ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 904/2575/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпроводоканал" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№904/2575/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Харківський Водоканалпроект"доКомунального підприємства "Дніпроводоканал" простягнення заборгованості 419 431,31 грн

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Харківський Водоканалпроект" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Дніпроводоканал" 299 934 грн. заборгованості за Договором на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) № 4132 від 21.12.2011 р., 100 477, 89 грн. інфляційних та 19 019, 42 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 904/2575/15 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 299 934, 00 грн. основного боргу, 18 834, 21 грн. річних, 100 477, 89 грн. інфляційних втрат та 8 384, 92 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, КП "Дніпроводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 та рішення місцевого господарського суду від 21.04.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.12.2011 між Відкритим акціонерним товариством "Харківський Водоканалпроект" (Виконавець) та Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" (Замовник; Відповідач) укладено договір № 4132 на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції), відповідно до п. п 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт: Схема оптимізації робіт централізованих систем водовідведення м. Дніпропетровська (Лівий берег).

31.05.2012 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої змінили найменування Виконавця з Відкритого акціонерного товариства "Харківський Водоканалпроект" на Приватне акціонерне товариство "Харківський Водоканалпроект" (Позивач).

Згідно з п. 4.3. договору, строком закінчення розробки вважається дата підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п.2.1 договору вартість робіт становить 299 934, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% -49 989, 00 грн.

Замовник до початку робіт перераховує виконавцю аванс в розмірі 15% вартості робіт по договору в сумі 44 990, 00 грн. (п.2.2 договору).

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що оплата по договору здійснюється замовником на протязі 10 календарних днів після оформлення акта здачі -приймання виконаних робіт.

Між сторонами узгоджено завдання на розробку схеми оптимізації роботи систем централізованого водовідведення м. Дніпропетровська (правий берег).

Судами було встановлено, що на виконання умов укладеного договору, Позивачем були виконані роботи на загальну суму 299 945 грн., про що свідчить акт здачі-приймання проектно - вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 07.02.13.

Акт підписано Головою Правління Приватного акціонерного товариства "Харківський Водоканалпроект" Якобчук Н.В. та в.о. директора Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Орел К.Е.

Відповідач, в свою чергу, за виконані позивачем роботи не розрахувався.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 299 945 грн., яку він просив стягнути на його користь, а також просив стягнути на його користь суму інфляційних, річних , а також відшкодувати судові витрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, доведена позивачем належними доказами та не спростована відповідачем. Оскільки позивачем було доведено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, вимоги щодо стягнення з останнього суми річних та інфляційних за прострочення оплати є правомірними та обґрунтованими, але підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем невірно визначений початок періоду нарахування річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач було виконані роботи на загальну суму 299 945 грн., про що свідчить акт здачі-приймання проектно - вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) від 07.02.13.

Відповідач доказів оплати виконаних позивачем робіт не надав ні місцевому господарському суду , ні апеляційній інстанції.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, яка складає 299 945 грн., є правомірними та обґрунтованими.

Крім суми заборгованості, позивач просив суд стягнути на його користь річні в розмірі 19019,42 грн. за період з 17.02.2013 по 23.03.2015 та 100 477,89 грн. інфляційних за період з січня 2014 по 23.03.2015.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій про те, що днем прострочення оплати виконаних робіт слід вважати 18 лютого 2013, відповідно річні слід обраховувати за період з 18 лютого 2013 по 23 березня 2015, тому місцевий господарський суд правомірно здійснив їх перерахування та стягнув на користь позивача річних у сумі 18 834, 21 грн.

Що стосується інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з січня 2014 року по березень 2015 року у розмірі 100 477, 89 грн., колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок здійснений позивачем є вірним, тому в цій частині суди обґрунтовано задовольнили позов.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову цілком правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2015, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпроводоканал" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 904/2575/15 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова