ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року Справа № 917/877/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В.,розглянувши матеріали касаційноїскаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 та рішення господарського суду Полтавської області від 09.06.2015у справігосподарського суду Полтавської області №917/877/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю техніко-транспортна компанія "Бізнес-Клас" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 305 733,06грн.,за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - ОСОБА_5,

У С Т А Н О В И В:

24.04.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю техніко-транспортна компанія "Бізнес-Клас" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір №4, за умовами якого продавець зобов'язувався продати, а покупець - купити запасні частини до автомобілів та сільськогосподарської техніки у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, указаних в накладних, які є додатками до цього договору.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що оплата товару покупцем здійснюється згідно виписаних видаткових накладних (рахунків), які є невід'ємною частиною договору, не пізніше 10 банківських днів з моменту поставки товару. До кожної партії товару продавець надає рахунок-фактуру, накладну та податкову накладну (п.2.2. договору).

За твердженням ТОВ ТТК "Бізнес-Клас", на виконання умов договору №4 від 24.04.2015 ними було поставлено ФОП ОСОБА_4 товар на загальну суму 1 161 607,58грн., що підтверджується видатковими накладними, проте останній здійснив оплату не у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у сумі 305 733,06грн. Ці обставини стали приводом для звернення ТОВ ТТК "Бізнес-Клас" до суду з позовом про стягнення з підприємця зазначеної суми боргу.

09.06.2015 рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі, присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ ТТК "Бізнес-Клас" 305 733,06грн. основного боргу та 6 114,66грн. витрат із сплати судового збору. Судове рішення із застосуванням положень ст.ст.193, 216, 230, 232 ГК України, ст.ст.509, 625, 629, 692 ЦК України мотивовано доведеністю факту поставки товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

15.03.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Бородіна Л.І., Гетьман Р.А., Лакіза В.В.) рішення суду першої інстанції скасовано частково, у задоволенні вимог у частині стягнення 45 004,20грн. відмовлено. Пункти 1, 2 резолютивної частини рішення викладено в іншій редакції, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 260 728,86грн. основного боргу, а в решті позовних вимог відмовлено. У решті рішення залишено без змін. Постанова мотивована тим, що наявними у матеріалах справи доказами, які фіксують факт здійснення господарської операції з поставки товару, підтверджується не на заявлену позивачем суму, а частково.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати судові рішення, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.193 ГК України та 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст.610, 612 ЦК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем первинні документи за період з 28.02.2013 по 30.09.2014, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо наявності необхідних реквізитів, підтверджують факт поставки товару відповідачу, а випискою по особовому рахунку останнього посвідчується неповна оплата отриманого товару.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з висновку судової почеркознавчої експертизи від 14.01.2016 №9076 убачається, що підписи від імені ОСОБА_4 у видаткових накладних від 21.02.2014 №БК-000005 на суму 13 128,00грн., від 31.12.2013 №БК-0000527 на суму 30 136,20грн., та від 15.01.2014 №ГЛ-0005 на суму 1 740,00грн. виконані не ним, а іншою особою. При цьому апеляційним судом обгрунтовано звернуто увагу на те, що з копій закордонного паспорту ОСОБА_6 убачається, що він у період із 31.12.2013 по 15.01.2014 не перебував на території України, що об'єктивно виключає можливість підписати у зазначений період видаткові накладні та отримати товар.

Таким чином, перевіряючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, із посиланням на положення ст.ст.33, 34 ГПК України, врахувавши те, що відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України суд зобов'язаний дослідити та оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими, дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача у частині стягнення 45 004,20грн. суми боргу. Взявши до уваги, що видаткові накладні на суму 260 728,86грн. відповідають вимогам діючого законодавства стосовно змісту їх заповнення, апеляційна інстанція, з урахуванням положень ст.36 ГПК України, визнала їх належними та допустимими доказами, що підтверджують факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей на зазначену суму.

Належних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі №917/877/15 господарського суду Полтавської області - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя Л.В. Ковтонюк