ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 925/226/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2015у справі№925/226/15 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Украгротехдіагностика"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" простягнення 53 264,04 грн

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгротехдіагностика" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" про стягнення на підставі договору підряду № 1196 від 10.07.2014 року з відповідача заборгованості станом на 24.03.2015 року в сумі 53 264,04 грн., у тому числі: 38 160 грн. основного боргу, 7 004,71 грн. пені, 7 403,29 грн. індексу інфляції, 696,29 грн. 3% річних, а також відшкодування судових витрат - 5 000 грн. вартості адвокатських послуг та 1 827 грн. судового збору (згідно з заявою від 16.03.2015 про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.04.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 925/226/15, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на користь ТОВ "Украгротехдіагностика" 38 160 грн. основного боргу, 5 204,40 грн. пені, 7 403,29 грн. інфляційних втрат, 696,29 грн. 3% річних, 6 827 грн. судових витрат. В частині стягнення 1 800,31 грн. пені - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ"Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та рішення місцевого господарського суду від 09.04.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.07.2014 року між ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (замовник, відповідач) та ТОВ "Украгротехдіагностика" (підрядник, позивач) уклали договір підряду № 1196.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 договору передбачено, що плата за виконання робіт погоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору. Ціна відповідає рівню звичайних цін. Сторони обізнані про ціни, що склалися на ринку. Сума грошових коштів, що підлягають до сплати підряднику, відображається в актах приймання-передачі виконаних робіт. Замовник здійснює розрахунки за виконані роботи шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок підрядника протягом 10 банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Сума Договору визначається як сума всіх підписаних сторонами Актів приймання-передачі виконаних робіт та товарно-транспортних накладних, що є первинними документами за цим Договором та фіксують факти здійснення господарських операцій за ним та є його невід'ємною частиною

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що за фактом виконання робіт підрядник надає замовнику Акт приймання-передачі виконаних робіт з прикладенням до нього рахунку. Моментом виконання роботи є дата підписання Акта приймання-передачі виконаних робіт. Протягом п'яти днів після отримання документів, зазначених в п. 3.1 цього Договору, замовник направляє виконавцю підписаний варіант Акта приймання-передачі виконаних робіт. У випадку недотримання вказаного строку Акт приймання-передачі виконаних робіт вважається прийнятим замовником.

15.07.2014 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої підрядник зобов'язався надати, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити сільськогосподарські послуги по збиранню ріпака, ціна за 1 га - 450 грн., кількість - 339 га, сума без ПДВ - 152 550 грн. Дизельне паливо надається підряднику з розрахунку не більше 15 літрів на 1 га. Строк надання послуг з 14.07.2014 по 24.07.2014, зазначений строк за домовленістю сторін може змінюватись у випадку несприятливих погодних умов. В такому випадку виконавець звільняється від відповідальності за порушення строків надання послуг.

19.07.2014 працівниками позивача було складено акт про те, що за період з 14.07.2014 по 18.07.2014 двома комбайнами було зібрано врожай озимого ріпаку на полі № 12 площею 84,8 га, за даний час було видано 1337 л дизельного палива .

21.07.2014 позивач за вих. № 43/07-1 направив відповідачу лист з доданим актом прийому-передачі виконаних робіт № ОУ-0000024 від 21.07.2014 по збиранню врожаю ріпаку на площі 84,8 га, сума без ПДВ 38160 грн. та рахунком-фактурою № СФ-000252 від 21.07.2014.

Відповідач отримав лист з актом і рахунком 24.07.2014, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, однак акт не підписав, вартість наданих послуг не оплатив

В подальшому 12.09.2014 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості за договором в сумі 38160 грн. протягом 3-х банківських днів .

На вказану вимогу позивач отримав відповідь, в якій відповідач заборгованість не визнав та вказав на неналежне виконання саме позивачем умов договору, тому вартість робіт пропонував знизити на 50% від зазначеної.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 38160 грн., яку він просив стягнути на його користь, а також просив стягнути на його користь суму інфляційних, річних та пеню відповідно до умов договору та чинного законодавства, а також відшкодувати судові витрати та адвокатські послуги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, доведена позивачем належними доказами та не спростована відповідачем. Оскільки позивачем було доведено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, вимоги щодо стягнення з останнього суми річних та інфляційних за прострочення оплати є правомірними та обґрунтованими. Крім того, місцевий суд, дослідивши справу, прийшов до висновку, що здійснене позивачем нарахування пені за період з 12.08.2014 по 24.03.2014 здійснений без врахування положень ст. 232 ЦК України, тому місцевий суд здійснив її перерахування та задовольнив в цій частині позовні вимоги частково , стягнувши на користь позивача пеню у розмірі 5204,40 грн. за шість місяців прострочення як передбачене чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані роботи по збиранню врожаю ріпаку на площі 84,8 га на загальну суму 38160 грн. без ПДВ.

На вимогу місцевого суду сторонами здійснено звіряння розрахунків по договору та складено акт від 20.02.2015 року, згідно якого за даними позивача заборгованість становить 38160 грн., відповідач наявність зазначеної заборгованості не визнав; разом з тим, акт підписано сторонами та скріплено печатками товариств та у ньому зазначено, що станом на 20.02.2015 року заборгованість становить 38 160,00 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Украгротехдіагностика".

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, - відповідач порушив своє зобов'язання.

Згідно із п. 1 частини 1 ст. 889 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є правомірними та обґрунтованими.

Крім суми заборгованості, позивач просив суд стягнути на його користь пеню в сумі 7004,71 грн. за період з 12.08.2014 по 24.03.2014 , річні в розмірі 696,29 грн. та 7403,04 грн. інфляційних.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.1.2. договору передбачено, що за недотримання строків сплати зазначених в п. 2.3 Договору замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконане.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахування розміру пені, суд першої інстанції задовольнив частково в цій частині позовні вимоги, стягнувши на користь позивача пеню у сумі 5204,40 грн. за шість місяців прострочення, з чим колегія суддів також погоджується.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 696,29 грн. 3% річних та 7403,04 грн. інфляційних.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення в цій частині позовних вимог та вважає, що на користь позивача обґрунтовано стягнуто річні та інфляційні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову цілком правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 925/226/15 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова