ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 910/5049/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І. Вовка, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову від 10.06.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/5049/15-гза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 15 396,13 грн, у судове засідання прибули представники:позивачаОвдіна Ю.Б. (дов. від 29.12.2014 № 2-262),відповідачаШегера І.П. (дов. від 26.12.2014 № 27-У),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 15 396,13 грн заборгованості за договором купівлі-продажу від 30.11.2011 № 371/11-К/303, з яких 9248,56 грн основного боргу, 869,62 грн 3% річних, 2 367,63 грн інфляційних втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 (суддя О. Мандриченко), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 (колегія суддів: С. Станік, Ю. Власов, О. Хрипун) позов задоволений частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 9248,56 грн основного боргу, 869,62 грн 3% річних, 2 367,63 грн інфляційних втрат; у решті у задоволені позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

Між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (продавець), і Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) 30.11.2011 укладений договір купівлі-продажу № 371/11-К/303-к (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язаний продати, а покупець прийняти та оплатити вироби з текстилю для домашнього господарства (далі - продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011 (п.9.1).

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна ціна цього договору становить 9 248,55 грн.

Згідно з п. 4.2 Договору факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.

Відповідно до п. 4.4 Договору датою поставки продукції визнається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Відповідно до п. 3.4 Договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.

Згідно з п. 3.5 Договору покупець здійснює 100% оплати вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

Позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції не подано.

Однак, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікацією, згідно з видаткової накладної № 24р/12-303-К від 09.12.2011 на загальну суму 9 248,56 грн, що і не заперечується відповідачем, а тому, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача, відповідно, виникло право вимагати його оплати.

Відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманої продукції в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, розмір якої не оспорений відповідачем та становить 9 248,56 грн.

З посиланням на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про стягнення 9 248,56 грн основного боргу.

Враховуючи зазначене, суди, здійснивши перевірку розрахунку заявлених позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, визнали правомірними позовні вимоги про стягнення 2 367,63 грн інфляційних втрат та 869,62 грн - 3% річних.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення 1 701,74 грн пені та 647,40 грн штрафу, з посиланням на те, що умовами Договору не передбачено відповідальності покупця за порушення строків оплати товару у вигляді пені та штрафу, а інших доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати товару за вказаним договором пенею та штрафом у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не додано.

Водночас, щодо заявленого Дочірнім підприємством "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" клопотання про застосування до основної та додаткових вимог позивача трирічного строку позовної давності, судами зазначено таке.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався з дати поставки 09.12.2011, з урахуванням перебігу строку на 5 днів, та сплинув 15.12.2014.

Однак, матеріали справи свідчать, що сторонами 14.10.2013, тобто в межах строку давності, складений акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 1 091 584,19 грн, який включає борг за договором № 371/11-К/303-К від 30.11.2011 в сумі 9 248,56 грн, про що, зокрема, свідчить і пояснювальна записка до вказаного акту.

При цьому, вказаний акт з боку покупця (відповідача) підписаний головним бухгалтером, повноваження якого на підписання такого документа підтверджені п. 6.2 наказу ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України".

Підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 14.10.2013, в розумінні ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України є дією, яка перервала трирічний перебіг позовної давності, який з вказаної дати розпочався заново згідно з ч. 3 статті 264 Цивільного кодексу, та станом на момент звернення позивача з позовом до суду (березень 2015 року) - не закінчився.

З посиланням на вказане, судами у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності відмовлено.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Невиконання відповідачем обов'язку з оплати за поставлений відповідно до умов Договору товар ним не заперечується та встановлене судами попередніх інстанцій.

Водночас, судами попередніх інстанцій визнаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 обставиною переривання строку позовної давності.

Так, у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Однак, визначення акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 обставиною переривання строку позовної давності є помилковим, оскільки відповідний акт не містить даних про визнання відповідачем боргу саме за Договором або за видатковою накладною № 24р/12-303-К від 09.12.2011, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1091584,19 грн.

Разом з тим, наявна у матеріалах справи довідка про облік дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема за Договором, датована 02.03.2015 та підписана головних бухгалтером позивача за відсутності підпису відповідача, що виключає можливість оцінки судом вказаної довідки обставиною переривання строку позовної давності.

Враховуючи вказане вище, відмова судами попередніх інстанцій у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, і як наслідок, задоволення позовних вимог, є необґрунтованими.

За таких обставин, оскаржені судові рішення слід скасувати із прийняттям нового рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 910/5049/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 913,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 913,50 грн - за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

С. Могил