ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року Справа № 915/2019/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Дроботової - головуючого В.Корсака О.Сибіги,

за участю представників: позивача Назаренко Є.О. - дов. від 05.01.15 відповідачів не заявились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на постановувід 01.11.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі№915/2019/14 господарського суду Миколаївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комел"

до -Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області -Державної казначейської служби України -Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській областіпростягнення 4084968,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ТОВ "Комел" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення 2738103 грн. боргу, 65714,47 грн. інфляційних втрат та 11252,48 грн. 3% річних, на підставі статей 526, 530, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позову, позивач посилався на порушення відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №130/13 від 15.11.2013 р. в частині повного та вчасного проведення розрахунків за придбані товари.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.02.2015 р. залучено до участі у справі в якості інших відповідачів Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області.

15.05.2015 р. ТОВ "Комел" подало заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою збільшило позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та 3% річних та просило стягнути з ТУ ДСАУ в Миколаївській області 1297354,66 грн. інфляційних втрат та 49510,90 грн. - 3% річних.

У відзиві на позовну заяву (з урахуванням доповнень) ТУ ДСАУ в Миколаївській області просило відмовити у позові, посилаючись на відсутність вини управління у виникненні заборгованості за спірним договором.

У поясненнях у справі Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області наголошувало на тому, що у зв'язку з відсутністю відповідної ресурсної забезпеченості у 2013 році платіжні доручення не були виконані і відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України, пункту 7.1 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 р. №758, були повернуті ТУ ДСАУ в Миколаївській області.

У відзиві на позовну заяву Державна казначейська служба України просила відмовити у позові через його необґрунтованість.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 р. (суддя Корицька В.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТУ ДСАУ в Миколаївській області на користь ТОВ "Комел" 1297354,66 грн. інфляційних втрат, 49510,90 грн. - 3 % річних та 73080 грн. судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2738103 грн. провадження у справі припинено.

Провадження у справі щодо ДКСУ та ГУ ДКСУ у Миколаївській області припинено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з факту прострочення виконання ТУ ДСАУ в Миколаївській області грошових зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти №130/13 від 15.11.2013 р. та, надавши оцінку розрахунку інфляційних втрат і 3% річних, заявленому позивачем до стягнення, дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість.

Припиняючи провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 2738103,00 грн., суд виходив з того, що вказана сума боргу була сплачена до прийняття рішення у справі.

Щодо позовних вимог позивача до ДКСУ та ГУ ДКСУ у Миколаївській області, то суд першої інстанції зазначив, що до них не заявлено позовних вимог, у зв'язку з чим на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі стосовно вимог, заявлених до вказаних відповідачів, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

За апеляційною скаргою ТУ ДСАУ в Миколаївській області Одеський апеляційний господарський суд (судді: Таран С.В., Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.), переглянувши рішення господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 01.11.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТУ ДСАУ в Миколаївській області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням доповнень), в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не виконали обов'язкових вказівок, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 25.05.2016 р.

Він наголошує на відсутності своєї вини у неналежному виконанні грошового зобов'язання, що, на його думку, унеможливлює у даному випадку притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу та відзив на доповнення до касаційної скарги, в яких він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ТУ ДСАУ в Миколаївській області 22.05.2017 р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів залишається без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги та те, що явка представників у судове засідання обов'язковою не визнавалася.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.11.2013 р. між Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області - замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комел" - постачальником був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №130/13.

За умовами вказаного договору постачальник зобов'язався у 2013 році поставити та передати у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити наступний товар: машини обчислювальні, частини та приладдя до них (лот №1 - персональний комп'ютер (у складі системного блока з операційною системою, монітора, клавіатури, миші), джерело безперебійного живлення), код 26.20.1 ДК 016-2010.

Відповідно до пункту 1.2 договору загальна кількість, комплектація, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначена сторонами в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони узгодили, що ціна цього договору становить 2738103 грн., у тому числі ПДВ 456350,50 грн., яка реалізується в межах бюджетного фінансування на 2013 рік; ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (зменшення обсягів закупівлі), зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

У пункті 4.1 договору встановлено строк поставки товару, а саме: з моменту підписання договору до 31.12.2013 р.

Усі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі ХІІІ цього договору; оплата товару замовником здійснюється на підставі рахунку на оплату товару та підписаної сторонами накладної на товар; у разі зменшення бюджетних призначень замовник залишає за собою право коригування кількості та номенклатури товару, суми договору, виходячи з виділених бюджетних коштів (5.1, 5.2, 5.3 договору).

Згідно з пунктами 6.1.1, 6.4.1 договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, а постачальник своєчасно та в повному обсязі отримати плату за фактично поставлений товар.

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.1 договору).

В процесі розгляду спору господарськими судами було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору ТОВ "Комел" передало, а ТУ ДСА в Миколаївській області прийняло товар (комп'ютери BRAIN PROFESSIONAL B50 (B3570hc/05) i5 3.4 GHz/ZH77A-G3/RAM8GB/500Gb/DVD-RW/500W/Win8/KB+Mouse/Monitor в кількості 339 штук та пристрої безперебійного живлення Powercom PTM-650A, розширений AVR в кількості 339 штук) на загальну суму 2738103 грн., що підтверджується видатковою накладною №РТУКб005405 від 13.12.2013 р., довіреністю №62 від 12.12.2013 р.

Проте, отримавши вказаний товар, ТУ ДСА в Миколаївській області вчасно за нього не розрахувалось, хоча строк оплати настав, а відтак його борг становив 2738103 грн.

Між тим, як встановили господарські суди, вказана сума боргу (2738103 грн.) була сплачена відповідачем до прийняття рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Комел" про стягнення з ТУ ДСА в Миколаївській області заборгованості за поставлений товар у сумі 2738103 грн., інфляційних втрат за період з жовтня 2014 р. по квітень 2015 р. в сумі 1297354,66 грн. та 3 % річних за період з 27.09.2014 р. по 04.05.2015 р. в сумі 49510,90 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписи статей 614, 617 Цивільного кодексу України кореспондуються із нормами статті 218 Господарського кодексу України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 цього ж Кодексу).

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, що, між іншим, спростовує довід касаційної скарги про зворотнє.

Таким чином, норма частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України є імперативною і не передбачає винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару є підставою для нарахування визначених наведеною нормою платежів, адже відсутність бюджетних коштів не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на компенсацію за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Наведене правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720, від 12.04.2017 р. у справі №906/1072/15.

Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, господарські суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи встановили неналежне виконання відповідачем (замовником за спірним договором) свого грошового зобов'язання щодо вчасного проведення розрахунків за отриманий товар за спірним договором, та визнали розрахунок спірних сум 3% річних та інфляційних втрат арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам закону.

Враховуючи те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили прострочення оплати товару за спірним договором, та зважаючи на приписи наведених норм, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних вірно задоволені господарськими судами.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Довід касаційної скарги про те, що за відсутності вини відповідача (територіального управління), відсутні підстави для покладення на нього відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченого статтею 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат, визнається неспроможним, оскільки йому надавалася оцінка судами і він був мотивовано відхилений судами та ґрунтується на помилковому тлумаченні скаржником приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, за приписами частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 15.05.2012 р. у справі №11/446.

Поза тим, визнаються неспроможними і посилання скаржника на приписи статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки господарськими судами не було встановлено невідповідність умов спірного договору змісту пропозицій конкурсних торгів чи внесення змін до договору щодо збільшення суми договору після укладення такого договору. Як вже зазначалося, спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляційних втрат та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, теж визнаються неспроможними, оскільки спростовуються обставинами встановленими господарськими судами, їм також надавалася оцінка судами і вони ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності відповідно до визначених позивачем предмету та підстав позову, змісту порушеного права; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували спірні правовідносини, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Судові рішення відповідають положенням статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення; підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 у справі №915/2019/14 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: В.Корсак

О. Сибіга