Постанова ВГСУ від 23.03.2016 року у справі №910/30985/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 910/30985/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чинбар"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2016р.та ухвалугосподарського суду міста Києва від 11.12.2015р.у справі№910/30985/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Чинбар"до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"провизнання договорів недійснимиза участю представників:

позивача: Габріель Я.В., дов. від 28.07.2015р.;

відповідача : не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Чинбар" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання договорів недійсними, а саме: визнання частково недійсною додаткову угоду №2 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р., визнання частково недійсною додаткову угоду №3 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р. та визнання недійсним договору банківського вкладу №02-02-2010 від 12.02.2010р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2015р. у справі №910/30985/15 (суддя Босий В.П.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Сітайло Л.Г., суддів: Пашкіної С.А, Баранця О.М.) позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Чинбар" повернуто без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Публічне акціонерне товариство "Чинбар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 11.12.2015р. скасувати, а справу №910/30985/15 направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Як вже було зазначено вище, Публічне акціонерне товариство "Чинбар" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання частково недійсною додаткову угоду №2 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р., визнання частково недійсною додаткову угоду №3 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р. та визнання недійсним договору банківського вкладу №02-02-2010 від 12.02.2010р.

У ч.1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Тобто, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, з аналізу зазначеної норми вбачається, що об'єднання позовних вимог дозволяється за умови дотримання зазначених вимог: вимоги, повинні бути пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. При цьому, слід зазначити, що підставою позову - є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги. Натомість, доказами у господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи. Отже, можна об'єднати вимоги, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Відповідно до п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18 (з подальшими змінами і доповненнями) якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву.

Разом з цим, апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2015р. у справі №910/22657/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2016р. відмовлено Публічному акціонерному товариству "Чинбар" у задоволенні позову про визнання частково недійсною додаткової угоди № 2 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Публічним акціонерним товариством "ЧИНБАР". При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що постановою Вищого господарського суду від 17.02.2016р. у справі №910/22657/15 постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2016р. залишено без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чинбар" - без задоволення. Тобто, господарськими судами вже розглянуто питання відносно дійсності додаткової угоди № 2 від 12.02.2010р. до кредитного договору №23-09-980-KL від 24.09.2009р., питання про недійсність якої об'єднано разом з іншими вимогами позовної заяви у даній справі.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, а також зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України того факту, що по кожній із заявлених позовних вимог Публічним акціонерним товариством "Чинбар" у даній справі, необхідно проводити окремі процесуальні дії із визначенням та дослідженням різного кола доказів щодо встановлення обставин, пов'язаних з чинністю кожного з договорів, враховуючи, що додаткові угоди до кредитного договору та договір банківського вкладу за своєю правовою природою є різними правочинами, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що сумісний розгляд об'єднаних позивачем вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, а відтак, вірним є висновок господарського суду міста Києва про повернення позовної заяви Публічному акціонерному товариству "Чинбар" на підставі п.5 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України, з яким обгрунтовано погодився Київський апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові від 02.02.2016р.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відтак, зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115,1117,1119,11111,11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України