ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 910/24791/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача відповідачаДовгалюк А.В. (дов. від 20.08.2015 р. №907) не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.06.2015у справі № 910/24791/14 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доКомунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністраціїпростягнення 1 365 168,39 грн. В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації 1 365 168,39 грн., з яких: 1 137 312,81 грн. заборгованості за надані з 01.10.13 р. по 30.06.14 р. послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, 109 171,54 грн. інфляційних втрат, 11 324,72 грн. процентів річних, 50 493,68 грн. пені, 56 865,64 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору №08207-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 01.04.2008 р. в частині оплати наданих послуг, а саме: послуг з постачання питної води для потреб холодного водопостачання та її водовідведення, а також послуг з постачання питної води, що йде на підігрів та її водовідведення, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 137 312,81 грн., за наявності якої позивачем нараховано інфляційні втрати, проценти річних, пеню та штраф.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 р. у даній справі (суддя Селівон А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Авдеєва П.В., суддів Ільєнок Т.В., Яковлєва М.Л.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства "Батиївське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 695 913,59 грн. основного боргу по сплаті коштів за питну воду (стоки), 31 502,33 грн. пені, 7 071,05 грн. процентів річних, 66 511,70 грн. інфляційних нарахувань, 34 795,68 грн. штрафу, а також 16 715,89 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015 р. в частині відмови у стягненні основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2015 р. касаційну скаргу у справі №910/24791/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 23.09.2015 р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 01.04.2008 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як абонентом, був укладений договір № 0827-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 р. №65, які втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. №37, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим договором.

Розділами 2 - 4 договору сторонами узгоджені облік води, порядок розрахунків та вартість послуг, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що цей договір укладається строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Укладений сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного Кодексу України).

Крім того, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

У статті Закону України "Про питну воду та водопостачання" зазначено, що підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

З викладеного вбачається, що позивач є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 р. Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.08 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

В силу статті 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п.2.1 правил, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно п.2.2 правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно до п.п. 2.1.1, 2.1.4 п. 2.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильників, зареєстрованих у позивача, окрім випадків, передбачених правилами користування. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 правил користування та місцевих правил приймання.

Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника (п.2.1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1.5 договору абонент веде первинний облік водоспоживання та водовідведення у Журналі обліку споживання води (пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою), який заповнюється щомісячно абонентом та представником постачальника.

Облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. абонент щоквартально, не пізніше 10-числа наступного за звітним кварталом місяця та за письмовою вимогою постачальника направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості або вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом (пункт 2.1.6 договору).

Пунктом 3.3.1 договору визначається обов'язок абонента надавати повну і достовірну інформацію (дислокацію об'єкта), яка є невід'ємною частиною договору щодо кількості та місцезнаходження всіх об'єктів водоспоживання, приєднаних до комунальних мереж, якими він користується на праві власності, оперативного управління або знаходиться у його повному господарському віданні тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з пояснень представника позивача та наданих до справи матеріалів випливає, що у відповідності до договору для обліку наданих відповідачу послуг з постачання питної води та водовідведення, позивачем було відкрито відповідачу рахунки та присвоєно абонентські коди: 9-1568, 9-1649, 9-1650 (для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення) та 9-51568 (для обліку послуг з водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення).

Суди зазначали щодо послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання (стоки), які є однією зі складових послуг, які обліковуються за кодом 9-51568 те, що пунктом 1.4 правил користування № 190 передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 р. № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

У відповідності до п.1.2 правил приймання №37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Як унормовано п.1.4 правил приймання № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, позивачем на виконання умов договору було надано послуги з водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод) через приєднані мережі за період з 01.10.13 р. по 30.06.14 р. на суму 6 340 828,58 грн., а саме: послуг з холодного водопостачання та водовідведення на суму 4 385 761,40 грн., послуг з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму 8 550 802,99 грн. та послуг з постачання питної води на підігрів на суму 1099264,19 грн., що підтверджується відповідними підписаними та погодженими уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками з рахунку абонента за відповідний період та дебетово-інформаційними повідомленнями та їх реєстрами за жовтень 2013 р. - червень 2014 р., що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною (підпункт 2.2.4 договору).

Судами попередніх інстанцій було зазначено, що відповідачем у встановленому договором порядку заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення надано не було.

Також, доказів направлення відповідачем у встановлений договором строк свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення передбаченого п. 2.2.4 договору звіряння суду не надано.

З огляду на матеріали справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг з водопостачання та водовідведення, доказів опротестування виставлених позивачем актів про зняття показань з приладів обліку та дебетових повідомлень, а також наявності письмових відмов у прийнятті послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов договору з боку відповідача відсутні.

Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з холодного водопостачання та водовідведення (приймання стічних вод), а також водопостачання та водовідведення питної води на підігрів для потреб населення через приєднані мережі, обумовлених договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до п.2.4 правил приймання № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Так, порядок розрахунків визначений сторонами у пункті 2.2. договору, зокрема, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення, вимоги - доручення, тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів (п.п 2.2.1 договору).

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу оплата, що надходить від абонента першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

У разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документа, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п.2.2.3 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані позивачем послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод, в тому числі з приймання стічних вод гарячого водопостачання на суму 695 913,59 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам договору, відповідач в повному обсязі не виконав, в результаті чого, враховуючи здійснені відповідачем оплати в сумі 4 561 468,41 грн. (з урахуванням перерахунків в сумі 15 817,61 грн. та зарахування позивачем 295 300,00 грн. в погашення боргів, які виникли за надані в попередній період послуги з холодного водопостачання та водовідведення), у останнього станом на час звернення до суду першої інстанції утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

Судами попередніх інстанцій було зазначено, що відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, а також, доказів визнання недійсним чи розірвання договору № 08207-А/2-09 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 01.04.2008 р.

Адже, як вбачається з матеріалів справи, у суму заборгованості із водопостачання та водовідведення позивачем також включено вартість води, яка використовується для виготовлення гарячої води (підігріву) та яка обліковується за кодом № 9-51568 в сумі 441 399,23 грн.

В силу приписів ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У статті 13 зазначеного Закону встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. та зареєстрованих Мінюстом 07.10.2008 р. суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п.2.1 Правил користування № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, відповідно до п.3.13 правил № 190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Із наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, та за якими останній виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не у відповідача, а перебувають у обслуговуванні та на балансі ПАТ "Київенерго" та/або його структурних підрозділів, філій тощо на території обслуговування КП "Батиївське".

За таких обставин, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач.

При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

В матеріалах справи відсутні докази того, що між сторонами існують договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, адже укладений сторонами договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 08207-А/2-09 від 01.04.08 р. не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів, а на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Крім того, матеріалами справи підтверджується укладення між ПАТ АК "Київенерго", який є енерговиробником, та відповідачем Договору № 310066 від 01.10.08 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, в тому числі на отримання послуг з гарячого водопостачання.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, облікованої позивачем за кодом № 9-51568 в сумі 441 399,22 грн., а відтак, нарахування на вказану суму заборгованості інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу також є безпідставним та вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09.12.2014 р. у справі № 910/13142/13 та 26.03.2015 р. у справі № 910/12492/13.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем та КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" було укладено договір, на виконання умов якого КП "ГІОЦ" здійснює на замовлення відповідача обробку та розщеплення платежів споживачів житлово - комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти на рахунки виробників та виконавців житлово - комунальних послуг.

При цьому, на розрахунковий рахунок позивача за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08207-А/2-09 від 01.04.08 р. надходили кошти із призначенням платежу: "за питну воду та водовідведення холодної води, питну воду для підігріву та водовідведення гарячої води" (форми 3.7, 3.19, 3.20) та зараховувались в рахунок сплати за надані послуги відповідно до зазначеного призначення платежу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зведених відомостей розщеплення сплат КП "ГІОЦ" за період з 01.10.13 р. по 27.06.14 р.

Отже, КП "ГІОЦ" здійснює на замовлення відповідача приймання на розподільчому рахунку КП "ГІОЦ" платежів фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг з подальшим розщепленням платежів споживачів на окремі платежі по видам житлово-комунальних послуг (опалення, водопостачання, вивіз сміття тощо) та перераховує розщеплені платежі на зазначені відповідачем у дислокаціях до Договору поточні рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг.

Враховуючи, що у м. Києві відсутній виробник комунальної послуги "гаряче водопостачання", вартість холодної води для підігріву визначається КП "ГІОЦ" розрахунковим шляхом, на підставі листів Управління цінової політики КМДА.

Так, платежі споживачів за комунальну послугу "гаряча вода" розщеплюється у відповідності до листів Управління цінової політики КМДА на три складові: "холодна вода для підігріву", що становить 11,40% платежу, "теплова енергія для приготування гарячої води", що становить 76,00% платежу споживача, витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера де здійснюється виробництво послуги "гаряча вода", що становить 8,20% платежу споживача.

Складова "холодна вода для підігріву" направляється на рахунок ПАТ "АК "Київводоканал", складова "теплова енергія для приготування гарячої води" направляється КП "ГІОЦ" на рахунок підприємства, що подає до бойлера теплову енергію для приготування гарячої води в якості оплати вартості теплової енергії, а 8,20% - на рахунок балансоутримувача бойлера для обслуговування бойлера.

Беручи до уваги зазначений порядок розщеплення КП "ГІОЦ" платежів кінцевих споживачів житлово-комунальних послуг (населення), суди правомірно не знайшли підстав для зарахування коштів, сплачених населенням за гарячу воду, та з подальшим зазначенням КП "ГІОЦ" призначення платежу "вода для підігріву", у рахунок погашення заборгованості за послуги водопостачання питної води та водовідведення відповідача за договором, оскільки таке зарахування буде суперечити нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976) та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р.

Крім того, докази погодження сторонами зміни призначення платежу у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих послуг матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття оскаржуваного рішення доказів погашення заборгованості відповідач не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, судова колегія суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 695 913,59 грн. боргу за надані послуги з постачання холодної питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, в т.ч. водовідведення гарячої води, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, положеннями статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

У відповідності до статті 549, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до п.1 ст.546, ст.547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 50 493,68 грн., 3% річних в сумі 11 324,72 грн. та інфляційні нарахування в сумі 109 171,54 грн. за період з 02.11.13 р. по 30.06.14 р., а також 56 865,64 грн. штрафу, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

В силу положень ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, положення п.4.2 Договору щодо нарахування пені від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення та припинення нарахування через рік дає суду чітке визначення іншої (більшої) тривалості періоду нарахування пені в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України.

За результатами перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені суди вірно зазначили, що розмір нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за надані послуги за кодами 9-1568, 9-1649, 9-1650 (холодне водопостачання та водовідведення) та 9-51568 (приймання стоків гарячої води) відповідає приписам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично вірним, отже, позов у частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати заборгованості за отримані послуги з водопостачання та водовідведення, приймання стоків гарячої води, підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 31 502,33 грн. пені, 7 071,05 грн. 3% річних та 66 511,70 грн. інфляційних нарахувань.

Пунктом 4.6 Договору сторони погодили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Місцевий суд та суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок нарахованого позивачем штрафу у відповідності до умов договору, правомірно зазначивли, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 34 795,68 грн.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. у справі № 910/24791/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова