ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 914/227/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Пек-Пол"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2015 року

та на рішення господарського суду Львівської області від 23 березня 2015 року

у справі № 914/227/15

господарського суду Львівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пек-Пол"

про стягнення 59 398, 89 доларів США

за участю представників

позивача не з'явився

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 26 березня 2015 року (суддя Мазовіта А.Б.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2015 року (судді Мельник Г.І., Михалюк О.В., Плотніцька Б.Д.) у справі №914/227/15 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Пек-Пол" на користь ПАТ "Креді Агріколь Банк" 58 478,61 доларів США заборгованості по кредиту, 526,24 доларів США заборгованості по сплаті відсотків, 388,04 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по кредитному договору вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 26 березня 2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути визнану відповідачем заборгованість у розмірі 4140 доларів США.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 квітня 2008 року між Акціонерним товариством "Індустріально-експортний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пек-Пол" (Позичальник) укладено Кредитний договір №54/08-ю (а.с. 13-24), відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит у валюті, обумовленій в цьому Договорі, у розмірі 174 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим Договором. Строк кредитування: з 15 квітня 2008 року до 14 квітня 2015 р. (п. 1.1. Кредитного договору).

Згідно з п. 2.1. Кредитного договору Позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням:

- рефінансування кредитної заборгованості 100 000,00 доларів США перед Дрогобицьким відділенням при ФЛРУ АТ "Індекс Банк";

- на розвиток бізнесу в сумі 74 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.2.1. Кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі 12,46% річних.

Пунктом 4.2.3. Кредитного договору передбачено, що нараховані проценти сплачуються Позичальником у валюті кредиту щомісячно до 5 числа місяця, наступного за періодом нарахування відсотків та в день повного погашення кредиту за минулий період нарахування процентів, відповідно до графіку погашення, що є додатком № 1 до цього Договору.

У відповідності до п. 7.1. Кредитного договору однією з негативних обставин є невиконання або неналежне виконання Позичальником будь-яких зобов'язань за цим Договором та/або угодами про забезпечення та/або будь-якими іншими договорами між Банком та Позичальником, які не зазначені у цьому договорі, та/або будь-якими іншими договорами між Позичальником та третіми особами та/або будь-яка третя особа реалізує свої права за будь-яким видом забезпечення стосовно будь-яких активів Позичальника або особи з якою укладено угоду про забезпечення.

Згідно з п. 7.2.2. Кредитного договору, Дострокове повернення кредиту, незалежно від інших положень цього Договору, у випадку виникнення будь-якої негативної обставини, Банк набуває право, письмово повідомивши про це Позичальника, в односторонньому порядку вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальникові кредит в повному обсязі, при цьому обов'язки Банку з надання кредиту за цим Договором припиняються, а цей Договір між сторонами вважається зміненим як зазначено в цьому пункті. Позичальник зобов'язаний, незважаючи на інші положення цього Договору, виконати зазначену вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із нарахованою платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно цього Договору, в строк не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги Позичальником.

Відповідно до п. 10.1.1. Кредитного договору у разі порушення Позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

З'ясуванням документальних доказів у справі встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором та надав Позичальнику, кредит в розмірі 174 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №54/08 від 21 квітня 2008 року (а.с. 11-12).

В подальшому, 6 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пек-Пол" (Позичальник) укладено Додаткову угоду № 3 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №54/08-ю від 15.04.2008р. (а.с. 26-27), відповідно до умов якої п. 1.1. Кредитного договору викладено в наступній редакції: " 1.1. Загальний ліміт кредитної лінії становить 105 328,18 доларів США. Позичальник зобов'язаний повернути банку кредит рівними частинами по 2 085 дол. США щомісячно до 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за періодом нарахування процентів, починаючи з жовтня 2011 року. Повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені за цим договором, здійснюється Позичальником відповідно до додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Строк кредитування з 15 квітня 2008 року до 4 жовтня 2017 року".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з порушенням строків повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 12 листопада 2014 року (а.с. 45), в якій вимагав достроково сплатити суму кредиту, нараховані відсотки та пеню.

Проте, Позичальник взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у розмірі 58 478,61 доларів США по кредиту, 526,24 доларів США по сплаті процентів та 388,04 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по кредитному договору, доказів погашення якої суду не подано.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Водночас ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, кредитні відносини виникають на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що банком безпідставно було пред'явлено вимогу про дострокову сплату суми кредиту та не враховано умови укладеного між сторонами Договору, яким чітко обумовлені строки для погашення кредиту. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає ці доводи безпідставними з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами укладеного між сторонами Кредитного договору (п. 7.2.2.) передбачено дострокове повернення кредиту, а саме, незалежно від інших положень цього Договору, у випадку виникнення будь-якої негативної обставини (невиконання або неналежне виконання Позичальником будь-яких зобов'язань за цим Договором) Банк набуває право, письмово повідомивши про це Позичальника, в односторонньому порядку вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальникові кредит в повному обсязі,

У зв'язку з порушенням строків повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, Банк скерував Позичальнику (відповідачу) вимогу від 12 листопада 2014 року (а. с. 45), в якій вимагав достроково сплатити суму кредиту, нараховані відсотки та пеню, проте Позичальник взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав.

Більше того, за умовами укладеного між сторонами Кредитного договору Позичальник зобов'язаний, виконати вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із нарахованою платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно цього Договору, в строк не пізніше 3 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги Позичальником.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач суму заборгованості щодо кредиту та відсотків у добровільному порядку не сплатив, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та вважає, що доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Відтак, здійснивши перерахунок нарахування позивачем відповідачу заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками за користування кредитом та заборгованості по комісії за користування кредитом, а також враховуючи положення ст. 533 ЦК України та умови укладеного між сторонами Кредитного договору № 54/08-ю, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 58 478,61 доларів США та 526,24 доларів США заборгованості зі сплати відсотків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частинні стягнення 388,04 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по кредитному договору з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань (ст. 625 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ГК України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім цього, пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, за період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як зазначалося вище, у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань позичальник зобов'язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (п. 10.1.1. Кредитного договору)

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 червня 2015 року зі справи № 914/227/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков