ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 року Справа № 910/23520/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний - судноремонтний завод"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.06.2015у справі№ 910/23520/14 Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоПублічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний - судноремонтний завод"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провнесення змін до договору оренди земельної ділянкив судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачаРог О.В.- - відповідачане з'явився- третьої особине з'явився- Генеральної прокуратури України Суходоський С.М.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 року Заступник прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний - судноремонтний завод", в якій просив суд внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 24.11.2006, зареєстрованого за № 78-6-00400 від 12.12.2006, укладеного між Київською міською радою та ПрАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" та пункту 4.2 договору оренди земельної ділянки викласти в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її грошової оцінки" та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 (суддя Васильченко Т.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 (головуючий Лобань О.І., судді: Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.) у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України судові витрати.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Приватне акціонерне товариство "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Публічне акціонерне товариство "Київський суднобудівний - судноремонтний завод" та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 24.11.2006 на підставі рішень Київської міської ради № 323/1299 від 24.05.2001, № 551/711 від 26.06.2003 та № 37/94 від 28.09.2006 між Київською міською радою (орендодавцем; позивачем у справі) та Закритим акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (Приватним акціонерним товариством "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"; орендарем; відповідачем у справі) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Сокальська, 3 у Оболонському районі м. Києва, розміром 0,7493 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування дитячого садка № 57, кадастровий номер - 8000000000:78:096:0007, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 1 967 668, 71 грн.

Договір укладено на 24 роки та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис № 78-6-00400 від 12.12.2006 у книзі записів державної реєстрації договорів.

В пунктах 4.1., 4.5. договору оренди земельної ділянки сторони передбачили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до договорів. При цьому, розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік (пункт 4.7 договору).

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (стаття 288 Податкового кодексу України). Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (стаття 288.5.1 Податкового кодексу України).

28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", згідно з яким вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до даного рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі 3 (трьох) % від нормативно грошової оцінки земельних ділянок.

Пунктом 3 цього рішення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) доручено проінформувати про прийняття даного рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення (ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод під № 726 в додатку), органи державної податкової служби.

Пунктом 4 цього рішення доручено органам державної податкової служби контролювати дотримання орендарями земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення, вимог даного рішення при подачі суб'єктами господарювання податкових декларацій і обчисленні ними сум орендної плати та при нарахуванні фізичним особам суми орендної плати, а при адмініструванні орендної плати за ці земельні ділянки застосовувати розмір орендної плати, встановлений пунктом 1 даного рішення, з моменту офіційного оприлюднення даного рішення.

Вказане рішення Київської міської ради опубліковане 02.04.2013 у випуску № 33 (1161) газети "Хрещатик" та набрало чинності з дня його офіційного оприлюднення.

Предметом даного судового позову є вимога Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати. Ця вимога мотивована необхідністю приведення діючого договору оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства, а також тим, що сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення відповідних змін до договору.

Матеріально-правовою підставою свого позову прокурор визначив статті 15, 18, 21, 30 Закону України "Про оренду землі", статтю 16, 60, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 632, 651 Цивільного кодексу України, стаття 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у частині першій статті 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість зміни умов договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

Оскільки сторонами в договорі оренди передбачено можливість зміни розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок (постанова від 06.12.2010 по справі № 2-1/10068-2008, постанова від 23.05.2011 по справі № 7/105-10 (30/234-09), постанова від 04.07.2011 по справі № 41/81пд). Аналогічні положення відображені також в пункті 2.19. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" із змінами і доповненнями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення № 89/9146 від 28.02.2013, для вирішення питання щодо приведення договору оренди земельної ділянки до вимог чинного законодавства, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на адресу відповідача направляв листи № 057041-10407 від 06.10.2014 та № 05704-15335 від 16.07.2013 про необхідність внесення змін до договору оренди (а.с.44-45). Однак ця пропозиція була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Здійснюючи судовий розгляд справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність розміру, встановленому законом як на момент виникнення спору між сторонами, так і на момент його вирішення судами, а відтак і наявність у позивача права вимагати від орендаря приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового як для позивача так і відповідача.

Встановивши, що запропонована позивачем редакція внесення змін до договору оренди в частині розміру орендної плати відповідає вимогам діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позов підлягає задоволенню.

Визнавши встановленими зазначені обставини, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних відносин норми матеріального права та процесуального права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування, відсутні.

В своїй касаційній скарзі касатор посилається на недотримання позивачем процедури внесення змін до договору. З цього приводу слід зазначити наступне.

В своїй постанові від 20 листопада 2012 року у справі № 28/5005/640/2012 за позовом за позовом прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, Верховний Суд України, зазначив наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Верховний Суд України у зазначеній постанові дійшов висновку про те, що надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Правова позиція господарських судів попередніх інстанцій відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у вищезазначеній постанові.

З приводу посилання касатора на те, що Київська міська рада діяла з перевищенням повноважень, а її рішення про підвищення розміру річної орендної плати є незаконним, слід зазначити наступне.

Пунктом 4.3. договору оренди сторони погодили, що орендна плата може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору. При цьому, розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік (пункт 4.7 договору).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях.

Пунктом першим та десятим статті 59 названого Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до цього рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів обов'язок (зокрема, відповідача по справі - ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод") по забезпеченню оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок (пункт 2 цього рішення).

Доказів визнання незаконним та скасування цього рішення, яке є обов'язковим до виконання на відповідній території, в частині, що стосується відповідача до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, доводи касатора про незаконність цього рішення та про перевищення повноважень Київрадою не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і, фактично, зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 910/23520/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова