ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 910/3133/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І. Вовка, С. Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановувід 14.07.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/3133/15-гза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 46 231,08 грн,у судове засідання прибули представники:позивачаЧерниш О.В. (дов. від 29.12.2014),відповідачаШегера І.П. (дов. 29.12.2014 № 2-261),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 46 231,08 грн заборгованості за договором поставки від 01.06.2010 № 124-Л/54-Л, з яких 33 279,74 грн основного боргу, 3000,65 грн 3% річних, 1630,71 грн інфляційних втрати, 5 990,40 грн - пені, 2329,58 - 7 % штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 (суддя В. Мельник) у задоволенні позову відмовлено з огляду на таке.

01.06.2010 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз") та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" укладений договір № 124-Л/54-Л (далі - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товарно-матеріальні цінності, відповідно до специфікацій - 1,2,3,4,5, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що відповідач зобов'язався здійснити 100% оплату вартості зазначеної продукції протягом дії договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача.

Пунктом 5.2 Договору передбачено нарахування пені у розмірі 0.1% від вартості продукції, за порушення строку оплати поставленої продукції.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав та здійснив поставку продукції на суму 33 279,74 грн, що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, проте відповідач у порушення умов Договору за отриману продукцію не розрахувався.

Водночас, відповідач подав клопотання про застосування строку позовної давності, мотивуючи вказану заяву пропуском позивачем відповідного строку.

Позивач проти застосування строку позовної давності заперечував, посилаючись на те, що між сторонами укладений та підписаний акт звірки від 30.09.2013, внаслідок чого відбулось переривання строку позовної давності.

Встановивши вказані обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку про сплив строку позовної давності з посиланням на те, що акт звірки від 30.09.2013 підписаний на суму 535 632,26 грн, яка ніяким чином не ідентифікується з заборгованістю за Договором, оскільки за даним договором основний борг становить 33279,74 грн, з огляду на що неможливо встановити чи входить до суми 535 632,26 грн борг за Договором.

Враховуючи вказане, місцевий господарський суд у задоволені позовних вимог відмовив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 (колегія суддів: М. Руденко, М. Дідиченко, Л. Кропивна) рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 скасоване та прийняте нове рішення, яким позов задоволений частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 33 279,74 грн основного боргу, 3 000,65 грн 3% річних, 1630,71 грн інфляційних втрат; у решті у задоволені позову відмовлено.

Постанова мотивована наступним.

З довідки доданої до акта звірки, заборгованість за Договором складає 33 279,74 грн. Якщо у суду першої інстанції виникли сумніви стосовно розміру боргу, останній не був позбавлений можливості витребувати у позивача зазначені документи на підтвердження розміру заборгованості за відповідним договором.

Поставка продукції за Договором здійсненна відповідно до накладних 01.06.2010, а оплата поставленого товару мала бути здійснена відповідачем в межах строку дії Договору до 31.12.2010; підписання представником відповідача акта звірки взаємних розрахунків відбулось 30.09.2013, що свідчить про вчинення відповідачем дії з визнання суми бору, вказаної у акті, а отже, є обставиною переривання строку позовної давності.

З посиланням на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України в частині вимог про стягнення основного боргу, а отже і про необхідність їх задоволення.

Разом з тим, апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 3000,65 грн 3% річних, 1630,71 грн інфляційних втрати, а також вирішив відмовити у задоволенні вимог про стягнення 5 990,40 грн пені, 2329,58 7 % штрафу з огляду на пропуск позивачем визначеного для відповідних вимог строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідач, не заперечуючи проти позовних вимог, заявив клопотання про застосування строку позовної давності, яке місцевим господарський судом залишене без задоволення з посиланням на те, що акт звірки від 30.09.2013 не є обставиною переривання строку позовної давності, оскільки такий акт не містить посилань на Договір, а судом апеляційної інстанції задоволене з посиланням, зокрема, на надану у процесі апеляційного розгляду довідку позивача до акта звірки, з якої вбачається наявність заборгованості за Договором.

У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" наведена правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Проте, визначення судом апеляційної інстанції акта звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 обставиною переривання строку позовної давності є помилковим, так як відповідний акт не містить даних про визнання відповідачем боргу за Договором, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 535 632,36 грн.

Водночас, наявна у матеріалах справи довідка про облік дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема за Договором, на яку посилається суд апеляційної інстанції, датована 02.03.2015 та яка підписана головним бухгалтером позивача за відсутності підпису відповідача, не може оцінюватись як складова акта звірки взаєморозрахунків, що виключає можливість оцінки судом вказаної довідки обставиною переривання строку позовної давності.

Враховуючи вказане вище, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для переривання строку позовної давності, а отже і рішення вказаного суду про відмову у позові, є правомірним.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 у справі № 910/3133/15-г скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/3133/15-г залишити без зміни.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 913,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

С. Могил