ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 916/962/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів:Полянського А.Г. (доповідач), Коробенко Г.П., Мачульського Г.М., розглянувши касаційну скаргу Татарбунарського міжрайонного управління водного господарствана постановувід 23.12.2015

Одеського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Одеської області № 916/962/15-гза позовомТатарбунарського міжрайонного управління водного господарствадотовариства з обмеженої відповідальністю "Амур" пророзірвання договору, за участю представників сторін:

позивача - не з"явились,

відповідача - не з"явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.05.2015 р. (суддя - Никифорчук М.І.) позовну заяву Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства - задоволено повністю. Розірвано договір про спільну виробничу діяльність від 25.07.2007 р. № 2, укладений між Татарбунарським міжрайонним управлінням водного господарства та товариством з обмеженою відповідальність "Амур". Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальність "Амур" на користь Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства судовий збір у розмірі 1218 грн.

Постановою від 23.12.2015 р. Одеського апеляційного господарського суду (судді - Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Ліпчанська Н.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2015 р. скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Татарбунарське міжрайонне управління водного господарства звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін постанову апеляційного господарського суду.

Сторони не скористались наданим правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

Як вбачається матеріалів справи, 25.07.2007 р. між Татарбунарським міжрайонним управлінням водного господарства (сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Амур" (сторона 2) укладено договір про спільну виробничу діяльність № 2 по використанню Дмитрівського водосховища площею 119,3 га, розташованого на території Татарбунарського району Одеської області (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору сторона 2 веде господарську діяльність відповідно до законодавства та виконує наступні роботи: експлуатує дзеркало водойму і прибережні захисні смуги згідно Водного кодексу України; зариблює, вирощує і доглядає рибу; охороняє рибу та водойм зі спорудами; благоустроює місто відпочинку; виконує залуження, залісення і охорону прибережної захисної смуги шириною 50 м та інші природоохоронні заходи.

Згідно з п.п. 3.1.2. договору сторона 2 приймає участь у ремонтних роботах, експлуатації, обслуговуванню греблі і гідротехнічних споруд, перелічених в п. 1.3. Сторона 2 повинна до 20 грудня кожного поточного року (в термін дії договору) перерахувати на рахунок № 35222004000706, код 01034188 МФО 828011 УДК в Одеській обл. кошти в сумі 9000 грн. (п.п. 3.1.3 договору).

За умовами п.п. 3.3.1 договору сторона 2 зобов'язана здійснювати заходи збереження гідротехнічних споруд та проводити заходи пропуску весняних та зливових вод; несе відповідальність за збереження в належному стані гідротехнічних споруд: безперешкодно допускати органи місцевого самоврядування, включаючи санітарні, водогосподарські, землевпорядні органи та органи охорони природи до земель водного фонду для виконання їх обов'язків в межах їх повноважень.

Відповідно до п.п. 4.1.2 договору підставою для розірвання договору є: взаємна згода сторін; вимога однієї із сторін у випадку не виконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором; укладення договору з порушенням порядку, встановленого законодавством України.

Положенням п. 4.2 договору передбачено дострокове розірвання договору, яке має здійснюватись за умови письмового попередження зацікавленої в цьому сторони не пізніше, ніж за 2 роки; будь-які зміни або доповнення до договору здійснюються у письмовій формі та підписуються належним чином представниками обох сторін; реорганізація сторін, зміни підлеглості сторони - 1 не є підставою для зміни або розірвання договору; у разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов цього договору, його дострокового розірвання на вимогу зацікавленої сторони, ці питання вирішуються у судовому порядку.

Спори, що виникають під час укладення, зміни, розірвання та виконання цього договору розв'язуються шляхом проведення переговорів або у судовому порядку (п.7.1 договору).

Цей договір набув чинності після його підписання сторонами, укладений в 2-х примірниках, кожний на чотирьох аркушах, які мають однакову юридичну силу та які знаходяться у сторін (п.8.1 договору).

Термін дії договору встановлюється з 25 липня 2007 року до 25 липня 2020 року.

Звертаючись з даним позовом про розірвання договору про спільну виробничу діяльність, позивач зазначав, що він неодноразово застосовував пеню, як фінансову санкцію стосовно відповідача, спрямовану на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому. З метою запобігання порушення відповідачем умов договору в частині порушення строків проведення оплати позивач 16.01.2012 р. надіслав на адресу відповідача претензію № 10, відповідно до якої повідомив останнього про необхідність проведення оплати в 5 денний термін, в сумі 9 000 грн. та 43 грн. пені.

З підстав порушення строків проведення оплати, позивач 13.07.2012 р. звернувся до відповідача з претензією № 15, відповідно до якої зазначив, що за порушення строків оплати останньому було нараховано пеню, станом на 01.07.2012 р. в сумі 1 720,25 грн., яку слід сплатити протягом одного місяця з дня отримання претензії. 28.01.2013 р. позивач втретє звернувся до відповідача з претензією (№ 081/05/02), якою запропонував здійснити оплату суми заборгованості з розмірі 9 000 грн. в термін 5-банківських днів.

Відповіді на зазначені претензії на адресу позивача не надходили.

На виконання п.2.1.8. договору позивачем у складі комісії: голова комісії Шалар В.А. - заступник начальника управління, члени комісії Ушакова С.М. - начальник відділу водних ресурсів, Старенкова С.М. - головний спеціаліст з питань НС Татарбунарської РДА, Златов П.В. - начальник II експлуатаційної дільниці, було проведено обстеження Дмитрівського водосховища. Зі змісту акту обстеження Дмитрівського водосховища станом на 23.10.2014 р. вбачається, що в результаті обстеження встановлено, що в 50 метровій прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища розміщені побутові відходи в місцях стихійного відпочинку населення, вздовж урізу води спостерігається ріст сорнякової рослинності.

Відповідно до правил загального водокористування на водних об'єктах, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин).

На Дмитрівському водосховищі не визначені місця загального водокористування та відсутні інформаційні знаки щодо відведення місць масового відпочинку, любительського і спортивного рибальства, водопою громадської худоби. Також безпосередньо в прибережно-захисній смузі побудовані підсобні господарські приміщення без відповідних на це дозволів, де і розміщено більшість побутових відходів.

За стан дотримання виконання природоохоронного законодавства в прибережно-захисній смузі Дмитрівського водосховища відповідає директор ТОВ "Амур" Д'яченко О.В.

Згідно висновку комісії: прибережно-захисна смуга Дмитрівського водосховища знаходиться в незадовільному стані.

У відповідності до листа начальника управління ветеринарної медицини в Татарбунарському районі № 743 від 28.11.2014 р. вбачається, що відповідач, який займається рибогосподарською діяльністю на Дмитрівському водосховищі порушує ветеринарно-санітарні вимоги, а саме: порушується періодичність проведення лабораторного дослідження води, мулу, гідробіонтів, що унеможливлює проведення паспортизації водоймищ та становить загрозу виникнення та розповсюдження інфекційних та інвазійних захворювань.

Не зважаючи на вище наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, вказавши, що позивач не довів обставин які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України при розірванні спірного договору.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 61 ЗК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив: в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Статтею 89 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичуваній рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим.

Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч.ч., 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач систематично порушував умови договору в частині здійснення оплати, строки проведення якої знайшли своє відображення в п. 3.1.3. договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч. 2 ст. 598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач систематично порушував умови договору, що свідчить про односторонню відмову від виконання частини договору про спільну виробничу діяльність.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов помилкових висновків, натомість суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене обставини та межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України) та положення п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду залишенню в силі з мотивів викладених у цій постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі № 916/962/15-г скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.05.2015 у справі № 916/962/15-г залишити в силі.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.П. Коробенко

Г.М. Мачульський