ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 910/18710/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київстар"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у справі910/18710/15Господарського судуміста Києваза позовомКвартирно-експлуатаційного відділу м. Вінницідо1. Приватного акціонерного товариства "Київстар ДЖ.Ес.Ем", 2. Військової частини А1603провизнання недійсними договору та додаткової угодиВ засіданні взяли участь представники:

- позивача:Черепащук Р.А.- відповідача:Ральченко Ю.Г.ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (відповідач-1) та Військової частини А1603 (відповідач-2) про визнання недійсними договору та додаткової угоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року (Селівон А.М.) позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір на надання послуг № VIN 090 від 01.11.2002 р., укладений між Військовою частиною А1603 та Приватним акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем".

Визнано недійсною Додаткову угоду № 3 від 15.08.2012 р. до договору на надання послуг № VIN 090 від 01.11.02 р., укладену між Військовою частиною А1603 та Приватним акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року (судді: Скрипка І.М., Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.) рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року залишено без зміни.

Господарські суди дійшли висновків, що спірний договір та додаткова угоди до нього були укладені з порушеннями встановленого законодавством порядку, тобто положення укладеного сторонами Договору не відповідають положенням законодавства про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони, зокрема, статтям 1 та 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтям 20 та 77 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним за статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Приватне акціонерне товариство "Київстар" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що оскільки позивачем в якості правових підстав було наведено нормам ст.ст. 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, то застосування судами при вирішенні спору ст.ст. 58, 48, 256 Цивільного кодексу УРСР свідчить про неправомірну зміну підстав позову, порушення принципів рівності та змагальності сторін.

Скаржник вважає, що ним надано докази, які підтверджують факт обізнаності позивача про розміщення Відповідачем-2 обладнання Відповідача-1 із 2009 року, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення із даним позовом та порушення судом норм матеріального права, що стосуються позовної давності, які не були застосовані судами, хоча про це було клопотання представника ПрАТ «Київстар».

Скаржник доводить неправильне застосування норм ст.ст. 13, 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки за договором оренди землі орендодавець здійснює передачу земельної ділянки з кадастровим номером, місцем розташування та розміром, тоді як за умовами Договору від 01.11.2002 року ні позивачем, ні відповідачем-2 земельна ділянка у користування Відповідачу-1 не передавалося, навпаки, в п. 1.1 Договору йдеться про те, що Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 отримав під спостереження телекомунікаційне обладнання Відповідача-1 (яке є рухомим майном) для розміщення на своєму майданчику (згідно п.1.5 Договору), договором передбачено плата за надані послуги, але не за користування земельною ділянкою, відтак, зазначений договір не можна віднести до договорів оренди землі.

Скаржник вважає, що спірні правовідносини між відповідачами у справі виникли зобов'язання мають ознаки змішаного договору та містить елементи як договору надання послуг, так і договору зберігання.

Скаржник також доводить, що оскільки все нерухоме майно, в тому числі земля було передане КЕВ м. Вінниця на праві оперативного управління, а передача в оренду нерухомого майна (землею) є по суті комерційною діяльністю, якого КЕВ м. Вінниця не має, тому права позивача не порушуються оспорюваним ним договором навіть якщо оспорюваний договір визнати договором оренди.

Згідно із ч. З ст. 1, ст..5 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» передача майна в оренду віднесено до компетенції Фонду державного майна України, і саме інтересів ФДМУ стосується даний спір, що свідчить про задоволення судом позову особи, інтересів якої не стосується предмет спору.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.11.2002р. між Військовою частиною А 1603 (відповідач-2, виконавець за договором) та Приватним акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем" (відповідач-1, замовник за договором) укладено договір №VIN 090 про надання послуг, відповідно до п. 1.1. якого на підставі взаємної угоди сторін замовник передає, а виконавець приймає під спостереження RBS - обладнання базової станції стільникового зв'язку комунікаційної мережі замовника та вежі з розташованими на ній антенно-фідерними станціями і зобов'язується в найкоротший термін забезпечити прибуття групи попередження до RBS з якої надійшов сигнал "Тривога".

Умовами п. 1.2. Договору місце розташування визначене сторонами знаходиться на території, яка належить виконавцеві на правах державної власності за адресою: 23006, Вінницька область, Барський район, с. Балки, військова частина А 1603.

Згідно п. 1.3. Договору місце розташування радіотехнічної апаратури повинно бути ізольованим, мати захищений доступ, бути обладнаним пожежною та охоронною сигналізацією. Проведення відповідних робіт, зокрема щодо встановлення окремого захисного контейнера і вежі або відокремлення Місця розташування, встановлення сигналізації та засобів пожежогасіння покладається на замовника, здійснюється його силами та за його рахунок.

Пунктом 1.4. Договору визначено, що передача замовником RBS на спостереження виконавцю не призводить до переходу прав власності на неї, а також не спричиняє перекладання відповідальності за її роботу та збереження.

Дата готовності місця розташування до проведення робіт щодо його ізоляції (відокремлення) і обладнання для встановлення RBS вважається сторонами за момент початку виконання ними своїх обов'язків по даному договору і оформлюється Актом готовності, який підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною Договору. Повернення виконавцем RBS замовнику вважається таким, що відбулося, при вивезенні замовником обладнання RBS у повному обсязі і звільненні Місця розташування у стані не гіршому, ніж до розміщення RBS, що оформлюється відповідним актом повернення (п. 1.7 Договору).

Розділами 2, 3 спірного Договору врегульовані зобов'язання сторін, умови та порядок розрахунків тощо.

Так, п.п. 2.1.1, 2.1.3 Договору передбачено, що виконавець зобов'язується в день підписання Акта готовності дозволити розташування RBS на Місце розташування і прийняти її під спостереження; дозволити підключення RBS спеціалістами замовника до систем енергопостачання та комунікацій, які знаходяться в розпорядженні виконавця. Дозволити прокладання, у випадку необхідності (силами та за рахунок замовника), на місці розташування додаткових комунікацій та підключення до контурів робочого та захисного заземлення.

Згідно п. 2.2.6. Договору замовник зобов'язується звільнити місце розташування не пізніше 15 діб з дати припинення договору та передати його виконавцеві в стані, не гіршому ніж наявний на момент укладання договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна місячна плата за надання виконавцем послуг (без вартості спожитої електроенергії ) становить 120,00 грн. на місяць без урахування ПДВ.

Щомісячно до 10 числа місяця наступного місяця оплати виконавцем надає замовнику рахунки на повний обсяг обумовлених договором платежів за попередній місяць. Замовник має право вимагати від виконавця розрахунку місячної плати за надання послуг. Всі рахунки передбачені договором, надаються замовнику разом один місяць (пункт 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору замовник здійснює оплату згідно рахунку виконавця протягом п'яти днів з моменту його отримання шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця. Якщо замовник отримав рахунок виконавця пізніше строку, зазначеного у п. 3.4. термін оплати продовжується за строком такої затримки.

Відповідно до п. 7.1. Договору строк дії договору - з дати укладання до 01.11.2007р. з можливістю подальшої пролонгації. За 2 місяці до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на слідуючий 5-річний строк.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

15.08.2012р. відповідачі погодили та підписали Додаткову угоду №3 до договору, яка містить підписи уповноважених представників сторін та засвідчена печатками відповідачів 1 та 2, відповідно до якої сторони погодили Розділ 3 Договору "Умови та порядок розрахунків" викласти в наступній редакції: "відповідно до п. 3.1. договору за домовленістю сторін загальна місячна плата є фіксованою на весь строк дії договору за наданням виконавцем замовнику послуг з урахуванням відповідних витрат і нарахувань виконавця та з урахуванням індексації (без вартості спожитої електроенергії) становить 627,00 грн. без сплати ПДВ". Розділ 7 Договору "Строк дії договору" викладено в наступній редакції: "відповідно до п. 7.1. строк дії продовжено до 01.11.2015 з можливістю подальшої пролонгації. За 2 місяці до закінчення строку дії договору, сторона, яка бажає припинити його дію або продовжити її з коригуванням умов договору, повинна письмово попередити про це іншу сторону. Якщо у вказаний термін зазначене повідомлення не було зроблене, договір вважається продовженим на слідкуючий 1-річний строк".

Згідно підписаного виконавцем та замовником Акту готовності від 01.11.2002р. по договору надання послуг №VIN 090, виконавцем проведено, а замовником погоджене як прийняте для розміщення базової станції мобільного зв'язку замовника на умовах, зазначених в Договорі, визначене в зазначеному в Договорі місце розташування, яке знаходиться на території військової частини А 1603, підпорядкованій відповідачу 2 за адресою: 23006, Вінницька область, Барський район, с. Балки, військова частина А 1603. Крім того комісією підтверджено задовільний технічний стан місця розташування та можливістю використання за цільовим призначенням, визначному у вищезгаданому договорі та не потребує проведення попередніх підготовчих робіт.

Таким чином, у відповідності до умов Договору відповідач 1 та 2 погодили розміщення обладнання RBS на території військової частини А 1603.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем-2 було належним чином виконано свій обов'язок з передачі ПрАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" місця розташування для розміщення базової станції стільникового зв'язку на підставі Договору, а відповідачем-1 прийнято вказане виконання без будь-яких зауважень.

При цьому, надані відповідачем-1 копії платіжних доручень ПрАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" на підтвердження внесення останнім місячної плати за Договором та підписані між В/ч А1603 та ПрАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" акти виконаних робіт до Договору підтверджують фактичне виконання спірного Договору сторонами.

Факт використання території Військової частини А 1603, яка визначена Договором як місце розташування для розміщення базової станції мобільного зв'язку підтверджується наявним в матеріалах справи актом готовності по Договору надання послуг № VIN 090 про надання послуг від 01.11.2002р. та сторонами не заперечувався.

Позивач посилається на те, що спірний договір №VIN 090 про надання послуг від 01.11.2002р. та додаткова угода до нього № 3 від 15.08.2012р. є удаваними, оскільки насправді між сторонами укладено договір оренди землі, укладенням якого порушено вимоги законодавства щодо передачі військового майна в оренду та укладенням якого фактично відповідач-2 перевищив свої повноваження, в порушення вимог ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у збройних силах України" та Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 11.05.2000р. № 778, а тому спірний договір та додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 вказаної постанови).

Згідно частини 2 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на час укладення спірного договору, угода є удаваною, якщо вона укладена з метою приховати іншу угоду. До удаваної угоди застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі спірного договору, відповідач-1 отримав право розміщення на території військової частини - відповідача-2 обладнання базової станції стільникового зв'язку - RBS.

Судом враховано правову природу укладеного договору, згідно якого вбачається, що зобов'язання відповідача-2 в цілому зводяться до надання замовнику - відповідачу-1 земельної ділянки для розташування обладнання, облаштування і обслуговування якого здійснює замовник. Тобто замовник використовує надану земельну ділянку, розмістивши на ній своє обладнання на певний строк.

Надання замовнику можливості безперешкодного доступу до RBS, підключення до системи енергопостачання та комунікацій, що знаходяться в розпорядженні виконавця, забезпечення подачі живлення тощо не може вважатися послугою, а є лише гарантією прав замовника в процесі користування земельною ділянкою, на якій розміщене обладнання для його власних потреб.

Згідно ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР, норми якого діяли на час укладення спірних правовідносин, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

З наведеної норми законодавства та зазначених положень спірного договору місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що між відповідачами 1 та 2 виникли відносини майнового найму, а спірний договір за своєю юридичною природою є договором майнового найму.

Відповідно до частини 2 статті 58 Цивільного кодексу Української РСР угода є удаваною, якщо вона укладена з метою приховати іншу угоду. До удаваної угоди застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Відтак, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.

У відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Встановлення обставин, передбачених ст. 58 ЦК УРСР та ст. 235 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину, тобто не передбачає в якості правових наслідків удаваного правочину визнання останнього недійсним, а відзначає, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, при цьому законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Проте, як встановлено судом, укладений між відповідачами 1 та 2 спірний договір за своєю суттю є договором найму, і між сторонами фактично виникли відносини найму відповідачем-1 майна, що належить позивачу, а на час укладення спірного договору належало відповідачу-2.

При цьому суд зауважує, що з окремих положень спірного договору не вбачається, що сторони мали дійсний намір оформити спірний договір не як договір найму, а як договір іншого виду, а саме договір надання послуг.

Окрім того, зміст договору та його правова природа, що не залежить від його назви, відповідає саме змісту договору оренди, визначеному статтею 12 Закону України "Про оренду землі", згідно якої договір оренди землі визначений як угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, та відповідає фактичним правовідносинам сторін, отже назва договору не змінює суті останніх, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносин у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Крім того, за актом № 91 приймання (передачі) будівель, споруди та території військового містечка від 10.10.2006р., підписаним командиром Військової частини А 1603, начальником КЕВ м. Вінниці та затвердженим начальником Барського гарнізону та начальником Західного територіального КЕУ, укладеного на підставі наказів начальника Західного територіального КЕУ № 9 від 13.02.2006р., начальника КЕВ м. Вінниці № 2 від 05.01.2006р., начальника Барського гарнізону № 3 від 20.01.2006р., з метою передачі фонду на баланс КЕВ м. Вінниці військовою частиною А 1603 було передано КЕВ м. Вінниці земельну ділянку площею 37,2 га, на якій, зокрема, розміщене військове містечко № 91 складом 55 об'єктів: будинків та споруд Міністерства оборони України.

При цьому, згідно копій рішення виконкому Барської районної ради № 55 від 21.02.1980р. та державного акту № Б№000347 1979р. на право користування землею Вінницька КЕЧ району є землекористувачем земельної ділянки площею 86,9 га в Барському районі Вінницької області.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією з яких є землі оборони.

Згідно ст. 77 Земельного кодексу України (в редакції яка діяла на час укладення спірного договору) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

У відповідності до ст. 20 вказаного Закону віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

На дату укладення спірного договору правовий режим майна, що закріплене за військовими частинами, регулювалося нормами законів України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Таким чином, частина території підприємства, закріплена за відповідачем-2, та передана в користування відповідачу-1 на підставі спірного договору, за своїм правовим режимом є військовим майном.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Сторонами не заперечувалось, що спірний договір був укладений без проведення конкурсу, проведення оцінки майна, що передається в користування відповідачу-1, спеціальною комісією із затвердженням акту відповідної оцінки позивачем та його погодження з регіональним відділенням Фонду державного майна України та без визначення на підставі такої оцінки розміру орендної плати.

До того ж, частиною 2 ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України" передбачено, що порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778 дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.

Судом не встановлено надання Міністерством оброни України дозволу відповідачу-2 на укладення спірного договору та наявності повноважень у Військової частини А 1603 на укладення додаткової угоди до спірного договору в 2012 році після передачі майна на баланс позивача.

Зважаючи на приймання КЕВ м. Вінниці на баланс нерухомого майна та земельної ділянки від військової частини А 1603 за актом № 91 від 10.10.2006р. та приписи ч. 1 ст. 761 ЦК України в редакції, чинній на дату укладення Додаткової угоди № 3, згідно якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, укладати оскаржувану Додаткову угоду Військова частина А 1603 також не мала права.

Отже, господарський суд дійшов вірного висновку про те, що законодавство не надає військовим частинам право передавати землю в оренду (суборенду), при цьому будь-якого рішення щодо земельної ділянки, розташованої на території військової частини, оренда якої фактично була предметом спірного договору для розміщення на ній обладнання базової станції стільникового зв'язку відповідача, не приймалось, спірний договір та додаткова угоди до нього були укладені з порушеннями встановленого законодавством порядку, тобто положення укладеного сторонами Договору не відповідають положенням законодавства про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони, зокрема, статтям 1 та 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтям 20 та 77 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним за статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР.

Доказом того, що насправді мала місце оренда земельної ділянки свідчить лист відповідача-1 від 08.01.2013р. №59/7/05/04/01 до позивача з проханням укласти договір оренди майданчика для розташування базової станції стільникового зв'язку на території військової частини А1603 (а.с.124, т.1) та дублюючий його лист від 23.07.2013р. №6096/7/05/04/01 (а.с.127, т.1), лист-пропозиція відповідача-1 від вересня 2013р. №15/10/09/00/00 (а.с.129-130, т.1) про погодження відповідної схеми оренди майданчика з планом-схемою, а також переписка між позивачем та відповідачем-1 свідчить про наявність у відповідача-1 заборгованості з відшкодування земельного податку пропорційно займаній під обладнанням площею.

З листа позивача від 22.08.2013р. №2539 вбачається, що розміщена станція стільникового зв'язку ПрАТ "Київстар" знаходиться на площі близько 4 150 кв.м. на території військової частини А1603.

Враховуючи те, що судом встановлено невідповідність Договору №VIN 090 про надання послуг від 01.11.2002р. вимогам чинного на момент його укладення законодавства, господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову та визнання недійсним вказаного Договору та додаткової угоди до нього № 3 від 15.08.2012р., яка є невід'ємною частиною спірного Договору.

Суд касаційної інстанції визнає висновки господарських судів такими, що відповідають встановленим обставинам, при оцінці оспорюваних договорів судами правильно застосовані норми права, що регулюють спірні відносини.

Представником відповідача-1 заявлено усне клопотання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, посилаючись при цьому на те, що позов про визнання недійсним Договору №VIN 090 про надання послуг від 01.11.2002р. та додаткової угоди до нього № 3 від 15.08.2012р. позивачем подано зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст.71 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р. та ст.251 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ст. 76 Цивільного кодексу УРСР та ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу УРСР та ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У позовній заяві позивач вказує на подання позову з пропущенням строку позовної давності, просить суд поновити пропущений процесуальний строк звернення до суду із позовною заявою та обґрунтовує поважність причин пропуску тією обставиною, що КЕВ м. Вінниці довідався про існування оспорюваного договору та додаткової угоди до нього під час розгляду в 2013 році Господарським судом міста Києва справи № 902/748/13 за позовом заступника прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартино-експлуатаційного відділу м. Вінниця до ПАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" за участю третьої особи - Військової частини А 1603 про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення коштів, при цьому надання вказаного спірного Договору стало підставою для ухвалення рішення від 09.12.2013р. про відмову в задоволенні позовних вимог.

Слід також зазначити, що між КЕВ м. Вінниця та відповідачем-1 16.12.2009р. був укладений договір №1/09/М3 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (Вінницька область, Барський район, с.Балки, військове містечко №91). Строк дії договору закінчився 01.12.2015р.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

За приписами ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Судом встановлено відсутність в акті № 91 приймання (передачі) будівель споруди та території військового містечка від 10.10.2006р., підписаного в тому числі КЕВ м. Вінниця, який свідчить про приймання на баланс земель та майна Військової частини А 1603, зазначення серед переліку переданого майна, передачі позивачу саме обладнання базової станції стільникового зв'язку - RBS, яке належить ПрАТ "Київстар Дж.Ес.Ем", що, в свою чергу, виключає можливість здійснення беззаперечного висновку щодо поінформованості КЕВ м. Вінниця про укладені відповідачем-2 договори щодо переданого майна, в тому числі і оскаржуваного Договору та додаткової угоди до нього, зважаючи на той факт, що позивач не є стороною оскаржуваних правочинів.

Інших належних та допустимих доказів наявності у позивача - КЕВ м. Вінниця інформації про господарські договори щодо передання на баланс позивача майна відповідача-2, укладених Військовою частиною А 1603 як в період до відповідної передачі майна, так і після вказаної події, сторонами суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та можливість захисту права позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком про наявність підстав для визнання недійсним Договору №VIN 090 про надання послуг від 01.11.2002р. та додаткової угоди до нього № 3 від 15.08.2012р..

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення обставин та оцінка доказів є повноваженнями суду першої та апеляційної інстанції, тому касаційна інстанція відхиляє доводи скарги щодо пропуску позовної давності, оскільки зясування причин пропуску позовної давності повязано із встановленням обставин, а висновок щодо поважності цих причин є результатом оцінки обставин, які касаційна інстанція не має права переоцінювати, тому наявність поважних причин пропущення позовної давності не може бути переоцінена.

Посилання на відсутність порушених прав позивача не відповідає встановленим обставинам, оскільки позивачу нерухоме майно в/ч А1603 було передано в оперативне управління з 2006 року, і в 2012 році відповідач-2 не мав законних прав на укладення з відповідачем-1 додаткової угоди до спірного договору, зокрема п.2 якої було визначено строк дії договору до 01.11.2015р. з можливою пролонгацією.

Доводи про неправильне застосування норм права відхиляються, оскільки касаційна інстанція погоджується з правовими висновками судів з наведених мотивів та визнає правильним застосування норм права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права, тому підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови у справі не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у справі № 910/18710/15 Господарського суду міста Києва залишити без зміни.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна О.І. Поляк