягає розгляду у господарському суді міста Києва. Це стосується й тих випадків, коли відповідний орган взяв участь у справі в процесі її розгляду, тобто був залучений як інший відповідач чи в порядку заміни неналежного відповідача (стаття 24 ГПК), або як відповідач за зустрічним позовом у цій же справі (стаття 60 ГПК); у таких випадках правило частини третьої статті 17 названого Кодексу не застосовується, тобто справа підлягає передачі за підсудністю до господарського суду міста Києва. (п. 2.7. вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України).

Враховуючи викладені роз'яснення, а також ту обставину, що в даному випадку відповідачем за зустрічним позовом не є центральний орган влади, розгляд даної справи відбувався з дотриманням вимог ч. 3 ст. 17 ГПК України.

Посилання ТОВ "Іллічівський зерновий порт" у касаційній скарзі та додаткових поясненнях до касаційної скарги на судові рішення Вищого господарського суду України, в яких вирішувалося питання щодо територіальної підсудності справ у господарських судах, відхиляються Вищим господарським судом з огляду на те, що в одних судових рішеннях господарський суд, який прийняв позов до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучав іншого відповідача чи заміняв неналежного відповідача на центральний орган влади, у зв'язку з цим справа мала передаватись за виключною підсудністю до господарського суду м. Києва, а в інших судових рішеннях взагалі не йшлося про подання зустрічного позову, а вирішувалося питання щодо дотримання правил підсудності справ за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/7357/15-г скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере