ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року № 910/8072/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.суддів Гончарука П.А. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Нікітіна - Дудікова Г.Ю. Богдан І.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2015 рокуу справі№ 910/8072/15-гза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека"дотовариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр"про стягнення 4 351 384,32 грн. ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 р. позивач звернувся в господарський суд з позовом про стягнення з відповідача 2 025 366,00 грн. основного боргу, 671 184,00 грн. пені, 1 465 565,72 грн. інфляційних втрат, 189 268,65 грн. - 3% річних за договором на виконання робіт № ІБ-1208-02, укладеним між сторонами 07.08.2012 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року (суддя Полякова К.В.) позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "ІПП-Центр" на користь ТОВ "Енергобезпека" 2 025 366,00 грн. основного боргу, 671 184,00 грн. пені, втрати від інфляції у розмірі 1 465 565,72 грн., 189 268,65 грн. - 3% річних та 73 080,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року (головуючий - Ткаченко Б.О., судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року скасовано та постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

У справі оголошувалися перерви з 02.03.2016 р. до 16. 03.2016 р. та з 16.03.2016 р. до 23.03.2016 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 07.08.2012 року між ТОВ "ІПП-Центр" (далі - замовник) та ТОВ "Енергобезпека" (далі - виконавець) укладений договір на виконання робіт № ІБ-1208-02 (далі - договір).

За умовами договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати науково-технічні роботи за темою: "Оцінка технічного стану та перепризначення терміну експлуатації реактора енергоблоків № 1 та № 2 ВП ЗАЕС".

Відповідно до п.п. 1.2 - 1.5 договору зміст та обсяг робіт в цілому по етапах, наукові, технічні та інші умови до науково-технічної продукції, які є предметом договору, визначаються технічним завданням, що міститься у додатку 1, який є невід'ємною частиною договору. Обсяг виконання робіт може бути уточнено, доповнено та/або змінено за взаємною згодою сторін. Терміни і вартість виконання основних етапів визначаються календарним планом, що міститься у додатку 2, який є невід'ємною частиною договору. На підставі цього договору виконавець організує та забезпечує поетапне виконання робіт для замовника, а замовник приймає виконані виконавцем роботи після їх закінчення по кожному етапу роботи, про що будуть складені відповідні акти здачі-приймання. Якщо в процесі виконання роботи буде з'ясована неминучість одержання негативного результату або недоцільність подальшого проведення робіт, виконавець має право призупинити їх, повідомивши про це замовника у 10-денний термін, після зупинки. У цьому випадку сторони зобов'язані у 5-ти денний термін розглянути питання про доцільність продовження робіт.

Згідно з п.п. 2.1.1 - 2.1.3 договору виконавець зобов'язується здійснювати виконання робіт у терміни, в обсягах та на умовах, що передбачені цим договором і що можуть бути погоджені в додаткових угодах до цього договору, якщо такі будуть укладені.

Відповідно до пунктів 2.2.1 - 2.2.2 договору замовник взяв на себе обов'язки надавати виконавцю необхідні йому для виконання своїх зобов'язань за договором та/або додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені; інформацію та консультативну підтримку персоналом замовника, що має необхідну кваліфікацію. Проводити оплату виконаних виконавцем робіт відповідно до умов цього договору та/або додаткових угод до нього, якщо такі будуть укладені.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість робіт становить 6 436 000,00 грн.

П. 3.2 договору, на підставі якого спір вирішувався в суді першої інстанції, передбачав, що рахунки виконавця оплачуються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу робіт.

Відповідно до п.п. 3.3 - 3.4 договору виконавець має право без погодження замовника змінювати фактичну структуру статтей витрат без збільшення загальної вартості робіт за договором. Замовник залишає за собою право змінювати вартість етапів робіт, що оформлюється додатковою угодою.

Згідно з положеннями п.п. 4.1 - 4.4 договору, після завершення виконання робіт за кожним із етапів відповідно до календарного плану виконавець надає замовнику компакт-диск із результатами виконаних робіт. Після завершення робіт за кожним етапом виконавець подає замовнику акт здачі приймання робіт. Замовник зобов'язаний у 10-ти денний термін з дня надходження технічного звіту розглянути його, затвердити, підписати акт здачі-приймання роботи, або представити обґрунтовані зауваження. У випадку неподання їх, робота вважається прийнятою без зауважень. У випадку мотивованої відмови сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок та термінів їх виконання.

За наслідками виконання робіт за договором, сторонами підписано та скріплено печатками дев'ять актів здавання-приймання роботи на загальну суму 9 886 000,00 грн.(а.с.27-35,т.1).

Позивачем також було виписано відповідачеві податкові накладні на вказані роботи (а.с.18-26,т.1).

ТОВ "ІПП-Центр" оплатило виконані виконавцем роботи лише на суму 7 860 634,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 27 від 04.03.2013 року на суму 1 452 626,00 грн.;

- № 28 від 04.03.2013 року на суму 4 706 920,00 грн.;

- № 30 від 15.03.2013 року на суму 1 500,00 грн.;

- № 31 від 18.03.2013 року на суму 1 000 000,00 грн.;

- № 32 від 05.04.2013 року на суму 17 500,00 грн.;

- № 35 від 17.04.2013 року на суму 50 000,00 грн.;

- № 61 від 24.04.2013 року на суму 24 000,00 грн.;

- № 52 від 27.08.2013 року на суму 283 920,00 грн.;

- № 434 від 11.09.2013 року на суму 195 468,00 грн.;

- № 11 від 10.10.2013 року на суму 128 700,00 грн., тобто заборгованість за виконані роботи становить 2 025 366,00 грн.

31.01.2014 року ТОВ "Енергобезпека" направило відповідачу претензію № 1 на суму 2 717 359,00 грн. з вимогою про сплату основного боргу, пені та 3 % річних, яка була залишена ТОВ "ІПП-Центр" без виконання.

Статтею 892 ЦК України передбачено, що за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Положеннями ст. 893 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд обгрунтував свій висновок тим, що на його вимогу сторонами було надано оригінали договору на виконання робіт № ІБ-1208-02 від 07.08.2012 року, які є ідентичними, за винятком п. 3.2 договору, який передбачає порядок оплати виконаних робіт.

У екземплярі позивача вказано, що рахунки виконавця оплачуються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу робіт, а у екземплярі відповідача - рахунки виконавця оплачуються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу робіт, затвердженого висновком державної технічної експертизи.

Оскільки державна технічна експертиза неоплачених робіт не проведена, то у позивача (на момент звернення з позовом) не виникло право на подання позову про стягнення спірних коштів, адже оплата за договором має проводитися після затвердження звіту про виконання робіт державною технічною експертизою.

Крім того, суд послався на те, що відповідно до ст.8 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", який є основоположним у ядерному законодавстві України, норми, правила і стандарти з ядерної та радіаційної безпеки - це критерії, вимоги і умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки є обов'язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Вимоги зазначених норм, правил та стандартів приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.

Наказом Державного комітету ядерного регулювання "Про затвердження Вимог до порядку та змісту робіт для продовження терміну експлуатації інформаційних та керуючих систем, важливих для безпеки атомних електростанцій (НП 306.5.02/2.068-2003)" № 306/7627 від 15.04.2003 року, а також наказом Держатомрегулювання № 191 від 28.12.2007 року, передбачено погодження всієї документації з Державною інспекцією ядерного регулювання, яке полягає в проходженні технічної експертизи в ДП "ДНТЦ "ЯРБ" (відокремлений підрозділ інспекції).

Подібні приписи містить також Положення "Про порядок продовження строку експлуатації обладнання систем, важливих для безпеки" ДП "НАЕК "Енергоатом" та ДІЯРУ № ПЛ-Д.0.030.126-10 від 24.12.2010 року.

Тобто, роботи за спірним договором відносяться до сфери ядерного регулювання і звіти про їх виконання повинні затверджуватися державною технічною експертизою, а тому саме редакція договору відповідача узгоджується з вимогами законодавства у сфері ядерного регулювання.

При цьому апеляційний господарський суд відхилив клопотання позивача про призначення судової техніко-криміналістичної експертизи щодо відповідності другої сторінки договорів (де розміщено п. 3.2) їх першій та третій сторінці з тих підстав, що у будь-якому випадку, відповідно до наведених вище норм, звіти про виконання робіт повинні затверджуватися державною технічною експертизою, на відміну від наданого відповідачем договору, друга сторінка екземпляру позивача візуально відрізняється від сторінок один та три, що встановив суд при візуальному огляді наданих договорів.

Проте, погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції неможливо, оскільки він дійшов до них внаслідок порушення норм ГПК України, що регулюють перегляд судових рішень в апеляційному порядку та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зокрема, згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Питання відповідності другої сторінки договорів їх першій та третій сторінці якраз потребує спеціальних знань і не може бути вирішено шляхом візуального огляду документу судом.

Стаття 38 ГПК України передбачає право суду витребувати докази лише на підставі клопотання сторони або прокурора у разі неможливості самостійно надати докази.

Крім того, ч.1 ст. 101 ГПК України передбачає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В порушення вказаних процесуальних норм суд апеляційної повторно розглянув справу на підставі додаткового доказу - екземпляру договору на виконання робіт № ІБ-1208-02 від 07.08.2012 р., наданого відповідачем лише 14.09.2015 р., без будь-якого обгрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції (а.с.218-220,т.1).

Посилання суду апеляційної інстанції, що вказаний екземпляр був ним витребуваний, не відповідає матеріалам справи, оскільки процесуальним способом витребування доказів є постановлення судом відповідної ухвали.

В жодній з ухвал, прийнятих апеляційним господарським судом протягом розгляду цієї справи, питання витребування додаткових доказів не вирішувалося, не містять таких даних і протоколи судових засідань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду і постановив нове, на підставі неналежного додаткового доказу, необхідність прийняття якого судом відповідно до правил ч.1 ст. 101 ГПК України не обгрунтована.

Що стосується застосування апеляційним господарським судом до спірних правовідносин Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (далі - Закон) та вищевказаних наказу Державного комітету ядерного регулювання і Положення "Про порядок продовження строку експлуатації обладнання систем, важливих для безпеки", то слід відзначити таке.

Відповідно до ст. 7 Закону, він поширюється на всі види діяльності у сфері використання ядерної енергії, включаючи:

розміщення, проектування, спорудження, введення в експлуатацію, експлуатацію та зняття з експлуатації ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання;

здійснення робіт та надання послуг, які впливають на безпеку під час використання ядерної енергії;

поводження з ядерними матеріалами та джерелами іонізуючого випромінювання, зокрема при розвідці та видобуванні корисних копалин, які містять ці матеріали та речовини;

проведення наукових досліджень з використанням ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, ядерних матеріалів;

управління у сфері використання ядерної енергії;

державне регулювання безпеки під час використання ядерної енергії;

фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, інших джерел іонізуючого випромінювання;

державний облік ядерних матеріалів та джерел іонізуючого випромінювання;

державний контроль за радіаційною обстановкою на території України;

підготовку кадрів для діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії;

міжнародне співробітництво та забезпечення дотримання міжнародних зобов'язань України у сфері використання ядерної енергії.

За спірним договором позивач мав виконати та надати відповідачу науково-технічні роботи за темою: "Оцінка технічного стану та перепризначення терміну експлуатації реактора енергоблоків №1 та №2 ВП ЗАЕС".

Будь-яких доказів того, що вказані роботи охоплюються якимось із вказаних в ст. 7 Закону видів діяльності, в постанові суду апеляційної інстанції не наведено.

Крім того, ст. 26 Закону передбачає, що використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання на території України базується на дозвільному принципі. Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач має дозвіл на якийсь вид діяльності, на який поширюється дія Закону.

Зі змісту договору не вбачається, що він укладений на виконання укладених відповідачем договорів з третіми особами.

Відповідно до розділу 2 наказу Державного комітету ядерного регулювання, від 18.03.2003, № 42 "Про затвердження Вимог до порядку та змісту робіт для продовження терміну експлуатації інформаційних та керуючих систем, важливих для безпеки атомних електростанцій (НП 306.5.02/2.068-2003)", виконання вимог цього нормативно-правового акта обов'язкове для експлуатуючої організації і Державного комітету ядерного регулювання України на етапах експлуатації та зняття з експлуатації АЕС.

Сторони у справі не є експлуатуючими організаціями атомних електростанцій.

Слід зазначити, що посилаючись на вказаний нормативний документ, апеляційний господарський суд, вказав неправильний його номер та дату прийняття - № 306/7627 від 15.04.2003 року, оскільки це номер та дата його реєстрації в Мін'юсті.

Наказ Держатомрегулювання № 191 від 28.12.2007 р. не зареєстрований в Мін'юсті, відсутній в інформаційних базах правових актів, а тому в силу Указу Президента України від 03.10.1992 р. (з наступними змінами) "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів та інших органів виконавчої влади" не нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання.

Це ж стосується і Положення "Про порядок продовження строку експлуатації обладнання систем, важливих для безпеки", затвердженого ДП "Енергоатом" та ДІЯРУ, наданого відповідачем суду касаційної інстанції.

Враховуючи зазначені порушення норм процесуального законодавства при перегляді справи в апеляційному порядку, та застосування норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною і обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Разом з тим, не може бути залишене в силі і рішення суду першої інстанції, оскільки воно постановлено з порушенням вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування усіх обставин, що мають істотне значення для справи.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами п. 3.2 договору остаточний розрахунок проводиться протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу роботи.

Акти приймання-передачі виконаних робіт підписані сторонами 30.11.2012 року та 28.12.2012 року, а тому оплату замовник мав здійснити протягом 30 календарних днів, тобто по 31.12.2012 року та 29.01.2013 року відповідно.

Оскільки відповідач у порушення зобов'язань за договором, не здійснив оплату виконаних робіт у повному обсязі, то з нього підлягає стягненню заборгованість у сумі 2 025 366,00 грн. та, враховуючи прострочення сплати основного боргу, також 671 184,00 грн. пені, 1 465 565,72 грн. інфляційних втрат, 189 268,65 грн. 3 % річних.

Проте, такі висновки суду суперечать умовам спірного договору, адже строк оплати виконаних робіт обчислюється від дати отримання замовником звіту про виконання етапу роботи, а не акту приймання -передачі виконаних робіт.

Такі звіти в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно п.3.1 договору вартість робіт за ним разом з ПДВ становить 6 436 000 грн., а п.5.2.2 передбачено, що перевищення витрат у порівнянні з договірною ціною, допущене виконавцем без узгодження з замовником, компенсується ним за рахунок власних коштів.

За таких обставин суд мав з'ясувати яким чином було і чи було узгоджено з відповідачем перевищення договірної ціни робіт, адже позивачем виконано робіт за договором на суму 9 886 000 грн., що на 3 450 000 грн. (9886000 грн. - 6436000 грн.) перевищує їх договірну вартість, чи виконувалися роботи в межах технічного завдання, що є додатком №1 до договору і відсутнє в матеріалах справи, та в залежності від встановленого вирішити питання існує у відповідача обов'язок їх оплатити чи ні.

Отже, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати права і обов'язки сторін за договором, з'ясувати вищевказані обставини в справі і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 09 червня 2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2015 року у справі за №910/8072/15-г скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя П. ГончарукСуддя І. Кондратова