Постанова ВГСУ від 23.06.2016 року у справі №902/126/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року Справа № 902/126/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Бакуліна С.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.04.16у справі№902/126/16 Господарського суду Вінницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Господарник"доБенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітедтретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійовичпровизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

У судовому засіданні взяв участь представник від відповідача - Васьківський Л.М. - за дов. від 25.02.16.

Представники від позивача і третьої особи у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарник" у лютому 2015 року заявлений позов до Бенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітед про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов мотивовано тим, що відповідач не є іпотекодержателем за договором іпотеки від 13.10.09 і тому не має права стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог за кредитним договором від 18.08.08. Крім того, заборгованість компанії Ансуса Лімітед за кредитним договором, майновим поручителем якої є позивач, не була безпідставною на час вчинення спірного виконавчого напису від 29.12.15 №4918. Відтак, позивач вважав, що при вчиненні спірного виконавчого напису не було належно з'ясовано наявність права вимоги у відповідача до позивача та безспірність вимог на суму у 23 097 276, 79 доларів США. Позов обґрунтовано приписами частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат".

Разом із позовною заявою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник" подало заяву про забезпечення позову шляхом винесення ухвали про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису від 29.12.15 №4918 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., яке здійснюється в рамках виконавчого провадження №49878203 ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 15.02.16 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" про забезпечення позову. Суд виходив з того, що виконання за даним виконавчим написом шляхом звернення стягнення на будівлю, належну позивачу, загальною площею 3091,9 м2 на вулиці Островського, 1 в місті Вінниця, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі. При цьому суд керувався приписами статей 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дужич С.П. - головуючий, Мамченко Ю.А., Коломис В.В., постановою від 18.04.16, перевірену ухвалу місцевого суду скасував, відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» про забезпечення позову. Апеляційний суд виходив з того, що процедура звернення стягнення на нерухоме майно боржника є тривалою у часі. Оскільки упродовж періоду реалізації майна вчинення такої виконавчої дії є публічною, а позивачем не надано доказів того, що до такого майна вживаються заходи з його примусової реалізації, суд визнав необґрунтованими твердження заявника щодо утруднення виконання рішення суду. Суд керувався приписами статей 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".

Товариство з обмеженою відповідальністю «Господарник» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши ухвалу місцевого суду без змін. Скаржник вважає, висновки апеляційної інстанції помилковими та такими, що не відповідають приписам статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, статей 7 і 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 129 Конституції України. Скаржник вважає, що може бути позбавлений права власності на належну йому будівлю, оскільки у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не проводиться примусове виконання рішень, а відбувається закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснюється поворот виконання рішення на підставі статті 122 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник посилається на практику Вищого господарського суду України у справах №910/29733/15 і №910/29732/15. Окрім того, скаржником подано судові клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника Товариства у відпустці, яке залишено судом без задоволення з урахуванням суті касаційного перегляду спору, відсутності доказів в обґрунтування підстав даного клопотання та строків розгляду справи у суді касаційної інстанції, визначених Господарським процесуальним кодексом України. Водночас колегія суддів бере до уваги те, що заявником касаційної скарги у якій міститься виклад доводів скаржника подана саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарник". Враховується судом і те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 14.06.16 явка представників сторін у судове засідання касаційної інстанції обов'язковою не визнавалась.

Від Бенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітед відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Цивільного кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Тобто з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову який передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Забезпечення позову сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Тобто заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, як гарантія реального виконання рішення суду. Поряд з цим за приписами статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Судами обох інстанцій установлено, що предметом даного спору є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Отже у разі задоволення позовних вимог за наслідками розгляду даної справи по суті спору, господарський суд визнає виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Тобто наказ на виконання такого рішення не видається. Відтак виконання рішення суду, навіть у разі задоволення позову, не буде утрудненим чи неможливим, що в свою чергу виключає правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин судова колегія визнає доводи касаційної скарги неспроможними, а відтак постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України