ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 914/1347/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Рай" ЛТДна постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справігосподарського суду Львівської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Рай" ЛТДдоРудківської міської ради Львівської областіза участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1.ОСОБА_20.; 2.ОСОБА_21; 3.ОСОБА_19.; ОСОБА_4; ОСОБА_5; 6.ОСОБА_22.; 7.ОСОБА_23, ; 8.ОСОБА_24.; 9.ОСОБА_25.; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9; 14.ОСОБА_26 ;провизнання недійсним рішення Рудківської міської ради Львівської області №1 від 14.08.2014 "Про розгляд клопотання Державної інспекції сільського господарства в Львівській області щодо припинення права постійного користування ТОВ "Рай" ЛТД на земельну ділянку у м. Рудки, вул. Валова, 1-а"в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:Петровський Ю.І. - дов. №858 від 22.03.2016; Микита Т.В. - дов. №570 від 22.02.2016;від третіх осіб на стороні відповідача:1.ОСОБА_20. - пасп. НОМЕР_2 вид. 27.03.1998; 2.ОСОБА_21 - пасп. НОМЕР_1 вид. 11.02.1997; 5. ОСОБА_12 - пасп. НОМЕР_3 вид. 30.10.1997; 6. ОСОБА_13 - пасп. НОМЕР_5 вид. 02.03.1999; 13. ОСОБА_14 - пасп. НОМЕР_4 вид. 03.04.1997; особи під №№ 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11,12, 14 - не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 23.09.2015 господарського суду Львівської області (судді: Крупник Р.В. - головуючий, Король М.Р., Юркевич М.В.) відмовлено у задоволені позовних вимог.

Постановою від 16.12.2015 Львівського апеляційного господарського суду (судді: Дубник О.П. - головуючий, Костів Т.С., Матущак О.І.) рішення від 23.09.2015 господарського суду Львівської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно ст. ст. 8, 14, 19 Конституції України, ч.1 ст. 21, ст.ст. 328, 331 Цивільного кодексу України, п. п. "а", "б", "е" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наявні підстави для припинення землекористування позивача спірною земельною ділянкою як об'єкта цивільних прав.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ "Рай" ЛТД звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на те, що господарськими судами порушено норми матеріального права, зокрема, ст.ст.120, 141, 142, 149 Земельного кодексу України. Скаржник вважає, що рішення Рудківської міської ради Львівської області №1 від 14.08.2014 є незаконним та порушує його права.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.

Господарськими судами встановлено, що 15.09.1998 Рудківська міська рада прийняла рішення №1 "Про передачу земельної ділянки в постійне користування ТОВ "Рай" ЛТД", відповідно якого передала ТОВ "Рай" ЛТД" в постійне користування земельну ділянку в розмірі 0,15 га під будівництво ринку в м. Рудки.

На підставі вказаного вище рішення ТОВ "Рай" ЛТД" видано Державний акт серії ІІ-ЛВ №002954 від 13.02.2002 на право постійного користування землею площею 0,15 га для комерційної діяльності, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 13.02.2002 за №67.

Рішенням Рудківської міської ради №18 від 26.09.2002 та №22 від 26.06.2003 земельні ділянки загальною площею 0,0193 га вилучалися, зміни у державний акт не вносились.

Як встановлено господарськими судами в постійному користуванні позивача з 2003 року залишилася земельна ділянка площею 0,1307 га. в м. Рудки, вул. Валова, 1-а.

14.08.2014 Рудківська міська рада Львівської області прийняла рішення №1 "Про розгляд клопотання Державної інспекції сільського господарства в Львівській області щодо припинення права постійного користування ТОВ "Рай" ЛТД на земельну ділянку у м. Рудки, вул. Валова, 1-а", яким у зв'язку з набуттям громадянами у власність будівель, які розташовані на даній земельній ділянці, припинила право постійного користування ТОВ "Рай" ЛТД на земельну ділянку площею 0,1307 га по вул. Валовій, 1-а у м. Рудки та визнала вважати таким, що втратило чинність рішення Рудківської міської ради №1 від 15.09.1998 "Про передачу в постійне користування ТОВ "Рай" ЛТД земельної ділянки у м. Рудки, вул. Валова, 1-а". Рудківська міська рада даним рішенням також зобов'язала Управління Держземагенства у Самбірському районі Львівської області зняти з реєстрації Державний акт на право постійного користування землею ТОВ "Рай" ЛТД серії ІІ-ЛВ №002954 від 13.02.2002 зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №67.

Відповідно ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Главою 19 "Набуття права на землю громадянами та юридичними особами" розділу ІV "Набуття і реалізація права на землю" Земельного Кодексу України врегульовано порядок та підстави набуття права на землю громадянами та юридичними особами; за загальним правилом, наведеним у ст.116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Разом з тим, іншими статтями зазначеного розділу, зокрема, ст.ст.119, 120 Земельного Кодексу України, передбачено також випадки набуття права на земельні ділянки в іншому порядку та з інших підстав, ніж визначено ст. 116 цього Кодексу.

За ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено перелік підстав припинення прав користування земельною ділянкою, якими є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є)використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Також ст. 143 Земельного кодексу України передбачено примусове припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку у разі:

а)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б)неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачено порядок вилучення земельної ділянки у разі добровільної відмови користувача, що згідно з частиною 1 цієї статті здійснюється виключно на підставі його заяви.

Також ст.ст. 143-151 Земельного кодексу України передбачено інші випадки припинення права на земельну ділянку та порядок припинення такого права, зокрема, у випадках вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб.

З наведених вище приписів чинного законодавства чітко вбачається, що добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт "а" статті 141 Земельного кодексу України), вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом (пункт "б" статті 141 Земельного кодексу України) та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" статті 141 Земельного кодексу України) є окремими, самостійними та незалежними підставами для припинення права на земельну ділянку.

За ч.ч.1, 2 та 10 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно законодавець передбачив різні порядок та процедуру припинення права на земельні ділянки щодо кожного з наведених вище випадків, регламентувавши статтями 143-151 Земельного кодексу України, коли і який порядок та процедура мають бути застосовані.

Господарські суди не мотивували посиланням на чинне законодавство поширення порядку та процедури припинення права користування земельною ділянкою в порядку добровільної відмови чи вилучення земельної ділянки на інші випадки (у випадку відсутності відповідної прямої законодавчої вказівки).

Висновки господарських судів щодо пов'язаності припинення права постійного користування земельною ділянкою за пунктом "е" статті 141 Земельного кодексу України, з волевиявленням сторін шляхом надання відповідної згоди чи прийняття рішення уповноваженим органом, а не з приписом закону, жодним чином не обґрунтовано судами.

За ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, спірне рішення відповідача прийнято відповідно ст.377 Цивільного кодексу України, ст.ст.120, 122, підп. "е" ст. 141 Земельного кодексу України, ст.287.6 Податкового кодексу України, п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Однак, наведені статті не передбачають повноважень органу місцевого самоврядування у межах врегулювання спірних правовідносин між особами - сторонами спору про земельну ділянку, в тому числі у вигляді прийняття ним рішення.

Відповідно матеріалів справи та доводів касаційної скарги, на земельній ділянці постійного користування позивача було побудовано 39 кіосків, а кількість об'єктів нерухомого майна, які набуті фізичними особами шляхом їх створення (будівництва) становить 15, однак господарськими судами цьому не надано належної правової оцінки.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України.

Відповідно ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний суд України у рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1 та 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (ч.2 ст.144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Відповідно ч.1 ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що відповідач, приймаючи спірне рішення, вийшов за межі своєї компетенції у сфері земельних правовідносин, інших обставин, що передбачали б припинення права постійного користування позивача на підставі та відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, матеріали справи не містять. Судова колегія Вищого господарського суду України також вважає, що при прийнятті Рудківською міською радою рішення №1 від 14.08.2014 відбулася підміна поняття щодо терміну "втратило чинність".

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не повно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, господарські суди помилково застосували норми матеріального права щодо підстав та порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою у спірних правовідносинах, що спричинило прийняття передчасного рішення.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 16.12.2015 Львівського апеляційного господарського суду та рішення від 23.09.2015 господарського суду Львівської області зі справи № 914/1347/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга