ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року Справа № 923/115/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Малетича М.М., Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.06.16у справі№923/115/16господарського судуХерсонської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія"доДержавного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство"прозобов'язання передати 2 000,00 тон солі морської осадноїта зустрічним позовомДержавного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія"провизнання договору розірванимза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Херсонської області із позовом до Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" (далі - Підприємство) про зобов'язання передати 2 000,00 тон солі морської осадної та 8 268,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Підприємство звернулося із зустрічним позовом до Товариства про розірвання договору купівлі-продажу солі від 04.04.14 №7/03-14.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.04.16 (суддя Соловйов К.В.) у задоволенні обох позовів відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.), рішення місцевого суду частково скасовано, первісний позов задоволено повністю. Свою позицію аргументував не проведенням Товариством авансування зумовлено саме порушенням зустрічних зобов'язань з боку Підприємства, які воно взяло на себе відповідно до умов договору, оскільки п.6.1 цього документа вказує на обов'язок Підприємства заявити про свої виробничі потреби, узгодити з Товариством та отримати авансування видобутку солі у розмірі не більшому ніж 150 000,00 грн. на місяць. Крім того, умови договору передбачають розрахунок за товар навіть після його передачі без авансових платежів (п.6.4).

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, відповідач (позивач за зустрічним позовом) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить судові акти у справі скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічні вимоги задовольнити. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що судами не повно оцінені докази у справі і наслідки при виконанні умов договору сторонами, через що вважає, що у силу вимог ст.651 ЦК України є підстави для розірвання договору.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.04.14 сторони уклали договір купівлі-продажу солі майбутнього врожаю №7/03-14, за яким відповідач зобов'язався передати у власність позивача усю сіль морську осадну (навалом), яка буде вирощена та видобута відповідачем у 2014-2018 роках, за ціною 250,00 грн. за 1 тону (з ПДВ), за винятком певної кількості солі врожаю 2014 року, а позивач, зобов'язався щомісячно, починаючи з квітня 2014 року здійснювати попередню оплату вартості цього товару, в узгодженому між позивачем та відповідачем розмірі, але не більш ніж 150 000,00 грн. щомісяця.

Згідно з п. 2, п. 5.1. та п. 7.1. вказаного договору Підприємство повинно відвантажувати Товариству сіль партіями, на підставі накладних (актів прийому-передачі), протягом 10-ти днів після закінчення видобутку солі, але, не пізніше 01 грудня кожного поточного року протягом періоду дії договору, на умовах самовивозу. Пунктом 5.3. визначено, що право власності на товар переходить до Товариства з моменту оформлення накладних (актів прийому-передачі) на товар.

За п.6.1. Компанія повинна здійснювати авансування видобутку Підприємством солі, шляхом попередньої оплати її вартості, щомісячно, починаючи з квітня 2014 року, у розмірі узгодженому сторонами договору у графіку фінансування, який складається та узгоджується сторонами договору до початку кожного місяця, виходячи із виробничих потреб Підприємства, але не менш ніж 150 000,00 грн. щомісяця. Сторони можуть домовитися про іншій порядок фінансування, шляхом внесення змін до цього договору.

Згідно з п.6.4. договору строки перерахування коштів - відповідно до щомісячного узгодженого сторонами договору графіка фінансування видобутку солі. Остаточний розрахунок за всю вирощену та передану сіль - до 31 грудня кожного поточного року.

14.04.15 Товариство направило на адресу Підприємства лист за №14/04-2, яким просило повідомити про заплановану кількість отримання вражаю солі морської осадної у 2015 році, графік відвантаження солі та надання для узгодження графіку фінансування на 2015 рік із обґрунтуванням виробничих потреб (а.с.11-12).

21.01.16 Товариство направило на адресу Підприємства лист за №21/01-1, в якому просило повідомити про кількість врожаю 2015 року та вимогу щодо передачі вирощеної та видобутої протягом 2015 року (а.с.13-14).

З матеріалів справи вбачається, що перший лист Підприємство отримало 16.04.15 (зворотній бік а.с.12), другий - 02.02.16 (а.с.14), проте відповіді на вказані листи не надало.

Відмовляючи у задоволення обох позовів, місцевий суд виходив з того, що у Товариства наявний обов'язок щодо фінансування видобутку солі в обсязі "не менш ніж 150 000,00 грн. на місяць" і не виконання даного обов'язку свідчить про відсутність зобов'язання Підприємства відвантажувати сіль, добуту у 2015 році, а тому до спірних правовідносин має застосовуватися ч. 1, ч.4. ст.538 ЦК України, оскільки наявний факт невиконання Товариством своїх обов'язків.

Крім того, Компанія не надала суду доказів виконання умов договору у 2015 році, шляхом фінансування, у будь-якій сумі видобутку солі, тому позивачем (відповідачем по зустрічному позову) не виконано зобов'язань за договором.

Скасовуючи частково рішення місцевого суду, друга інстанція виходила з того, що місцевим судом не надана оцінка бездіяльності Підприємства, яка полягала у порушенні обов'язку щодо надання графіка фінансування, який мав складатися, виходячи з виробничих потреб Підприємства (п.6.1 договору), через що Товариство не мало можливості здійснити авансування видобутку солі у 2015 році, хоча двічі добросовісно зверталося до Підприємства з листами з проханням повідомити про виробничі потреби з видобутку. При цьому, сторони погодили кінцевий розрахунок навіть після поставки товару (п.6.4 договору).

Також, апеляцією встановлено, що Підприємство мало можливість у 2015 році відвантажити Товариству на виконання умов договору вирощену сіль у кількості 2 000,00 тон, оскільки матеріали справи містять акт опису й арешту майна ВДВС Голопристанського РУЮ від 15.12.15 відповідно до якого було описано та накладено арешт на сіль морську урожаю 2015 року, яка належить Підприємству та знаходиться на його території у буграх біля озер Змійове, Гаркушове та Дубова засуха.

Факт невиконання Підприємством умов договору також встановлено рішенням господарського суду Херсонської області від 10.02.15 по справі №923/1885/14, яке набрало законної сили та у відповідності до ст.35 ГПК України має преюдиціальне значення для даної справи.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на адвокатські послуги у розмірі 8 268,00 грн., суд вказав на наявні підстави для їх задоволення, оскільки факт оплати Товариством повної вартості цих послуг підтверджується платіжним дорученням від 02.02.16 № 3846 (а.с.21), при цьому встановлений договором розмір оплати адвокатських послуг є співрозмірним (незавищеним) стосовно адвокатських послуг (як передбачених договором, так, і фактично наданих).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційної інстанції у зв'язку із наступним.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до ч.2 ст.538 ЦК України сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Враховуючи, що Товариство не було своєчасно повідомлене про неможливість Підприємства виконати свої обов'язки по поставці солі, крім того наявна бездіяльність останнього, яка полягала у порушенні обов'язку щодо надання графіка фінансування, який мав складатися, виходячи з виробничих потреб Підприємства (п.6.1 договору), через що Товариство не мало можливості здійснити авансування видобутку солі у 2015 році, за умов, що сторони погодили кінцевий розрахунок навіть після поставки товару (п.6.4 договору); обставини неодноразового добросовісно звернення до Підприємства з листами повідомити про виробничі потреби з видобутку, а Підприємство, знаючи наперед про неможливість виконання зобов'язань за договором своєчасно не повідомило про це другу сторону, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок апеляції з приводу задоволення первісного позову у цій частині цілком правомірним.

Задоволення вимог щодо стягнення витрат на адвокатські послуги у розмірі 8 268,00 грн. є також цілком правомірним, оскільки у матеріалах справи наявні докази надання юридичних послуг Товариству та повної їх оплати, що підтверджується платіжним дорученням від 02.02.16 №3846 (а.с.21), при цьому їх розмір є не завищеним стосовно адвокатських послуг (як передбачених договором, так, і фактично наданих).

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.16 у справі №923/115/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді М. М. Малетич

В. В. Палій