ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 910/5924/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіБондаря С.В.,суддіВовка І.В.,за участю представника відповідача Джиоєвої Д.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністюна рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 рокуу справі№ 910/5924/15-г Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"доФірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністюза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"простягнення 56056,61 грн,ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (надалі - ТОВ "Мега Торг ЛТД", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Фірма "Т.М.М.", відповідач) про стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 47046,51 грн та 3 % річних в розмірі 9010,00 грн, що нараховані за період з 14.05.2013 року до 25.12.2014 року за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу № 806/04/2007 від 25.04.2007 року щодо сплати лізингових платежів у розмірі 185485,14 грн, що були присуджені до стягнення в примусовому порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13.

Фірма "Т.М.М." проти позову заперечувала, посилаючись на те, що відсутні правові підстави для стягнення у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за заявлений позивачем період, оскільки 05.02.2014 року відповідач виконав рішення суду шляхом перерахування коштів в сумі 201413,05 грн на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби з призначенням платежу "сплата боргу згідно з наказом Господарського суду міста Києва № 910/9563/13 від 27.01.2014 року на користь ТОВ "Ласка Лізинг".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 року (суддя Полякова К.В.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Шапрана В.В. (доповідач), суддів: Андрієнко В.В., Буравльова С.І.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норми ст. 599 ЦК України, п.п. 4.1 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також ст.ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без змін з таких підстав.

У справі, яка переглядається суди встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року, було стягнуто з Фірми "Т.М.М." на користь ТОВ "Ласка Лізинг" заборгованість за договором фінансового лізингу № 806/04/2007 від 25.04.2007 року щодо сплати лізингових платежів за період з 28.06.2012 року по 13.05.2013 року в розмірі 185485,14 грн, 9676,48 грн. неустойки, 202,90 грн інфляційних втрат та 2292,43 грн 3% річних, розрахованих по 13.05.2013 року.

На примусове виконання цього рішення суду 20.01.2014 року був виданий наказ.

З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2013 року між ТОВ "Ласка Лізинг" та ТОВ "Мега Торг ЛТД" був укладений договір про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 223/11-2013, за яким ТОВ "Ласка Лізинг" передав всі свої права за договором фінансового лізингу № 806/04/2007 від 25.04.2007 року.

Про укладення цього договору і необхідність сплати коштів на рахунок нового кредитора відповідач був повідомлений листом від 09.12.2013 року, який був надісланий на адресу відповідача 10.01.2014 року та отриманий ним 15.01.2014 року.

05.02.2014 року відповідач перерахував на рахунок органу державної виконавчої служби 201413,05 грн.

Ухвалою суду від 06.10.2014 року № 910/9557/13 було задоволено заяву ТОВ "Мега Торг ЛТД" про заміну стягувача у виконавчому проваджені з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року.

26.12.2014 року кошти в сумі 201413,05 грн були зараховані на рахунок ТОВ "Мега Торг ЛТД".

Ухвалюючи рішення у справі і стягуючи з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 47046,51 грн та 3 % річних в розмірі 9010,00 грн, що нараховані за період 14.05.2013 року до 25.12.2014 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач належним чином не виконав умови договору щодо сплати лізингових платежів у встановлений строк, тобто є таким, що прострочив виконання грошове зобов'язання, тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. При цьому, суди дійшли висновку, що ці кошти боржник має сплатити за час прострочення по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, а не на рахунок органу державної виконавчої служби, оскільки саме в цей день боржник вважається таким, що виконав зобов'язання за договором фінансового лізингу належним чином, і це зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки господарського суду першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, і підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що в цьому випадку боржник звільняється від відповідальності, яка передбачена ст. 625 ЦК України, оскільки він на виконання рішення суду 05.02.2014 року перерахував кошти на рахунок органу державної виконавчої служби, і прострочення зобов'язання настало внаслідок неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця, який своєчасно не перерахував кошти на рахунок кредитора та не виніс постанову про закриття виконавчого провадження відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження, Вищий господарський суд України відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ст. 590 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Отже, зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст.ст. 526 - 530 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, здійснено сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Відповідно до п.п. 6.4, 6.11 договору лізингоодержувач зобов'язується здійснювати на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, що визначені в додатку № 1 договору. Зобов'язання за цим договором вважаються виконаними тільки після сплати всіх платежів, визначених умовами договору.

Таким чином, зобов'язання відповідача із сплати лізингових платежів у розмірі 185485,14 грн, що були присуджені до стягнення в примусовому порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13, слід вважати належно виконаним лише у момент отримання коштів належним кредитором чи уповноваженою ним на це особою. При цьому, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості не породжує цивільні права та обов'язки, а є засобом примусового виконання існуючого у відповідача обов'язку, що виник з договору, про що й зазначено в п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ухвалення рішення Господарським судом міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/9557/13 та його примусове виконання жодним чином не змінює строків виконання зобов'язання, встановлені у договорі, та критерії визнання зобов'язання належним чином виконаним у даному виді цивільних правовідносин.

Відповідно до ст. 625 ЦК України "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання" боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 4 цієї статті прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За змістом ч. 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Отже, якщо боржник не виконав грошове зобов'язання у строк, встановлений договором, він зобов'язаний сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України лише у випадку прострочення кредитора. В інших випадках боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити кредитору ці кошти, в тому числі, коли порушення зобов'язання сталося з вини інших осіб, оскільки боржник залишається стороною зобов'язання та несе ризик настання несприятливих для нього наслідків внаслідок порушення ним грошового зобов'язання, навіть і ті, що настали випадково. Вищий господарський суд України зауважує, що кошти нараховуються незалежно від вини боржника, оскільки не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом, і не є предметом розгляду в межах цього спору. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

За таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року у справі № 910/5924/15-г - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Бондар С.В.СуддяВовк І.В.