ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 925/118/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№ 925/118/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Відродження Кривець"про за участю від позивача: від відповідача:стягнення 689865,31 грн., Люлька О. М., Жук І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 528148, 87 грн. курсової різниці, 92855, 02 грн. грн. плати за користування товарним кредитом, 4851, 99 грн. 3% річних, 21113, 23 грн. втрат внаслідок інфляції, 42896,20 грн. штрафу за неналежне виконання умов договором купівлі-продажу від 12.03.2014 № 15 (далі-договір №15), додаткової угоди від 31.10.2014 № 1.

Позов заявлено з тих мотивів, що згідно із договором купівлі-продажу № 15 від 12.03.2014, додаткової угоди від 31.10.2014 № 1 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (далі-товарно-матеріальні цінності, ТМЦ) на загальну суму 306667, 94 грн.

31.10.2014 відповідач звернувся до позивача з листом про перенесення терміну розрахунку за отримані ТМЦ у сумі 306 667,94 грн. за договором №15 від 12.03.2014 на 2015 рік у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача. Позивачем надано згоду на перенесення терміну розрахунку за договором № 15 на 2015 рік і сторонами підписано додаткову угоду № 1 від 31.10.2014 відповідно до умов якої, розрахунок повинен проводитися на наступних умовах:

"На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу:

50% до 01.09.2015;

50% до 01.11.2015".

Товарний кредит з відстрочкою платежу надається на умовах сплати 11% річних за користування товарним кредитом за період з 01.12.2014 до повного виконання покупцем своїх зобов'язань договором № 15.

Позивач, посилаючись на п. 4.6. договору №15 змінив розмір основної заборгованості відповідача відповідно до зміни курсу гривні до іноземної валюти, що визначена еквівалентом ціни на товар.

Позивач вважає, що станом на 01.09.2015 відповідач повинен сплатити 428 962,00 грн.

На думку позивача, загальна сума курсової різниці становить 551256,07 грн., тобто загальна сума основної заборгованості відповідача станом на 20.01.2016 складає 857924,01 грн. Дані про курс валют на міжбанківському валютному ринку взяті позивачем із сайту MezhBank.org.ua .

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 у справі № 925/118/16 (суддя Єфіменко В. В.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 925/118/16 (у складі колегії суддів: Гаврилюка О. М. - головуючого, Гончарова С. А., Станіка С. Р.) рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 у справі № 925/118/16 залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що у позивача немає права на нарахування зміни курсу гривні до іноземної валюти та підстав для стягнення заявлених позивачем 5% штрафу, 3% річних та втрат внаслідок інфляції.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 925/118/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 925/118/16, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж. О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 189 Кодексу ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження Кривець" 12.03.2014 укладено договір купівлі-продажу № 15 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива відповідно до умов даного договору № 15 (додаткових угод та специфікацій до нього).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що п. 4.1 договору від 12.03.2014 № 15 визначено, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації (ях) до договору.

На виконання умов договору від 12.03.2014 № 15 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується накладними і специфікаціями: видатковою накладною від 09.04.2014 № 29 (специфікація № 1 від 09.04.2015 ) - 1 405 л на суму 229746, 42 грн.; видатковою накладною від 29.05.2014 № 55 (специфікація № 3 від 29.05.2015) - 300 л на суму 25920 грн.; видатковою накладною від 29.05.2014 № 56 (специфікація № 4 від 29.05.2015 ) - 190 л на суму 46512 грн., які підписано уповноваженими представниками сторін, засвідчено печатками.

Відповідачем на виконання зобов'язань за договором від 12.03.2014 № 15 і додатковою угодою до нього № 1 здійснено наступні платежі: платіжним дорученням від 10.09.2015 № 16 відповідачем сплачено позивачу 155650 грн. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин, що перевищує 50% від загальної вартості поставленого товару (50% = 114 873, 21 грн.); платіжним дорученням від 27.10.2015 № 96 відповідачем сплачено позивачу 86528, 42 грн. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин; платіжним дорученням від 28.10.2015 № 98 відповідачем сплачено позивачу 60000 грн. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин.

Між сторонами 05.06.2014 підписано специфікацію № 2 відповідно до якої позивач зобов'язувався передати відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 4489, 52 грн. з ПДВ на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу до 01.12.2014. Доказів поставки товару за специфікацією № 2 позивачем не надано.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 4489, 52 грн. за специфікацією № 2 є безпідставними і не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Зі специфікацій № 1 від 09.04.2014, № 2 від 05.06.2014, № 3 від 29.05.2014, № 4 від 29.05.2014 вбачається, що на залишок заборгованості продавцем надано покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до 01.12.2014.

Відповідач 31.10.2014 звернувся до позивача з листом про перенесення терміну розрахунку за отримані за договором від 12.03.2014 № 15 товарно-матеріальні цінності у сумі 306667, 94 грн. на 2015 рік у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача.

Позивачем надано згоду на зміну терміну розрахунків за договором від 23.04.2015 № 15 на підтвердження чого сторонами підписано додаткову угоду № 1 від 31.10.2014.

Відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 31.10.2014 продавцем надано покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу: 50% до 01.09.2015; 50% до 01.11.2015.

Пунктом 1.2 додаткової угоди № 1 від 31.10.2014 сторонами передбачено, що товарний кредит з відстрочкою платежу надано відповідачу на умовах сплати 11% річних за користування товарним кредитом з 01.12.2014 (тобто після 01.12.2014) до повного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 23.04.2014 № 15.

У п. 4.3 договору від 23.04.2015 № 15 сторонами передбачено, що нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється щомісячно шляхом виставлення позивачем відповідного рахунку-фактури та підписання з відповідачем акта виконаних робіт щодо надання послуг з товарного кредиту.

Відповідно до п. 4.6 договору від 23.04.2015 № 15 закріплено обов'язок відповідача сплатити саме нараховані (в порядку передбаченому цим договором) відсотки за користування товарним кредитом.

Вимоги п. 4.3 для нарахування % на суму товарного кредиту договору № 15 щодо обов'язку надати відповідні рахунки-фактури та акти виконаних робіт відповідачу є обов'язковими для позивача.

Відповідно до п. 6.1 договору від 12.03.2014 № 15 відповідач зобов'язаний надати документи щодо свого фінансового стану впродовж 5 днів з моменту отримання вимоги позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що акт надання послуг з нарахуванням процентів за користування товарним кредитом № 138 та акти надання послуг з нарахуванням курсової різниці № 148, № 149, № 158, № 140 надіслано відповідачу через УДППЗ "Укрпошта" 21.11.2015.

Позивачем надіслано лист (від 16.11.2015 № 136) з вимогою надати фінансові документи відповідача відповідно до п. 6.1 договору від 23.04.2015 № 15.

Позивачем 02.12.2015 надіслано відповідачу лист № 30 з вимогою сплатити за договором № 15 від 12.03.2014 528148, 87 грн. заборгованості; 92855,02 грн. 11% річних, 621000,89 грн. всього.

Поштові відправлення повернуто відправнику у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною відправником адресою. В подальшому УДППЗ "Укрпошта" вручено його відправнику у ОПЗ "Ківшовата" 03.12.2015.

Поштове відправлення № 0950001446051 прийнято 15.12.2015 у ОПЗ "Тараща О" і 29.12.2015 доставлено в ОПЗ "Кривець" та в той же день повернуто за зворотною адресою, а 02.01.2015 вказане п поштове відправлення доставлено в ОПЗ "Лука".

Факт невручення вказаних поштових відправлень підтверджується дослідженими в судовому засіданні: листом керівника позивача від 17.12.2015 на адресу органів юстиції та фіскальної служби та поштовими конвертами із реквізитами відправлень та довідками УДППЗ "Укрпошта" форма 20.

Доказів того, що після укладання договору від 12.03.2014 № 15 відповідачем навмисно змінено свою юридичну адресу вказану в договорі та в ЄДР ЮОФОП позивачем суду не надано.

Платіжним дорученням від 04.11.2015 № 166 відповідачем сплачено позивачу 27596, 73 грн. в якості відсотків за користування товарним кредитом за договором від 23.04.2014 № 15.

Розмір заявлених вимог позивач мотивує тим, що станом на 01.12.2014 середній курс продажу 1 долару США на міжбанківському ринку становив 16,1313 грн. відповідно позивач нарахував курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 01.12.2014, яка складає 105578,11 грн.

Станом на 01.01.2015 (курс взятий за 29.12.2014) середній курс продажу 1 долару США на міжбанківському ринку становив 19,1889 грн. відповідно позивачем нараховано курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 01.01.2015, у розмірі 78138, 99 грн.

Станом на 01.02.2015 середній курс продажу 1 долару США на міжбанківському ринку становив 21,2714 грн. відповідно позивачем нараховано курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 30.01.2015, у розмірі 53219, 67 грн.

Станом на 24.02.2015 середній курс продажу 1 долару США на міжбанківському ринку становив 33,5708 грн. відповідно позивачем нараховано курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 24.02.2015, у розмірі 314319, 31 грн.

На думку позивача, загальна сума курсової різниці становить 551256,07 грн., тобто загальна сума основної заборгованості відповідача станом на 20.01.2016 складає 857924, 01 грн. Дані про курс валют на міжбанківському валютному ринку взяті позивачем із сайту MezhBank.org.ua.

Суди дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судами не встановлено факту проплат та строків оплати відповідачем поставленого позивачу товару.

Судами не взято уваги фіксування курсу гривні до долару США, що передбачено у специфікаціях до договору № 15 від 12.03.2014 та не надано цьому правової оцінки.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповно встановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню за передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванхімікл" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 925/118/16 Господарського суду Черкаської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 925/118/16 Господарського суду Черкаської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Вовк І. В. Стратієнко Л. В.