ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року Справа № 922/1766/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Ємельянов А.С. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Компанія),

на ухвалу господарського суду Харківської області від 10.05.2016 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016

за заявою Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків (далі - Підприємство),

про відстрочку виконання рішення,

зі справи № 922/1766/14

за позовом Компанії

до Підприємства

про стягнення грошових коштів.

Судове засідання проведено за участю представників:

Компанії - Громніцького Ю.П.,

Підприємства - Закаблукова А.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.06.2015 позов задоволено частково: з Підприємства стягнуто: заборгованість у сумі 40 462 546,40 грн.; 232 287,34 грн. пені; "інфляційні витрати" у сумі 441 601,19 грн.; 857 441,89 грн. - 3 % річних; судовий збір у сумі 73 080 грн.; відмовлено у стягненні пені в сумі 2 090 586,08 грн.; відстрочено виконання рішення суду на шість місяців з 16.06.2015 до 16.12.2015.

Дане рішення сторонами не оскаржено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.12.2015, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 29.03.201; заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено на п'ять місяців до 01.05.2016.

25.04.2016 Підприємство звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про відстрочку виконання рішення суду зі справи до 31.12.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2016 (суддя Лаврова Л.С.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія суддів у складі: Потапенко В.І. - головуючий, Гребенюк Н.В. і Слободін М.М.): заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено до 01.12.2016.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Компанія просить скасувати оскаржувані ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у розгляді заяви норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з урахуванням такого.

Задовольняючи частково заяву про відстрочку виконання рішення, господарські суди виходили з того, що:

- Підприємство є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення та державних органів, у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію за вартістю, нижчою її собівартості;

- на Підприємстві наявна дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання;

- однією з причин важкого економічного стану боржника є дефіцит коштів, пов'язаний із систематичними неплатежами з боку населення та бюджетних установ за спожиті послуги;

- субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з видатками, передбаченими законом України про державний бюджет, та від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків з перерахування закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій отримувачам;

- заборгованість з різниці у тарифах на теплову енергію становить 134 046,72 тис.грн., яка складається з недоплаченої державою суми у розмірі 15 660,72 тис.грн. за послуги, надані населенню, та 118 386 тис. грн. за послуги, надані бюджетним організаціям;

- важкий фінансовий стан Підприємства підтверджується фінансовою звітністю, зокрема балансами та звітами про фінансові результати за 2015 рік, звітом про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності Підприємства від надання послуг теплопостачання за січень-грудень 2015 року, звітом про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності Підприємства від надання послуг водопостачання та водовідведення за січень-грудень 2015 року, звітом з праці за січень-грудень 2015 року по кожному структурному підрозділу відповідача; фінансові показники Підприємства в деяких випадках не змінилися, а в більшості - погіршилися з причин недостачі оборотних грошових коштів, тобто висновок про важкий фінансовий стан Підприємства з моменту його підтвердження висновком судово-економічної експертизи від 25.05.2015 № 70 не покращився;

- Підприємство є єдиним учасником (серед підприємств теплопостачання України) інвестиційного проекту, на підставі якого були надані кошти міжнародної фінансової допомоги для встановлення обладнання з виготовлення паливних брикетів та котлів для їх опалення і забезпечення тепловою енергією об'єктів комунальної власності; виходячи з цього, за міжнародні кошти (фактично для Підприємства безкоштовно як експеримент) на Підприємстві встановлюється обладнання японської фірми ТОВ "Азука Грін Інвестмент Україна" на суму 12 мільйонів ЄВРО упродовж двох років, починаючи з 2014 року, що в подальшому дасть значну економію споживання газу, однак у разі блокування діяльності відповідача це може позначитися на реалізації інвестиційного проекту та виявитися у відмові в наданні подальшої міжнародної фінансової допомоги;

- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (зі змінами та доповненнями) постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, регулюється порядок перерозподілу коштів, отриманих ХОКП "ДРІТ" без згоди на це відповідача. Залишок грошей, що залишається у боржника згідно із встановленими нормативами розподілу грошей, затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, незначний; так, у січні 2015 року боржник зовсім не мав права на будь-які кошти від споживачів, у березні 2015 року боржник міг залишити в себе 47,45% коштів, отриманих від населення, на березень 2016 року має право залишити 10,76% коштів, отриманих від населення, тобто саме з тієї категорії споживачів, яка найгірше розраховується за отримані послуги, та тарифи по якій не були економічно обґрунтованими, що підтверджують затверджені розрахунки обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах;

- тривалий строк, необхідний для реалізації закладеної у державному бюджеті України програми з погашення заборгованості з різниці в тарифах за комунальні послуги, що надає Підприємство; тобто виходячи з практики виплати субвенцій відповідачу, вони надаються в останньому кварталі бюджетного року.

Оцінивши викладені Підприємством доводи, суди попередніх інстанцій, частково задовольнили заяву останнього та відстрочили виконання рішення суду першої інстанції від 16.06.2015 зі справи до 01.12.2016.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Компанії з наданням Підприємству вже втретє відстрочки виконання рішення суду.

Частиною першою статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини першої статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

ГПК України не визначено конкретного переліку обставин, які свідчили б про неможливість виконання рішення чи ускладнювали б його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини, повинна бути здійснена за правилами статті 43 цього Кодексу.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Судами попередніх інстанцій була надана оцінка доводам Підприємства щодо неможливості виконання судового рішення. Однак доводи Компанії щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин приписів статті 121 ГПК України (викладені, зокрема, в апеляційній скарзі) були залишені судами поза увагою, без обґрунтування їх неприйняття.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Названі судові інстанції не дослідили належним чином обставин, пов'язаних із з'ясуванням факту дотримання балансу інтересів сторін, та не дослідили фінансового стану Компанії.

Не встановивши, таким чином, всього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм процесуального права.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку і розглянути заяву Підприємства відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Харківської області від 10.05.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 зі справи № 922/1766/14 скасувати.

Справу у частині, що стосується зазначених ухвали і постанови, передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя А. Ємельянов

Суддя В. Палій