ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2015 року Справа № 909/285/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Водотеплосервіс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року у справі № 909/285/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім" до комунального підприємства "Водотеплосервіс" про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1 205 037,31 грн., пені в сумі 131 878,53 грн., 3% річних у сумі 24 715,51 грн. та 187 941,36 грн. інфляційних сум у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати отриманих у квітні-червні 2014 року послуг за договором на централізоване водовідведення в частині очищення стічних вод від 16.04.2014 року № А201404551.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015 року (суддя Шкіндер П.А.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 1 205 037,31 грн., пеню в сумі 131 878,53 грн., 3% річних у сумі 24 715,51 грн. та 187 941,36 грн. інфляційних сум.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року (судді Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права в частині стягнення пені та 3% річних, і тому просить прийняту ним постанову в цій частині скасувати, та прийняти нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що 16.04.2014 року між КП "Водотеплосервіс" (замовник) та ТОВ "Карпатнафтохім" (виконавець) було укладено договір № А201404551 на централізоване водовідведення в частині очищення стічних вод, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод, а замовник оплачує послуги, що будуть надані виконавцем в межах даного договору.
У п. 3.2 договору встановлено, що на сумарну кількість стічних вод, що підлягає оплаті оформляється двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими особами обох сторін в перший робочий день місяця, наступного за звітним та є підставою розрахунків за надані послуги.
Пунктами 3.4 та 3.5 сторони узгодили, що ціна на послуги з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод на момент укладання договору становить 0,74 грн. за 1 м3, та ПДВ в розмірі, визначеному згідно чинного законодавства України.
Оплата замовником вартості послуг з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод проводиться за фактично очищені виконавцем стічні води до 25 числа кожного місяця наступного за звітним, на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного сторонами відповідно до п. 3.2 договору або акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного виконавцем у випадку, передбаченому п. 3.3 договору, шляхом сплати коштів на розрахунковий рахунок позивача, що вказаний в договорі.
Відповідно до п. 4.1 договору за несвоєчасне виконання п. 3.5 та п. 4.5.6 цього договору замовник оплачує виконавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,25%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період затримки оплати, від суми боргу за кожний день прострочення оплати.
На виконання вказаного договору позивачем в квітні-червні 2014 року надано відповідачу послуг на суму 1 205 037,31 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами на надання послуг з очищення стічних вод, які відповідачем оплачено не було.
Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати одержаних за договором послуг з очищення стічних вод.
Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем договірних зобов'язань з оплати отриманих послуг за спірний період.
Згідно з ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено обставини належного виконання зобов'язання позивачем за спірним договором та невиконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих за договором послуг, і наявність правових підстав, передбачених договором та законодавством, для стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних сум.
При цьому, суд апеляційної інстанції здійснив перерахунок сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних заявлених до стягнення, перевірив підстави і правильність їх нарахування, та встановив наявність допущених позивачем помилок у нарахуванні вказаних сум, які є більшими, ніж просив стягнути позивач, проте, врахувавши вимоги процесуального закону щодо права суду виходити за межі позовних вимог лише за клопотанням заінтересованої сторони, якого подано не було, дійшов правильного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким, зокрема, задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних сум в розмірі, заявленому позивачем.
Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості в сумі в сумі 1 205 037,31 грн., пені в сумі 131 878,53 грн., 3% річних у сумі 24 715,51 грн. та 187 941,36 грн. інфляційних сум.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.
За таких обставин, оскаржена постанова апеляційного господарського суду є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу комунального підприємства "Водотеплосервіс" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 року - без змін.
Головуючий суддя М.Черкащенко
Судді І.Вовк
Н.Нєсвєтова