ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року Справа № 910/30865/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. (суддя Чинчин О.В.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 р. (судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.)у справі№910/30865/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 2 560 242 грн. 81 коп. за участю представників: від позивача Волощук П.Ю., довіреність №50 від 06.04.2016 р.від відповідача Чеботарьова І.Г., довіреність №14-124 від 13.05.2014 р.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення грошових коштів, а саме: 2 417 430 грн. 58 коп. інфляційних втрат та 142 812 грн. 23 коп. 3% річних.

Позов вмотивований порушенням відповідачем договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати наданих послуг з розподілу природного газу і, як наслідок, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.

В процесі судового розгляду справи №910/30865/15 позивачем було збільшено позовні вимоги та заявлено до стягнення 181 530 грн. 25 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. у справі №910/30865/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 186 527 грн. 92 коп. інфляційних втрат та 181 527 грн. 79 коп. 3% річних. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою для прийняття вказаних судових рішень стало встановлення судами факту порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором про розподіл природного газу №14-84-ТН від 30.01.2014 р., внаслідок чого до останнього були застосовані приписи ст. 625 Цивільного кодексу України та стягнуто інфляційні втрати та 3% річних.

Одночасно, місцевим та апеляційним господарськими судами здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, у зв'язку з чим позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими актами, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга позивача обґрунтована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, стверджує, що наданий ним розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим та арифметично вірним.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.2016 р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 23.05.2016 р.

В судове засідання 23.05.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.01.2014 р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (замовник) укладено договір про розподіл природного газу №14-84-ТН, за умовами якого газорозподільне підприємство зобов'язалось надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін.

На виконання умов вказаного договору позивачем в період з 28.02.2014 р. по 30.09.2015 р. надавалися відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами.

В свою чергу, відповідачем дані послуги були прийняті, що підтверджується відповідними актами, однак, своєчасної оплати за них останній не здійснив.

Вказані фактичні обставини стали підставою для звернення Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до господарського суду з позовом, в якому товариство, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 % річних у розмірі 181 530 грн. 25 коп. та інфляційні втрати в розмірі 2 417 430 грн. 58 коп. за період з 21.03.2014 р. по 15.11.2015 р.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В свою чергу, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладені норми чинного законодавства, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач виконував свої зобов'язання з оплати наданих йому послуг з порушенням строків, визначених в договорі №14-84-ТН від 30.01.2014 р., що свідчить про наявність підстав для стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок господарських судів попередніх інстанцій законним та обґрунтованим.

Разом з цим, керуючись листом Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., в якому викладені рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, а також роз'ясненнями пленуму Вищого господарського суду України щодо практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, наведеними в постанові №14 від 17.12.2013 р., господарські суди попередніх інстанцій перевірили здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, внаслідок чого прийшли до висновку про його помилковість.

Місцевий та апеляційний господарські суди, зокрема, звернули увагу позивача на те, що ним по-перше: обмежено нарахування інфляційних втрат певним періодом, в якому мала місце тільки інфляція та виключено періоди, в яких мала місце, як інфляція, так і дефляція; по-друге: для проведення відповідного розрахунку взято деякі періоди менше місяця або менше 15 календарних днів.

За таких обставин, в процесі судового розгляду справи №910/30865/15 господарськими судами попередніх інстанцій здійснено розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних з визначенням належного розміру заборгованості та вірних періодів нарахування, наслідком чого стало часткове задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги те, що місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено відповідний розрахунок за правилами, визначеними в ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України та пленуму Вищого господарського суду України, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість позиції господарських судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог у справі №910/30865/15, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 186 527 грн. 92 коп. інфляційних втрат та 181 527 грн. 79 коп. 3% річних.

Разом з цим, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не надають Вищому господарському суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарськими судами попередніх інстанцій повно, всебічно та об'єктивно встановлено у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим прийняті судові рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають зміні або скасуванню.

Натомість, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують законності застосування господарським судами попередніх інстанцій чинних норм матеріального та процесуального права. Крім того, дані доводи вже були предметом дослідження апеляційного господарського суду та правомірно відхилені ним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. у справі №910/30865/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк