ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 910/24160/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А.(доповідач),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" на рішення господарського суду міста Києва від 5 листопада 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №910/24160/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення коштів, -

Встановив:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грінтек Енержі", яким в процесі розгляду апеляційної скарги було змінено назву на товариство з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг", звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, з врахуванням уточнень позовних вимог, 164 063,01 грн., а саме 162 632,73 грн. суми безпідставно отриманих коштів, 1 430,28 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду м. Києва від 5 листопада 2015 року у справі №910/24160/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року, у позові відмовлено. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 8,54 грн. надмірно сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16 серпня 2012 року, на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року №915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини", між відповідачем, як виконавцем, та позивачем, як замовником, укладено договір про надання послуг №17/1663ІМ, згідно якого виконавець організує збирання, заготівлю та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів шляхом залучення до виконання на конкурсних засадах спеціалізованих підприємств, які мають відповідні ліцензії та умови щодо надання послуг із збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів, або шляхом використання власних виробничих потужностей, як на території прогнозованого розповсюдження, зазначений у відомості, так і по всій території України (п. 3.4), а замовник оплачує послуги виконавця до закінчення митного оформлення відповідно обсягам, зазначеним ним у відомості, у строки, передбачені п. 5.1 та 5.2 цього договору (п. 2.3.3.).

Згідно п. 11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року; у разі відсутності письмових заяв сторін про розірвання договору за два місяця до закінчення терміну дії зазначеного в п. 11.1, договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах (п. 11.2.); договір не може бути розірваний в односторонньому порядку.

На виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача у Державному казначействі України авансових платежів на загальну суму 848 512,82 грн., натомість вартість послуг, наданих відповідачем склала 685 880,09 грн., внаслідок чого надлишок перерахованих позивачем грошових коштів становить 162 632,73 грн.

Позивач, посилаючись на припинення дії постанови Кабінету Міністрів України №915, а також на закінчення терміну дії договору №17/1663ІМ, вказує, що 162 632,73 грн. набуті відповідачем безпідставно, оскільки були перераховані позивачем в якості авансу за послуги, які відповідачем надані не були, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню позивачу. В зв'язку з неповерненням вказаної суми позивач просить стягнути з відповідача 1 430,28 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202, ст.ст. 536, 600, 601, 604-607, ч. 1 ст. 626, ст. 901, ч. 1 ст. 903, ст. 1212 ЦК України, ч. 1 ст. 174 ГК України, вказав на те, що залишок коштів, які позивач сплатив відповідачу як передоплату за послуги відповідача, не зважаючи на припинення дії договору №17/1663ІМ, не може бути витребувана відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно, оскільки отримана відповідачем як оплата за договором, тобто за наявності правової підстави.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, вказав на помилковість висновку місцевого господарського суду про те, що договір №17/1663ІМ внаслідок закінчення строку одноразової пролонгації припинив свою дію, оскільки умовами договору разова пролонгація не передбачена, а навпаки зазначено, що договір вважається пролонгованим та той же строк на тих же умовах за відсутності заяви однієї із сторін за 2 місяці до закінчення строку дії договору; сторонами не надано доказів припинення дії договору у порядку визначеному його умовами, тобто договір є діючим, сторонами не розривався, недійсним, у передбаченому законодавством порядку, не визнавався. Посилаючись на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір про надання послуг №17/1663ІМ є чинним, кошти, за умовами договору, мали перераховуватися авансовою оплатою, тобто відповідач має всі належні підстави для виконання своїх зобов`язань за договором та надання послуг позивачу, а отже це виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення, апеляційний господарський суд залишив рішення без змін.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції є правильним з огляду на наступне.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 ЦК України.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, змовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг, відповідно до ст. 905 ЦК України, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Дослідивши умови договору про надання послуг №17/1663ІМ та матеріали справи і, встановивши, що договір недійсним не визнавався, у передбачений законодавством або умовами договору спосіб не розривався, заяв про відсутність наміру продовження його дії сторони один одному не подавали, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що цей договір на час звернення позивача з позовом до суду і на час розгляду справи був чинним, тобто відповідач має всі належні підстави для виконання своїх зобов`язань за договором та надання послуг позивачу.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказана норма Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень даної норми.

Встановивши, що на час звернення позивача із позовом і на час розгляду справи у суді договір про надання послуг №17/1663ІМ є чинним, тобто наявність між сторонами договірних відносин, на підставі яких позивач перерахував відповідачу передоплату, частиною якої є спірна сума коштів, апеляційний господарський суд правильно вказав про відсутність підстав застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 162 632,73 грн., і як наслідок, про стягнення 1 430,28 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи викладене, вказані висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають нормами матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень вказаних норм права, зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, викладені в касаційній скарзі доводи дублюють доводи апеляційної скарги, що були предметом дослідження у суді другої інстанції, який дав їм правильну правову оцінку, а тому такі твердження скаржника не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

За таких обставин постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №910/24160/15 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко