ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 905/309/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Кондратової І. Д.,розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016у справі№ 905/309/16 Господарського суду Донецької областіза позовомДержавного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр"ДоПриватного підприємства "Строитель-7" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: про за участю від позивача: від відповідача: від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна судова адміністрація України, визнання договору недійсним, Клюца С. О., Ципляк П. С., Степаненко А. О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.06.2016 у справі № 905/309/16 (у складі колегії суддів: Осадчої А. М. - головуючого, Кучерявої О. О., Кротінової О. В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 905/309/16 (у складі колегії суддів: Ломовцевої Н. В., Колядко Т. М., Татенко В. М.) рішення Господарського суду Донецької області від 09.06.2016 у справі № 905/309/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 905/309/16, Державне підприємство "Судовий будівельно-експертний центр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 905/309/16, а справу передати на новий розгляд.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача, відповідача, представника 3-ї особи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Державним підприємством "Судовий будівельно-експертний центр" та Приватним підприємством "Строитель-7" 15.10.2013 укладено договір підряду № 1015-2013, умовами якого передбачено, що підрядник зобов'язується виконати будівельно-монтажні роботи, визначені у проектно-кошторисній документації та договорі на умовах та в строк, передбачені договором, у будівлі, вказаній генпідрядником, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити роботи підрядника відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1. договору підрядник виконує всі передбачені договором будівельно-монтажні роботи у строк до 31.12.2013 включно. Договір вступає в силу з дня підписання договору сторонами та затвердження і підписання проектно-кошторисної документації. Підрядник має право достроково завершити виконання будівельно-монтажних робіт.

Погоджену вартість будівельно-монтажних робіт за договором визначено відповідно до актів виконаних робіт форми № КБ-2в, які є невід'ємною частиною договору.

Розрахунок за виконані підрядником будівельно-монтажні роботи здійснюється шляхом сплати генпідрядником грошової суми на поточний рахунок підрядника в актів приймання-передачі виконаних робіт протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт форми № КБ-2в (пп.3.3 договору).

Відповідно до п. 4.2. договору генпідрядник зобов'язаний сплатити підряднику вартість виконаних підрядником будівельно-монтажних робіт відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт в строк, в порядку та в розмірі, встановленому договором, а також прийняти в строк ці роботи.

Відповідно до п. 9.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, включаючи зобов'язання по сплаті штрафу та відшкодування збитків у розмірі та у випадках, передбачених договором.

Між сторонами 01.12.2013 укладено додаткову угоду № 1, якою сторонами внесено зміни до п. 2.1., п. п. 3.2.1, п. п. 3.2.2 договору підряду № 1015-2013 від 15.10.2015.

Відповідно п. 2.1. договору вартість будівельно-монтажних робіт по договору складає 1138003, 49 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 189667, 25 грн.

Відповідно до п. 3.2.1., враховуючи договірні відносини генпідрядника з первинним замовником, сторони дійшли згоди щодо вартості послуг генпідрядника у розмірі 5 % від вартості будівельно-монтажних робіт, передбаченої в п. 2.1. договору, що становить 56900, 17 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 9483, 36 грн.

Пунктом 3.2.2. договору сторонами передбачено, що сума до сплати за виконані підрядником будівельно-монтажні роботи за договором 1081103,32грн., в т.ч. ПДВ 20% - 180183,89грн.

Договір та додаткову угоду підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

Судами встановлено, що сторонами договору підписано акти приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в за грудень 2013 року на загальну суму 1081103,32грн., що повністю відповідає вартості будівельно-монтажних робіт, узгодженій в п. 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 01.12.2013). Наведена сума повністю кореспондується з вартістю, визначеній в довідці про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3.

Вказані дані акти та довідка містять посилання на договір підряду № 1015-2013 від 15.10.2013.

Сторонами підписано акти звірки розрахунків за договором за період 2014 року та станом на 31.12.2013, за якими позивачем визнано заборгованість перед відповідачем у розмірі 1081103,32грн.

Судами зазначено, що вказаний договір є договором будівельного підряду, а спірні відносини регулюються главою 61 Цивільного кодексу України та статтями 317-324 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 Господарського кодексу України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи із завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з тим, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Беручи до уваги наведене, необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас необхідно враховувати, що таке визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, необхідно розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом).

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди шодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні положення визначені у статті 638 Цивільного кодексу України.

Істотні умови договору є також ті умови, що відзначені законом, які істотні або є необхідними для даного договору, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотним у договорі підряду є умови, що стосуються предмета, ціни та строку виконання, саме вони визначають зміст договору будівельного підряду та його особливості.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору № 1015-2013 від 15.10.2013, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторонами не підписано проектно-кошторисну документацію до договору у вигляді окремого документу, що свідчить про неузгодженість істотних умов договору та наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ст.ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовної заяви Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр" про визнання договору № 1015-2013 від 15.10.2013 недійсним повністю, дійшов до висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторонами не досягнуто згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами та визначив про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Судами встановлено, що сторонами не надано проектно-кошторисну документацію, якою сторонами погоджено об'єм, характер, вартість матеріалів та робіт, а також будь-яких доказів її наявності.

Суди дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судами не досліджено на невідповідність договору № 1015-2013 від 15.10.2013 вимогам ст.ст. 2, 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" .

Судом апеляційної інстанції не встановлено, чи набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 у справі № 910/32300/15, на яке є посилання в постанові.

Судами не досліджено: предмет договору, чи винувались роботи саме за вказаним договором, акти виконаних робіт у повному обсязі (а.с.51-78 Т.1).

В постанові апеляційної інстанції немає посилання на норми матеріального права.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповновстановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню за передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 905/309/16 Господарського суду Донецької області задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 09.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 905/309/16 Господарського суду Донецької області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Вовк І. В. Кондратова І. Д.