ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 922/852/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 рокуу справі№ 922/852/15 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел"до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" провизнання додаткової угоди недійсноюза участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Ашмінець І.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування", в якому просив визнати недійсною додаткову угоду №1 від 31.12.2014р. до договору поставки олив в асортименті №679/14 від 24.10.2014р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015р., в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "Укргазвидобування" в особі філії ГПУ "Полтавагазвидобування" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015р. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.10.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мир Масел", в особі директора ОСОБА_5, що діяв на підставі статуту, та Публічним акціонерним товариством "Укргазовидобування", в особі першого заступника директора філії Газопромислового управління "Полтавагазовидобування" ОСОБА_6, що діяв на підставі довіреності № 2-540д від 30.04.2014 р., укладено договір поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14.

За умовами п.1.1 договору, позивач, як постачальник, зобов'язався поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати покупцем за товар, яка здійснюється на підставі рахунку, наданого постачальником в розмірі 1184000 грн., у т.ч. ПДВ.

Строк дії договору сторони обумовили п. 10.1, відповідно до якого договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивачем 24.10.2014р. надано відповідачу рахунок на оплату № СЧ005439 згідно договору № 679/14 від 24.10.2014 р., проте, внаслідок того, що відповідачем не проведено оплату за вказаним розрахунком, позивач не здійснив поставку товару відповідачу.

31.12.2014 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14 від 24.10.2014, яку з боку позивача підписано директором ОСОБА_7

Додатковою угодою № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти) № 679/14 від 24.10.2014 сторони дійшли згоди, зокрема, про наступне:

" 1. Доповнити пункт 6.3. Договору підпунктом 6.3.4. наступного змісту:

" 6.3.4. Постачальник зобов'язаний надати Покупцю податкову накладну і своєчасно зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 ПКУ України.

Розрахунок коригувань, складений Постачальником до податкової накладної та наданий Покупцеві реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до Порядку електронного адміністрування ПДВ.

В разі порушення Постачальником зобов'язання по наданню і /або реєстрації податкової накладної (розрахунку коригувань) в Єдиному реєстрі податкових накладних, Постачальник зобов'язаний відшкодувати Покупцеві збитки в розмірі 20% від суми постачання. Покупець мас право направити Постачальнику запит в електронному вигляді про стан його електронного рахунку по ПДВ, а Постачальник зобов'язаний надати відповідь в електронному вигляді протягом дня, наступного за днем отримання",

2.Внести зміни в пункт 10.1. Договору та викласти його в новій редакції:

" 10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2015р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань."

3.Внести зміни в Розділ ХЇІ1. Договору в частині реквізитів Покупця:

ПОКУПЕЦЬ: ПАТ "Укргазвидобування", адреса: 04053 мКиїв, вул. Кудрявська, 26/28, Філія ГПУ "Полтавагазвидобування", 36008, м. Полтава, вул. Фрунзе. 173. п/р №26000300002245 в (Дирекції ПАТ "Діамантбанк" у м. Полтава, МФО 320854, код ЄДРПОУ 00153100, ІПН № 00197726657, Свідоцтво № 200102860, Тел./факс (0532) 515-573; Тел.(0532) 515-811",

4.Внести зміни в пункт 4. Специфікації N1 (Додаток №1 до Договору) та викласти його в новій редакції:

" 4. Строк (термін) поставки Товару: жовтень 2014р. - грудень 2015р.. граничний термін постачання - протягом 10 календарних днів після отримання попередньої оплати згідно п. 4.1 цього Договору.

5. Всі інші умови Договору залишаються без змін."

Звертаючись із даним позовом, позивач просив суд визнати недійсною зазначену додаткову угоду, мотивуючи тим, що їх керівник не міг фізично підписати угоду 31.12.2014р., оскільки знаходився за межами України, а фактично угода була підписана вже в січні 2015, тобто після закінчення строку дії основної угоди, а отже є недійсною.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог зазначив, що ініціатором укладання додаткової угоди був сам позивач, направивши відповідного листа на їх адресу, а отже підстави для визнання такої угоди недійсною відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими він пов'язує недійсність додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору поставки №679/14 від 24.10.2014р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Нормами частини 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено право сторін за взаємною згодою змінити або розірвати договір. Отже, після укладання договору, і , зокрема, під час його виконання може виникнути потреба в його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору.

Відповідно до частини 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Оскільки угода про зміну чи розірвання договору є саме договором, то відповідно, момент її укладання повинен визначатися за загальними правилами, встановленими щодо моменту укладання договору.

Так, згідно ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. (ч.2 ст. 644 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судами, з пропозицію щодо пролонгації дії до кінця 2015 р. договору № 679/14 від 24.10.2014 р. виступив саме позивач - ТОВ "Мир Масел", направивши до голови комітету з конкурсних торгів ГПУ "Полтавагазвидобування" ПАТ Укргазвидобування відповідний лист № 301 від 29.12.2014 р.

З вказаного листа вбачається, що позивач просив пролонгувати договір від 24.10.2014р. до кінця 2015 та вважати дійсним наданий відповідачу рахунок на оплату № СЧ005439 від 24.10.2014 р. на суму 1184000 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідач, погодившись з отриманою з боку позивача пропозицією щодо пролонгації дії договору, підписав додаткову угоду № 1 до договору поставки олив в асортименті (закупівля товару за власні кошти)№ 679/14 від 24.10.2014 р., та вказав на тексті угоди дату її підписання саме 31.12.2014 р.

Датою підписання додаткової угоди - 31.12.2014 р., відповідач здійснив реєстрацію угоди в журналі реєстрації договорів.

З пояснень представника відповідача було встановлено, що дата додаткової угоди є 31.12.2014 р., оскільки строк дії основного договору закінчувався 31.12.2014 р., укладеною додатковою угодою № 1 сторонами було продовжено дію основного договору поставки, тому відповідач наголошує на тому, що додаткова угода була підписана в період дії основного договору поставки та не може бути визнана недійсною з підстав, визначених у позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 645 Цивільного кодексу України, якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа яка зробили пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір поставки та додаткова угода до нього укладалися між позивачем і відповідачем за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про визнання додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до договору поставки олив в асортименті №679/14 від 24.10.2014 недійсною, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин з якими він пов'язує недійсність вказаної додаткової угоди.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир Масел" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 року у справі № 922/852/15 - без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова