ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року Справа № 916/4806/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Грейц К.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту)на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 06.04.16у справі№916/4806/15 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту)доОдеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспортіпростягнення 20 284,36 грн У судовому засіданні взяв участь представник від позивача - Науменко О.В. - за дов. від 03.12.15.

Представники від відповідача у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги

Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) у грудні 2015 року заявлений позов про стягнення з Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті міста Одеси 20 284,36 грн вартості безпідставно набутої теплової енергії, водопостачання та водовідведення. Позовні вимоги мотивовані тим, що упродовж червня - грудня 2013 року на об'єкти позивача, що перебували в користуванні відповідача на підставі укладених договорів оренди, здійснювалося водопостачання та водовідведення, а також у період з 11.11.13 до 31.12.13 постачання теплової енергії. Одночасно, за умови відсутності укладення між сторонами договорів на відшкодування таких послуг, позивач вважає названі послуги як такі, що набуті відповідачем безпідставно. Оскільки, повернути послуги відповідач не може, то позивач просив суд стягнути з набувача вартість цих послуг. При цьому позивач посилався на приписи статей 11, 15, 16, 509, 526, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статей 20, 173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.02.16, ухваленим суддею Малярчук І.А., у задоволенні позову відмовлено. Суд установив факт постачання - отримання послуг на підставі договорів оренди від 27.01.10 №ДФ32, від 14.10.09 №ДФ206, від 30.07.10 №ДФ260 за умовами яких відповідач зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна шляхом укладення з позивачем окремих договорів на відшкодування витрат балансоутримувача, але уклав такий правочин з порушенням обумовленого сторонами строку у 15 робочих днів, а саме на початку 2014 року. При цьому суд визнав, що позивачем необґрунтовано надані ним розрахунки у розмірі заявленої до стягнення суми. Суд керувався приписами статей 11, 509, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Одеський апеляційний господарський суд у складі: Головуючого судді -Принцевської Н.М.; суддів Діброви Г.І., Лисенко В.А., постановою від 06.04.16, перевірене рішення місцевого суду залишив без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник зазначає, що незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору на відшкодування експлуатаційних витрат, відповідач не відмовлявся від отримання теплової води, водопостачання та водовідведення, а отже у період з 11.11.13 до 31.12.13 безпідставно споживав теплову енергію, а в період з червня 2013 року до грудня 2013 року - водопостачання та водовідведення. На думку скаржника, в порушення статей 205, 207, 208 Цивільного кодексу України судами не ураховано, що принцип мовчазної згоди до спірних правовідносин не застосовується. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не повністю з'ясували обставини справи, не надали належної правової оцінка доказам скаржника щодо розрахунку вартості спірних послуг, не застосували приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим прийняли помилкові рішення.

Від Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представника скаржника, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

При розгляді даного спору судами установлено, що року між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Одеській області - Орендодавець та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - Орендар 14.10.09 укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ206. Згідно з пунктом 1.1. Договору Орендодавець передає а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху, розташовані у будівлі побутових приміщень, загальною площею 183,3кв.м., за адресою: м. Одеса, Митна площа,1, які знаходяться на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт". Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Упродовж 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, тобто до 14.09.12. За актом приймання-передачі від 14.10.09 майно було передано в оренду відповідачеві. Судами також установлено, що сторони підписали Договір від 22.08.12 про внесення зміни до Договору оренди в якому продовжили термін дії цього Договору оренди до 14.08.15 включно. Договором від 13.06.13 про внесення зміни до Договору оренди від 14.10.09 №ДФ206, сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту).

Крім того, судами установлено і те, що між Фондом державного майна України по Одеській області - Орендодавець та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - Орендар 27.01.10 укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ32. Згідно з пунктом 1.1. даного Договору оренди, Орендодавець передає а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 72,1 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Андрієвського, 2, що перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт". Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Упродовж 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю. Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 1 рік, тобто до 27.01.11. За актом приймання-передачі від 27.01.10 майно було передано в оренду відповідачеві. Сторонами укладались договори про внесення змін до Договору оренди №ДФ32 від 27.01.10 за умовами яких сторони продовжували термін дії цього Договору оренди чим продовжили його дію до 27.01.16 включно. Згідно з Договором від 13.06.13 року про внесення зміни до Договору оренди від 27.01.10 №ДФ32 нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту).

Поряд з цим суди установили, що між РВ ФДМУ по Одеській області - Орендодавець та Одеською регіональною службою Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - Орендар 30.07.10 також було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ260 за умовами пункту 1.1. якого, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення будинку, площею 33,1 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1 та перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт". Відповідно до пункту 5.9. Договору Орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Упродовж 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю. Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей правочин укладено строком на 2 роки та 11 місяців, тобто до 30.06.13. За актом приймання-передачі від 30.07.10 майно було передано в оренду відповідачеві. Договором про внесення змін від 31.05.13 до Договору оренди від 30.07.10 №ДФ260 нерухомого майна, що належить до державної власності, сторони продовжили термін дії цього Договору оренди до 30.05.16 включно. Договором від 13.06.13 про внесення зміни до указаного Договору оренди сторони змінили Балансоутримувача майна за Договором оренди на ДП „Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту). За актом прийому-передачі (повернення) майна Договору оренди від 30.07.10 №ДФ260 Орендар передав, а Балансоутримувач прийняв у подальше господарське відання державне нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення будинку, площею 33,1 кв.м., яке розміщене за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1.

Заявляючи даний позов і упродовж усього розгляду спору позивач вказував, що відповідач має відшкодувати йому витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, зокрема вартість отриманих послуг щодо забезпечення орендованих приміщень тепловою енергією і водопостачанням та водовідведенням. Суди установили, що позивач надавав розрахунок, відповідно до якого вартість наданих відповідачу послуг з теплопостачання за період з 11.11.13 до 31.12.13 склала 13 901,70 грн, а за водопостачання та водовідведення 3 000,93 грн, що загалом складає 19 902,63 грн, і з врахуванням ПДВ - 20 284,36 грн, які позивач і просив стягнути з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди визнали безпідставним застосування до спірних правовідносин статтю 1212 Цивільного кодексу України, приписами якої позивач обґрунтовував заявлені вимоги, позаяк установили, що послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення споживались відповідачем на підставі укладених Договорів оренди від 27.01.10 №ДФ32, від 14.10.09№ДФ206, від 30.07.10 №ДФ260, проте без укладеного договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю. Окрім того суди визнали необґрунтованими розрахунки позивача у заявленій сумі. Проте такий висновок суд визнає помилковими.

Глава 19 Господарського кодексу України унормовує загальні положення про господарські зобов'язання. Так за приписами статті 173 названого Кодексу господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Підстави виникнення господарських зобов'язань унормовані статтею 174 цього ж Кодексу, приписи якої передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати: 1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; 2) з акта управління господарською діяльністю; 3) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; 4) унаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; 5) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судами обох інстанцій установлено, що між сторонами у справі виникли господарські зобов'язання, проте при прийнятті оскаржуваних судових актів про відмову у позову судами не ураховано, що господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона судового процесу в обґрунтування своїх вимог послала не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) про стягнення з відповідача 20 284,36 грн, яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем вартість спожитих послуг з теплопостачання водопостачання і водовідведення, без укладення договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, що було передбачено всіма укладеними між сторонами договорами оренди, проте не здійснено відповідачем. Суди обох інстанцій визначили, що послуги надавались, проте не установили належним чином вартості отриманих відповідачем послуг. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів. Визнаючи недоведеними вимоги щодо суми позову, судові слід задоволити вимоги у доведеній частині. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого, застосувавши відповідні норми закону, установити наявність чи відсутність підстав для задоволення даного позову.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.16 у справі №916/4806/15 та рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.16 скасувати.

Справу скерувати для нового розгляду до Господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу-Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

К.Грейц