ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року Справа № 5023/4847/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Мележик Н.І., Дунаєвської Н.Г.,розглянув касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Впровадницька фірма "Астра" ЛТДна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р.у справі№5023/4847/11 господарського суду Харківської областіза позовомСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Впровадницька фірма "Астра" ЛТД 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамма-Плюс"пророзірвання договору та стягнення 395106,06 грнза участю представників:

позивача: ОСОБА_5, дов. від 13.11.2015р.;

відповідача 1: Федоренко І.С., дов. від 22.03.2016р.;

відповідача 2: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_4 (надалі в тексті постанови - ФОП ОСОБА_4.) у червні 2011 року звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Впровадницька фірма "Астра" ЛТД (надалі в тексті постанови - ТОВ ВФ "Астра" ЛТД) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамма-Плюс" про розірвання договору купівлі-продажу №62 від 30.10.2007 р., а також солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів, сплачених за товар у сумі 321262 грн. та 33089,99 грн. інфляційних втрат, 10931,71 грн. 3% річних і 29822,36 грн. упущеної вигоди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. у справі №5023/4847/11 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ВФ "Астра" ЛТД на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 321262 грн., інфляційне зростання суми боргу у розмірі 33089,99 грн.; 3% річних у розмірі 10773,28 грн.; суму упущеної вигоди у розмірі - 29281,05 грн., 3951,06 грн. витрат державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу № 62 від 30.10.2007 р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ ВФ "Астра" ЛТД. В задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамма-Плюс" відмовлено.

На виконання вказаного рішення 13.09.2011р. було видано наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р. рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р. скасовано, рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2011 р. залишено в силі.

16.11.2015р. ФОП ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Харківської області з заявою, в якій просила суд визнати поважними причини пропуску строку для пред'явлення наказу господарського суду Харківської області від 13.09.2011р. до виконання та поновити цей строк.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.12.2015р. у справі №5023/4847/11 (суддя Прохоров С.А.) у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_4 про поновлення строку пред'явлення до виконання наказу господарського суду Харківської області від 13.09.2011р. у справі № 5023/4847/11 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Івакіна В.О., суддів: Камишева Л.М., Пелипенко Н.М.) ухвалу господарського суду Харківської області від 02.12.2015р. у справі №5023/4847/11 скасовано та винесено нову, якою, визнано поважними причини пропуску ФОП ОСОБА_4 строку для пред'явлення наказу господарського суду Харківської області від 13.09.2011р. у справі №5023/4847/11 до виконання та поновлено строк.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Харківського апеляційного господарського суду, ТОВ ВФ "Астра" ЛТД звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Харківської області від 02.12.2015р. у справі №5023/4847/11.

У відзиві на касаційну скаргу, ФОП ОСОБА_4 просила залишити в силі оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримавши наказ господарського суду Харківської області від 13.09.2011р. стягувач - ФОП ОСОБА_4 звернулась до відділу ДВС Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда із заявою про відкриття виконавчого провадження за вищевказаним судовим наказом. Постановою Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ від 20.06.2012 р. відкрито виконавче провадження №32924781.

Постановою Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ від 22.05.2013р. повернуто наказ господарського суду Харківської області від 13.09.2011р. по справі № 5023/4847/11 на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження".

Проте судом апеляційної інстанції з наявної у матеріалах справи довідки №21330 від 29.10.2015 р. про втрату наказу господарського суду встановлено, що наказ №5023/4847/11 від 13.09.2011р. було втрачено відділом ДВС Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда. З постанови від 25.08.2015 р. в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Санкаускас В.Н. судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази направлення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу рекомендованою кореспонденцією згідно ст.31 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, судом апеляційної інстанції вказано про наявність поданих управлінням ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області до господарського суду Харківської області заяв про видачу дубліката наказу, за наслідками розгляду яких були прийняті ухвала від 08.10.2015р. у даній справі про відмову у прийнятті заяви, а також ухвала від 05.11.2015р. про відмову у задоволенні заяви про видачу дублікату наказу, через звернення державного виконавця із заявою про видачу дублікату наказу після закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, оскільки наказ був дійсний для пред'явлення до виконання до 14.09.2012р.

Відповідно до приписів ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.ч.2,3 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Значення обов'язковості виконання рішення суду висловлено в правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі "Деркач та Палек проти України" (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява №589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п.40).

Відповідно до ч.1 ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Згідно з п.3 ч.2 ст.17 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою судові накази.

За приписами ч. 1 ст.31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено фактичне повернення виконавчого документа стягувачу, за наявності для цього визначених Законом підстав. Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За приписами ч. 4 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Разом з тим, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, ч. 5 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відтак, апеляційний господарський суд, встановивши у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України факт втрати відділом ДВС Ленінського районного управління юстиції м. Кіровограда судового наказу №5023/4847/11 від 13.09.2011р. та неповернення його стягувачеві у порядку визначеному ст.31 Закону України "Про виконавче провадження", дійшов обґрунтованого висновку про позбавлення ФОП ОСОБА_4 можливості на повторне звернення до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення у даній справі в межах строків визначених нормами чинного в Україні законодавства.

Положеннями ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Згідно зі статтями 22, 23 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Згідно вимог ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що суд апеляційної інстанції згідно ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що з огляду на встановлені ним обставини, підстави пропуску ФОП ОСОБА_4 строку на пред'явлення спірного наказу до виконання є поважними, об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а також з огляду на те, що суд касаційної інстанції у відповідності до вимог ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. Водночас, як обґрунтовано зазначено судом в оскаржуваній постанові, висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для поновлення строку за заявою стягувача є таким, що фактично позбавляє позивача права на виконання судового рішення, гарантованого Конституцією України та нормами чинного в Україні законодавства. Вірним є і твердження апеляційного господарського суду стосовно того, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямований на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства, держави, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що доводи заявника касаційної скарги не спростовують встановлених судом апеляційної інстанції обставин та не впливають на правильність здійснених ним висновків у цій справі, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115,1117,1119,11111,11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Впровадницька фірма "Астра" ЛТД залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. у справі №5023/4847/11 залишити без змін.

Головуючий суддя: С.В. Владимиренко

Судді: Н.І. Мележик

Н.Г. Дунаєвська